Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами.

Іда Сакстон Мак-Кінлі
англ. Ida McKinley
Народилася	8 червня 1847(1847-06-08)[1][2][…]  Кантон, Огайо, США[4]
Померла	26 травня 1907(1907-05-26)[1][2][…] (59 років)  Кантон, Огайо, США[4]
Країна	США
Діяльність	політична діячка, президентка
Посада	перша леді США
Партія	Республіканська партія США
Батько	James Asbury Saxtond[5]
Мати	Kate Dewaltd[5]
У шлюбі з	Вільям Мак-Кінлі
Діти	Katherine McKinleyd[3] і Ida McKinleyd[3]
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

Іда Мак-Кінлі (уроджена Сакстон; 8 червня 1847 — 26 травня 1907) — перша леді Сполучених Штатів з 1897 по 1901 рік та дружина президента Вільяма Мак-Кінлі.

Народжена в успішній родині Огайо, Іда зустріла свого майбутнього чоловіка, а потім під час перших років реконструкції з ним одружилася. Вона так і не оговталася від смерті у дитинстві їхніх дочок, тому мала слабке здоров'я до кінця свого життя. Під час кампанії та протягом перебування на посаді її чоловік дуже дбав про Іду та вдовольняв усі її потреби, оскільки вони були відданою парою. Проте, можливості Іди виконувати роль першої леді були обмежені. Додаткове горе їй принесла смерть брата, а потім і чоловіка. Мак-Кінлі був убитий анархістом, а Іда віддано відвідувала місце спочину свого чоловіка щодня і аж до власної смерті.

Іда народилася 1847 року в Кантоні, штат Огайо, у старшої дочки Джеймса Сакстона, видатного банкіра Кантону, і Кетрін ДеВолт. У 1855 році її батько заснував Сакстон, Пенсильванія. Її дід, Джон Сакстон, ще 1815 року заснував The Repository, першу в місті і на той час єдину газету. Іда була випускницею семінарії Брук-Голл, випускної школи в Медіа, штат Пенсільванія. 1867 року вона зустріла Вільяма «Білла» Мак-Кінлі на пікніку. Пара почала зустрічатися лише після того, як Іда повернулася з Великого туру по Європі в 1869 році.^[6] Будучи самотньою, вона деякий час працювала касиркою у банку свого батька, посада тоді зазвичай була зарезервована для чоловіків.

25 січня 1871 року 27-річний Вільям Мак-Кінлі та 23-річною Іда Сакстон одружилися в Першій пресвітеріанській церкві в Кантоні, яка тоді ще будувалася. Після весільної церемонії, проведеної преподобним Е. Бекінгемом і преподобним доктором Ендслі, пара відвідала прийом у будинку батьків нареченої й вирушила у східну весільну подорож.

Маючи тендітний, нервовий темперамент через втрату за короткий проміжок часу матері та двох маленьких дочок, місіс Мак-Кінлі зламалася і захворіла на епілепсію. Так вона стала повністю залежною від чоловіка. Її напади іноді траплялися публічно, скажімо, на інавгураційному балу Мак-Кінлі як губернатора Огайо. Хоча Іда боролася зі своєю хворобою до кінця життя, вона продовжувала займатися своїм хобі, в'язавши капці гачком, роблячи буквально тисячі пар подарунків друзям, знайомим і благодійним організаціям, які продавали пари за великі суми.

Для свого стану вона часто приймала барбітурати, лауданум та інші поширені заспокійливі засоби того часу.^[7]

У Мак-Кінлі було дві дочки. Обидва померли в дитинстві. Їх звали Кетрін «Кейті» Мак-Кінлі (1871–1875) та Іда Мак-Кінлі (квітень 1873 — серпень 1873).

Кеті народилася на Різдво 1871 року, коли її батько ще був юристом Кантону, штат Огайо. Іда оточувала її любов'ю, поки навесні 1873 року не народилася друга дочка. Через те, що мати Іди померла за два тижні до пологів, дитина, яку також звали Іда, народилася після дуже важких пологів і померла через чотири місяці.^[8][9]

Іда була вражена горем, і вона вірила, що Бог покарав її, убивши дочку.^[8][10] Вона вимагала, щоб Вільям і Кеті обсипали її проявами любові та прихильності. Через велике потрясіння від утрати, у неї розвинулися флебіт і епілепсія, і вона відчайдушно боялася втратити свою первістку Кеті.^[10] Іда проводила цілі дні у затемненій кімнаті з Кеті на руках, цілувала її та плакала. Одного разу брат Вільяма, Абнер, знайшов Кеті, яка гойдалася біля воріт саду свого будинку, і запросив її погуляти з ним. Дитина відповіла, що «якщо [вона] вийде з двору, Бог ще покарає [її] маму».^[8]

У червні 1875 року Кеті захворіла на черевний тиф і за кілька днів померла. Спочатку її поховали на кладовищі Вест-Лон у Кантоні, але 10 жовтня 1907 року Кеті та її молодша сестра Іда були ексгумовані та повторно поховані в північній стіні Національного меморіалу Мак-Кінлі. Того ж дня тіла Іди та Вільяма були повторно поховані в тому ж місці^[11].

Коли Кеті померла, Іда була фактично розбита.

Президент Мак-Кінлі дуже дбав за дружиною, щоб покращити її стан. Порушуючи традицію, він наполягав, щоб Іда сиділа поруч із ним на державних обідах, а не на іншому кінці столу. Також багато соціальних справ, які зазвичай бере на себе перша леді, лягли на місіс Дженні Таттл Гобарт, дружини віцепрезидента Гаррета Гобарта. Гості відзначали, що кожного разу, коли у пані Мак-Кінлі ставався напад, президент обережно клав їй на обличчя серветку або хустку, щоб приховати її спотворені риси. Коли це проходило, він прибирав його і продовжував робити те, що робив, ніби нічого не сталося.^[7]

Про терплячу відданість і любов президента говорили в столиці. «Президент Мак-Кінлі зробив це досить важко для решти з нас, чоловіків, тут, у Вашингтоні», — зауважив сенатор Марк Ганна.

Перша леді часто подорожувала з президентом. Пані Мак-Кінлі поїхала до Каліфорнії з паном Мак-Кінлі у травні 1901 року, але перебуваючи в Сан-Франциско вона сильно захворіла^[12], через що був скасований запланований тур Північним-Заходом^[13]. Вона також була з ним під час поїздки до Буффало, штат Нью-Йорк, у вересні того ж року, коли на нього було скоєно напад, але не була присутня при цьому. 6 вересня 1901 року 28-річний анархіст Леон Чолгош застрелив президента Мак-Кінлі в живіт. Лікарі не змогли знайти кулю. Рана президента зрештою інфікувалася гангреною. Він помер через вісім днів після стрілянини у віці 58 років.

Після вбивства її чоловіка Леоном Чолгошем у Буффало, Нью-Йорк, у вересні 1901 р. пані Мак-Кінлі втратила жагу до життя. Попри те, що Іда добре витримала дні між стріляниною і смертю свого чоловіка, вона не могла змусити себе бути присутньою на його похороні. Її здоров'я підірвалося, коли вона повернулася до свого дому у Кантоні. За нею доглядала молодша сестра. Вільям Мак-Кінлі був похований у сховищі для прийому Вертса на кладовищі Вест-Лон, доки не було споруджено його меморіал^[14]. Іда його відвідувала щодня до власної смерті. Вона пережила президента менше ніж на шість років, померши 26 травня 1907 року у віці 59 років^[15]. Її поховали поруч із ним і двома їхніми померлими дочками в меморіальному мавзолеї Мак-Кінлі в Кантоні.

За три роки до вбивства її чоловіка було вбито єдиного брата Іди, відомого парубка-плейбоя Джорджа Де Волта Сакстона (1850—1898). У смерті була звинувачена пані Анна «Енні» Е. Ерхарт Джордж, її потім судили 2–24 квітня 1899 року. Після дев'яти років залицяння до Джорджа і ще шести, які зайняв їх скандальний роман, Сакстон попросив і профінансував розлучення своєї коханої з її чоловіком Семпл К. Джорджем, який у 1892 році подав до суду на Сакстона до Верховного суду за відчуження прихильності. Він погоджувався на компенсацію в 1850 доларів США плюс судові витрати (після тихого повторного одруження з Люсі Грем),^[16] але пізніше відкинув свої претензії. Вважається, що неможливість подати до суду на Сакстона за порушення обіцянок, спонукали місіс Джордж вистрілити в нього, коли він наближався до дому іншої жінки. Ні Сакстони, ні родина Мак-Кінлі не були присутні на судовому процесі. ЗМІ відстоювали її справу. Джордж заявила про самооборону і була виправдана у вбивстві першого ступеня судом присяжних^[17][18]. Пізніше Ерхарт одружилася з доктором Артуром Корнеліусом Рідаутом (1861—1906), який, як вважають, був п'яницею та азартним гравцем, чия смерть через повішення на люстрі була визнана самогубством.^[19][20]

Будинок дитинства Іди, Сакстон-Гауз, зберігся на Маркет-авеню в Кантоні. Окрім того, що вона росла в цьому будинку, вона та її чоловік також жили там із 1878—1891 роки, – період, протягом якого майбутній президент Мак-Кінлі був одним із представників Конгресу Огайо. Будинок був відновлений у вікторіанському стилі й став частиною Національного історичного об'єкта Першої леді після його освячення в 1998 році.

• Оригінальний текст на основі біографії Білого дому [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

• Quinn-Musgrove, Sandra L.; Kanter, Sanford (1995). America's royalty: all the presidents' children. Greenwood Publishing Group. с. 286. ISBN 978-0-313-29535-5.
• Edge, ELaura Bufano (2007). William McKinley. Twenty-First Century Books. с. 112. ISBN 978-0-8225-1508-1.
• Barden, Cindy (1996). Meet the First Ladies. Teaching & Learning Co. с. 140. ISBN 978-1-4291-1121-8. Архів оригіналу за 20 квітня 2022. Процитовано 20 квітня 2022.
• Leech, Margaret (1986). In the Days of McKinley. The Easton Press.

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іда Сакстон Мак-Кінлі
• Іда Маккінлі – Національна бібліотека перших леді [Архівовано 25 квітня 2012 у WebCite]
• Іда Мак-Кінлі [Архівовано 1 січня 2022 у Wayback Machine.] на C-SPAN Перші леді: вплив та імідж