Ikarus 250
Випуск, роки	1970 — 1999
Характеристики маси
Маса у спорядженому стані, т	11.000
Маса повного автобуса, т	16.000
Швидкісні характеристики
Розгін 0-60 км/год за, сек	19
Місткість, осіб
Місць для сидіння:	43—60
Стоячих місць (7 осіб/м²)	не розрахований
Повна місткість (8 осіб/м²)	60
Розміри
Довжина, мм	12000
Ширина, мм	2500
Висота , мм	3200
Колісна база, мм	6330
Кліренс, мм	350
Двигун
Тип двигуна	дизельний
Назва двигуна	Raba-MAN D2156HM6U
Рульове керування	ZF S6-90U
Потужність, кВт	192—250
Коробка передач

Ikarus 250 — високопідлоговий міжміський 12-метровий угорський автобус, що вироблявся з 1970 по 1999 рік. За 29-річний час виробництва було випущено близько 130 тисяч таких моделей, дещо видозмінених з модифікацією Ikarus 250-…, перший зразок автобуса виготовлено у 1967 році^[1]. Попри те, що автобуси значно застаріли та не відповідають переважній більшості вимог сучасним «лайнерам», вони дуже часто використовуються на міжміських маршрутах та перебувають у доброму технічному стані через просту конструкцію вагонного кузова, що вперше застосована на автобусах Setra S8 1951 року.

Будова кузова автобуса Ікарус 250 хоч не є надто звичною для сучасних автобусів, проте була широко популярна на час початку виробництва таких автобусів — зовнішній каркас автобуса вагонного компонування, і лише передок непрямий і похилий. Обшивка автобуса складається зі сталі та забезпечує мінімальну деформацію кузова — обшивка настільки тривка, що не деформується і через 30 років експлуатації.

Проста форма кузова та нескладна технічна будова даної моделі і є причиною відмінного стану автобусів, що від'їздили понад 30 років. На передку автобуса розміщено 2—4 фари (у деяких модифікаціях Ікаруса 250-го розміщено 2 передні фари високої потужності), або ж 4 фари середньої потужності.

По боках автобуса розташовано багажні відсіки для вантажу та поклажі пасажирів, об'єм одного з двох відсіку становить 5.3 м³ (разом — 10.6 м³). Ці відсіки відчиняються або руками за спеціальну витяжну ручку, або кнопкою на панелі приладів.

По боках автобуса розташовано по 6 габаритних вогнів та 6 задніх фар (як у автобусів з того часу, коли Ікаруси 250-ті почали вироблятися). На передку розташовано бампер, що приварений до кузова, і буксирувальний пристрій у разі несправності автобуса.

Вікна автобуса невеликого розміру, 2 склоочисники важільні, є функція миття скла, проте вона встановлюється за замовленням.

Двигун «RABA» (горизонтальний, 6-циліндровий, робочий об'єм 10,35-10,7 л, потужність 192—250 к.с.) розташовано ззаду на правому боці автобуса. Ресурс до капремонту досить великий. Має слабкий глушник та дуже шумний, що є великим недоліком даної моделі.

Має 2 двері — передні, з електропневмоприводом, відчиняються та зачиняються за допомогою кнопки на панелі приладів та розсуваються за типом усіх туристичних автобусів — важелем відкривають простір та заходять за передній вхід. Задні двері знаходяться з самого заду автобуса перед самим останнім рядком сидінь та відчиняються рукам натиском важеля.

Салон автобуса Ікарус-250 хоч і далекий від сучасних автобусів, проте особливих вад не має; у салоні розташовано 43—57 парних крісел з високою спинкою, проте відстань між кріслами невелика — близько 65 сантиметрів між сидіннями; на них встановлено дерев'яні підлокітники, крісла жорсткі та порівняно незручні.

У салоні встановлено плафонову підсвітку з 8 ламп, замість люка примусового обдуву зроблено 3 люки, що працюють як кондиціонери. Опалення проведене по панелях, що унизу сидінь. З самого заду розташовано 5 крісел та у тій частині салону найбільш шумно та спекотно через близькість до потужного дизельного двигуна. Крісла також можуть слабо відкидатися за допомогою кнопки на підлокітниках, приблизно на 100—110 °. Місце водія зроблене за схожим стилем, як і крісло, на панелі приладів багато важелів та кнопок і 5 стрілкових приладів: спідометр з одометром (доволі простий, максимальна позначка — 120 км/год, таку швидкість автобус розвинути може), тахометр (2.8 тисяч оборотів за секунду) та кілька допоміжних приладів (вольтметр, бензинометр), які додатковим світлом не освічуються. Кермова система ZF S6-90U; є 6 передач що переключаються приблизно так: 1 — 0—20 км/год; 2 — 20—40 км/год 3 — 45—68 км/год; 4 — 70—90 км/год і 5 — 90—120 км/год; 6 передача («R») — заднього ходу до швидкості 26 км/год. Тахометр розміщено на лівій частині панелі.

Дверей спеціально для водія немає, тому перегородки, як і самої кабіни немає. Біля водія розміщено запасне відкидне місце для екскурсовода чи другого водія, у випадку роботи на екскурсіях до обладнання автобуса можне додатися мікрофон та навіть інтерактивна дошка. DVD-телевізорів у автобусі немає, хоча вони можуть встановлюватися.

Вікна несуцільні; їх відокремлено спеціальною гумовою рамкою на 5 великих з кожної сторони, вікна зазвичай нетоновані, хоча можуть клеїтися за замовленням. Завіски від сонця часто є червоними, що погано захищає від сонця.

Через застарілість автобус часто не дотягує до рівня сучасних туристичних лайнерів, не у останню чергу через особливості конструкції автобусів 1970-х років, що мало придатні до переобладнання згідно сучасних вимог до туристичних лайнерів.

Перша та найсерйозніша вада даної машини — це дуже шумний дизельний двигун «Raba-MAN D2156HM6U»^[2], більш як 100 децибел назовні, у салоні шум двигуна чутний слабше, проте не набагато (40—70 децибел залежно від місця в салоні). Найбільше автобус шумить під час початкового прискорення 10—20 км/год на першій передачі.

Іншою вадою конструкції стало формування та розміщення крісел, що мало відкидаються, а також мала відстань від ряду до ряду. Через відстань у 60—70 сантиметрів, неможливо встановити додаткові зручності сучасних автобусів, наприклад відкидний міні-столик. Проте через цей недолік середня пасажиромісткість зросла до 51 пасажира.

Немає у автобуса також тонованих вікон та індивідуального обдуву, що існує у більшості туристичних лайнерів. Завіски зазвичай червоного кольору, що слабо захищають від сонця.

Іще одним недоліком залишаються величезні витрати палива, 26—40 літрів дизпалива на 100 кілометрів при швидкості 50—60 км/год. Також недоліком є стандартизована підставка для ніг. Одним з недоліків конструкції є ручні задні двері та їхнє розташування.

Попри численні недоліки, автобус має ряд переваг — у салоні є три повітряні люки для обдуву, що забезпечують потужну вентиляцію автобуса. У салон ведуть лише три невисокі сходинки, що є зручним для людей похилого віку. Підвіска пневматична, що забезпечує м'якість перевезення бездоріжжям та вибоїнами.

Через успіх у використанні, автобус Ікарус-250й мав декілька модифікацій з невеликимм відмінностями кузова, двигуна чи облицювання:

• Ikarus 250.04; Ikarus 250.09; Ikarus 250.12 — саме ці моделі були найперше завезені у СРСР. Такі машини мали лише одні двері, потужність двигуна 192 кінських сил, об'єм двигуна 10.4 л та максимальну швидкість 92 км/год.
• Ikarus 250.22 — автобус випускався з 1977 по 1980 роки. Одна з головних зовнішніх відмінностей - вперше отримав широкий пластиковий бампер.
• Ikarus 250.58 — нова розробка Ікаруса, що випускалася з 1980 року.^[1]. Нова модифікація отримала шестишвидкісну коробку передач, потужність 220 кінських сил та максимальну швидкість 97 км/год.
• Ikarus 250.59 — одна з найчастіше застосованих моделей Ікаруса 250, вироблялася з 1984 року. Отримав автоматичні двері з електропневмоприводом, що рухалися паралельно стінці автобуса, отримав максимальну швидкість 106 км/год.
• Ikarus 250.93; Ikarus 250.95 — оновлені та покращені моделі Ікарус-250, що вироблялися на початку 1990-тих років.^[1]

• дана модель автобусів вироблялася протягом 29 років (1970—1999), що є одним з рекордів тривалості виробництва одної моделі
• автобуси Ікарус-250 були завезені в Україну у 1970-х роках^[1], та виконували функції міжміських автобусів, проте у 1990-х, через різку нестачу автобусів на міських маршрутах, працювали на міських маршрутах, як звичайні міські автобуси. Також пристосовані працювати як міські екскурсійні, міжміські і туристичні, проте останніми працюють нечасто через невідповідність до технічних норм сучасних туристичних автобусів.
• незважаючи на свій вік, автобуси досі лишаються у хорошому технічному стані через просту конструкцію та ресурс кузова у термін більш як 50 років
• у задній частині автобуса при знятті кількох сидінь може встановлюватися туалет, холодильник та навіть мінібар.
• колеса автобуса Ікарус-250 застосовуються у більшості автобусів Setra, переважно у старших моделей.
• конструкція дозволяє встановити ще щонайменше 5 додаткових крісел, збільшуючи пасажиромісткість до 60—62 місць.
• у 1968—1971 роках автобус отримав декілька нагород як: Велика срібна ваза союзу Французьких кузовобудівельників; Срібна ваза князівства Монако і Бронзова медаль міжнародного автобусного тижня

• Karosa 700-ї серії
• ЛАЗ-5207

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ikarus 250