Blohm & Voss Ha 139
Технічні та льотні характеристики зазначені для версії Ha 139B
Призначення:	Багатоцільовий поплавковий гідролітак
Перший політ:	Ha 139 V1, жовтень 1936 передано «Deutsche Lufthansa» у березні 1937
Прийнятий на озброєння:	1939 (Люфтваффе)
Знятий з озброєння:	1942 V1 та V3; 1944 — V2
Період використання:	1936—1944
На озброєнні у:	Третій Рейх
Розробник:	Blohm + Voss
Виробник:	Blohm & Voss (Hamburger Flugzeugbau GmbH)
Всього збудовано:	три
Модифікації:	Blohm & Voss BV 142 (наземного базування)
Конструктор:	Ріхард Фогт (нім. Richard Vogt)
Екіпаж:	4—5 особи
Крейсерська швидкість:	280 км/год
Максимальна швидкість (МШ):	325 км/год
Дальність польоту:	практична, 5200 км
Тривалість польоту:	19 год
Практична стеля:	5500 м
Швидкопідйомність:	біля поверхні води: 4,5 м/с
Довжина:	19,65 м
Висота:	4,80 м
Розмах крила:	29,50 м
Площа крила:	130,00 м²
Споряджений:	17 100 кг
Двигуни:	4×600 к. с. (447 кВт) дизельних Junkers Jumo 205C
Кулеметне озброєння:	чотири MG 15 (на версії Ha 139 V3/U1)
Blohm & Voss Ha 139 у Вікісховищі

Blohm & Voss Ha 139 — німецький поплавковий гідролітак періоду 1930-х років, виробництва верфі «Blohm & Voss» GmbH. Всього виготовлено три екземпляри. Перший політ виконано у жовтні 1936, уведений в експлуатацію авіакомпанією Deutsche Lufthansa у 1937. Проєктувався як багатоцільовий гідроплан для здійснення комерційних, в першу чергу поштових трансатлантичних перевезень. Під час Другої світової війни виконував завдання з далекої морської розвідки, розвідки погоди, тралення мін та інше.

Джерело: «Flugzeug-Typenbuch», Helmut Schneider. Видавництво: «Herm Beyer Verlag», 1941. Стор. 29

• Максимальна швидкість: 325 км/г
• Крейсерська швидкість: 280 км/г
• Крейсерська швидкість біля поверхні води: інформація відсутня
• Посадокова швидкість: 110 км/г
• Практична стеля: 5500 м
• Швидкопідйомність біля поверхні води: 4,5 м/с
• Час набору висоти:
  • 1000 м за 4 хв
  • 5500 м за 40 хв
• Навантаження на крило: 131,40 кг/м²
• Енергоозброєність: 7,13 кг/к.с.
• Максимальна дальність польоту: інформація відсутня
• Практична дальність польоту: 5200 км
• Максимальний час перебування у польоті: 19 годин

• Екіпаж: 2—5 чоловік^[1]
• Довжина (за лінією польоту): 19,65 м
• Висота максимальна: 4,80 м
• Розмах крил: 29,50 м (Ha 139А — 27 м)^[2]
• Площа крил: 130,00 м²
• Площа найбільшого перерізу фюзеляжу: 2,60 м²
• Вага порожнього: 10 300 кг
• Нормальна злітна вага: 17 100 кг
• Максимальна злітна вага: інформація відсутня
• Маса корисного навантаження: 6800 кг
• Двигуни: чотири (по два на кожному крилі) Junkers Jumo 205C
  • Максимальна сумарна потужність двигунів: 2400 к. с. 4×600 к. с. (1788 кВт)
• Об'єм палива: 6560 л
• Об'єм мастила: 600 л
• Витрата палива: 125 л/100 км
• Витрата мастила: 9 л/100 км

Авіакомпанії «Deutsche Lufthansa» (DLH) для здійснення поштових трансатлантичних перевезень був необхідний літак, здатний стартувати [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] з катапульти^[3], злітати та сідати при хвилюванні моря і мати великий запас палива. При комерційному навантаженні 500 кг вимагалася дальність польоту 5000 км^[4] зі швидкістю 250 км/г.

Згідно з цими технічними вимогами авіаконструктор Ріхард Фогт (нім. Richard Vogt, 1894—1979) запропонував «Проєкт-15» — один з найестетичніших гідролітаків свого часу. Авіакомпанія замовила три дослідних літака, що отримали позначення Ha 139. Роботи почалися восени 1935. Опрацювання конструкції та складання [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] перших двох літаків проходили дуже швидко. Для військового використання наприкінці 1935 був запропонований «Проєкт-20» — розвідник-бомбардувальник, який, проте, не викликав інтересу у Рейхсміністерства авіації Третього Рейху^[1].

У жовтні 1936 шеф-пілот «Blohm & Voss» Гельмут Вааса Родіг (нім. Helmut Wasa Rodig) випробував машину. Перший збудований компанією «Hamburger Flugzeugbau GmbH» (авіаційний підрозділ «Blohm & Voss» GmbH) літак — Ha 139 V1 «Nordmeer» (укр. «Північне море»), було передано авіакомпанії Deutsche Lufthansa у березні 1937, згодом надійшов Ha 139 V2 «Nordwind» (укр. «Північний вітер»). Використовувалися з гідроавіаносців «Фрисландія» (нім. «Friesenland») та «Швабія» (нім. «Schwabenland»), здійснивши сім трансатлантичних рейсів між Орта (Азорські острови) та Нью-Йорком із серпня по кінець листопада 1937. Середня швидкість в західному напрямку була 228 км/г, у східному — 250 км/г. Третій та останній літак — Ha 139 V3 Nordstern (укр. Полярна зірка) збудовано на початку 1938, мав збільшений розмах крил (29,50 м) та двигун Junkers Jumo 205С. Налітав, разом з V1 і V2 загалом 597 годин у 26 трансатлантичних рейсах. До початку Другої світової війни гідролітаки здійснювали рейси в Німеччину, Італію, Бразилію, експлуатувалися у південній частині Атлантики. До кінця 1939 успішно здійснили 100 рейсів: 40 у північній та 60 у південній Атлантиці.

На початку Другої світової війни всі три Ha 139 передано Люфтваффе. Використовувалися як далекий розвідник та розвідник погоди, транспортний літак, тральщик та літак швидкого реагування^[5]. Всі три літаки експлуатувалися Люфтваффе кілька років, але у 1942 V1 та V3 пустили на запчастини для V2, через брак останніх. Ha 139 V2 вдалося прослужити до 1944^[6].

Заводський номер 181, бортовий номер D-AMIE, військовий код P5+KH.

Перший прототип, побудовано в 1936. Перший політ здійснив у жовтні 1936, передано авіакомпанії Deutsche Lufthansa у березні 1937. У DLH отримав назву Ha 139A «Nordmeer»^[2].

Виведено з експлуатації у 1942 та передано на запчастини для V2.

Заводський номер 182, бортовий номер D-AJEY, військовий код P5+JH.

Другий прототип, побудовано на початку 1937. Передано DLH у червні 1937. У DLH отримав назву Ha 139A «Nordwind». Перший трансатлантичний переліт здійснено 24 серпня 1937^[7]. Навесні 1938 почав здійснювати регулярні рейси поштового зв'язку у Південній Атлантиці, між Банжул (Гамбія) і Натал (Бразилія).

Виведено з експлуатації у 1944.

Літаки серії-А були перероблені за зразком Ha 139B/Umbau. Здійснювали розвідувальні і транспортні польоти під час боїв у Норвегії у складі KG.zbv108 See, діючи з Норденейя і доставляючи в норвезькі фіорди військове спорядження та інші вантажі для ізольованих частин Вермахту.

Заводський номер 217, бортовий номер D-ASTA, військовий код P5+EH.

Третій прототип, збудовано на початку 1938. Передано DLH навесні 1938. У DLH отримав назву Ha 139B «Nordstern». Між 21 липня та 19 жовтня 1938 Ha 139 V3 зробив декілька польотів між Орта та Нью-Йорком^{[недоступне посилання з червня 2019]} по Північно-Атлантичному маршруту.

(Зовнішнє зображення) [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]

Ha 139B/Umbau — модернізовано в Венцендорфі. Носову частину подовжили і обладнали місцем спостерігача. Встановлено чотири кулемета MG 15 та навігаційне обладнання. Злітна вага зросла до 19 000 кг^[2]. Модифікований літак здійснив перший політ 19 січня 1940 на Балтиці після запуску з катапульти судна бази гідролітаків «Фрисландія». Екіпаж складався з обер-лейтенанта графа Шака і фліге-капітана Шустера. Після випробувань спочатку літав у складі «Трансокеанської ескадрильї» (нім. Trans-Ozean Staffel), яка потім в січні 1941 увійшла до складу 1-ї ескадрильї 406-го полку берегової авіації (1./Ku.Fl.Gr.406). Ця частина була в основному оснащена літаючими човнами Do 18, які були посилені п'ятьма Do 26. Ha 139B/Umbay переважно вів розвідку погоди в Арктиці.

Ha 139B/MS — мінний тральщик (Minensucher).

У 1942 Ha 139B/Umbay знову був модифікований — вже в мінний тральщик Ha 139B/MS. Незвичайна за формою магнітна обмотка [Архівовано 8 березня 2017 у Wayback Machine.] йшла від носа фюзеляжу вниз до поплавців, згодом вгору до кінцівок крил, а потім до оперення^[8].

Виведено з експлуатації у 1942 та переданий на запчастини для V2.

Фюзеляж суцільнометалевий, з тонким округлим монококом та досить малим міделем. Набір фюзеляжу складався з ряду вертикальних шпангоутів, з'єднаних стрингерами з дюралюмінію. Обшивка з листового дюралюмінію кріпилася на заклепках з потаємними голівками. Літак мав рознесене хвостове оперення, стабілізатор кріпився на обтічному пілоні до хвостової частини фюзеляжу і підтримувався чотирма підкосами. До кінців стабілізатора кріпилися два кіля. Рулі напрямку були забезпечені ваговою і аеродинамічною компенсацією.

Кабіна екіпажу довжиною 3,5 м і об'ємом 6,5 м³ розташовувалася в передній частині, трохи попереду площини обертання гвинтів. Дозволяла розмістити двох пілотів поруч та була обладнана подвійним керуванням. Відразу за пілотами праворуч сидів бортінженер, а ліворуч радист. Фонар кабіни мав розсувні панелі з боків та в стелі. Відсік для вантажу та пошти розміщувався за лонжероном і був недоступний екіпажу.

Крило мало вигляд літери «W», типу перевернутої чайки із трубчастими [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] лонжеронами, що слугували паливними баками. Центроплан (літаки серії-А) був розмахом 16 м, до нього з кожної сторони кріпилися відокремлені частини з довжиною по 5,5 м кожна. Постійна по всьому розмаху хорда крила дорівнювала 4,6 м. В крило були врізані елерони. Між елеронами і фюзеляжем перебували закрилки. Моторні рами кріпилися до лонжерона центроплана. Єдиний лонжерон центроплана розташовувався в першій третині хорди і являв собою циліндричну трубу, зварену із сталевих листів. Цей лонжерон займав всю висоту профілю і служив паливним баком об'ємом 6560 л. До лонжерону кріпилися нервюри і стрингери, виготовлені з дюралюмінію. З дюралюмінію була виконана й обшивка крила.

Поплавці [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] з дюралюмінію, двореданні^{[Вин. 1]}, кріпилися до зламу крила на вертикальних сталевих стійках, закритих обтічниками. У передній частині поплавці мали невелику кілеватість, боковини вертикальні, а верх закруглений. Кожен поділявся водонепроникними перегородками на дванадцять відсіків, що гарантувало збереження пла́вності^{[Вин. 2]} літака і при значних пошкодженнях поплавців. В обтічниках стійок літаків V1 та V2, до модифікації, за регульованими стулками були вмонтовані радіатори системи охолодження двигунів. На поплавцях розміщувалися швартовні пристрої^[4].

Встановлено чотири авіаційних дизельних двигуна Junkers Jumo 205 [Архівовано 28 листопада 2007 у Wayback Machine.]^[9]. Мотор був розвитком Junkers Jumo 204 і вважається одним з найкращих авіаційних дизелів. V1 та V2 було оснащено чотирма дизелями Junkers Jumo 205D, V3 оснащувався Junkers Jumo 205C. Повітряний гвинт «Юнкерс-Гамильтон» — трилопатевий, дюралюмінієвий, зі змінним кроком, діаметром при обертанні 3,30 м. Напрямок руху — за годинниковою стрілкою

Недоліки двигуна Junkers Jumo 205 обмежили його застосування, переважно на літаках, що мали невеликі шанси на зустріч із винищувачами противника, в першу чергу дальні морські розвідники та спеціалізовані літаки.

• Введений в експлуатацію у 1936
• Тип двигуна — поршневий авіаційний дизель, двотактний
• Конфігурація — з вертикальним розташуванням циліндрів та зустрічно рухомими поршнями^{[Вин. 3]}
• Потужність злітна (максимальна) — 600 к. с. (447 кВт) при 2200 об/хв. на рівні моря
• Потужність робоча — 500 к. с. (368 кВт) при 2100 об/хв. на висоті 3000 м над рівнем моря^[10]
• Кількість поршнів — 12
• Кількість циліндрів — 6
• Діаметр циліндра: 105 мм
• Хід поршня: 160 мм
• Об'єм — 16,63 л.
• Ступінь стиснення: 17:01
• Габаритні розміри, мм: 1934×547×1325
• Суха вага, кг: 595
• Наддув: одноступінчатий механічний компресор
• Система прямого вприскування палива
• Охолодження — рідинне

На модернізованому Ha 139 V3/U1 — Ha 139B/Umbau в носовий частині на установці «Ікаріа» монтувався кулемет MG 15. Другий MG 15 використовувався радистом для стрільби через турель на даху кабіни. Ще по одному кулемету встановлювалася а «лінзах» з боків фюзеляжу. На наступній версії — Ha 139B/MS, після переобладнання у тральщик зі встановленням магнітної обмотки кулеметне озброєння було вилучено.

Конструкція (окрім двигунів та шасі) та призначення літака схожі з Ha 139. Було побудовано чотири прототипи — V1 «Pollux» (бортовий номер D-AHFB, заводський № 218), V2 «Kastor» (D-ABUV, № 219), V3 (розбився 11 вересня 1940 у випробувальному центрі у м. Рехлін) та V4. Перший політ Ha 142 V1, D-AHFB відбувся 11 жовтня 1938. Після відмови від позначення «На» всі 142-і було перейменовано в BV 142^[6]. Спочатку використовувалися DLH як поштовий літак на трансатлантичних лініях, а потім у військових цілях Люфтваффе. V3 і V4 були переобладнані в транспортники і незабаром використовувались у норвезькій кампанії для доставки спорядження та перекидання військ. Прототипи VI і V2 стали далекими морськими розвідниками. Вони отримали повністю засклену носову частину, а також оборонне озброєння з п'яти кулеметів MG 15. Після цього обидві машини були передані в 2-гу ескадрилью Aufkl.Gr.Ob.dL, в якій потім виконували розвідувальні польоти над Англією. Всі чотири літаки виведено з експлуатації у 1942.

• Екіпаж: 6
• Довжина: 20,45 м
• Розмах крил: 29,50 м
• Висота: 4,44 м
• Площа крил: 126 м²
• Вага порожнього: 11 090 кг
• Нормальна злітна вага: 16 575 кг
• Силова установка: 4 радіальних поршневих двигуна BMW 132H-1, 9-цил. з повітряним охолодженням, 880 к. с. (656 кВт)
• Гвинти: трилопатевий, дюралюмінієвий, зі змінним кроком, діаметром при обертанні 3,30 м
• Максимальна швидкість: 371 км/г на рівні моря
• Крейсерська швидкість: 323 км/г на висоті 2000 м
• Практична стеля: 9000 м
• Практична дальність польоту: 3872 км
• Скоропідйомність: 6,67 м/с
• Об'єм палива: 6560 л
• Об'єм мастила: 600 л
• Озброєння: 5×7,92 мм кулеметів MG 15
• Бомби: 4×100 кг або 8×50 кг^[11]

• Морська авіація
• Авіапошта

Зовнішні зображення
	Ha 139 Photoarchive

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Blohm & Voss Ha 139

• Сайт «Warbirds Resource Group» [Архівовано 29 червня 2011 у Wayback Machine.]
• Сайт «The Great Planes World War II Warbirds»
• Сайт «Aviacija.dljavseh.ru» [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
• «Flugzeug-Typenbuch», Helmut Schneider. Видавництво: «Herm Beyer Verlag», 1941
• YouTube Blohm & Voss 139 [Архівовано 4 грудня 2014 у Wayback Machine.]