? Шиншила короткохвоста
Біологічна класифікація
Посилання
Вікісховище: Chinchilla brevicaudata EOL: 326923 ITIS: 825300 МСОП: 4651 NCBI: 10152

Короткохвоста шиншила (лат. Chinchilla chinchilla^[1], раніше відома як лат. Chinchilla brevicaudata), також звана болівійською, перуанською або королівською шиншилою — вид гризунів родини шиншилових, що перебуває під загрозою зникнення. Цінне хутро гризунів стало причиною сильного зменшення їх чисельності.

Довжина тіла шиншили становить 30—38 см, вага близько 500—800 г. Сильні задні лапи довші від передніх, завдяки їм шиншили можуть лазити і стрибати. Порівняно з довгохвостими шиншилами, у короткохвостого шия і плечі товстіші, а хвіст коротший^[2]. Шиншили відносяться до соціальних тварин, вони живуть колоніями або стадами.

Природний ареал — Чилійсько-Аргентинські Анди, Перу і Болівія.

Колонії C. chinchilla з регіону Антофагаста живуть в заростях таких видів рослин як Parasthrephia lepydophylla, Parasthrephia quadrangularis, Baccharis incarum, Chuquira gaulicina та Adesmia horrida, Baccharis tola, Adesmia caespitosa, Adesmia erinacea, Fabiana bryoides, Stipa chrysophylla та Cristaria andicola, з великою перевагою в раціоні S. chrysophylla (59,1%), також відомої як ковила. Колонії куцохвостих шиншил є симпатричними з такими невеликими гризунами як Abrocoma cinerea, Phyllotis xanthopygus, Abrothix andina dolichonyx та Lama guanicoe. Середовище існування колоній Атаками представляло собою річки з валунами та печерами середнього розміру з рідкісною чагарниковою рослинністю Stipa frigida та Senecio volckmannii. Друга колонія була виявлена ​​на північному місці, в Санта-Розалагуні (26º49’11” пд.ш. і 69º05’67” зах.д.)^[3]. Крім прихистків під каменями шиншили також викопують нори у ґрунті. Основні хижаки цього виду це лисиці кульпео Lycalopex culpaeus.

Комерційне полювання на обидва види шиншил почалося в 1829 році і збільшувалася з кожним роком, досягаючи збуту близько півмільйона шкурок на рік, у зв'язку зі зростаючим у Сполучених Штатах і Європі попитом на хутра і шкіру. Безперервне масштабне полювання припинилося лише до 1917 року, коли шиншили опинилися на межі зникнення^[4]. Закон про заборону полювання на шиншил набрав чинності в 1929 році, але фактично не виконувався до 1983 року. Перед повторним відкриттям колоній у двохтисячних, остання куцохвоста шиншила помічена в ареалі в 1953 році^[4]. Через загрозу зникнення короткохвостих шиншил у 1890-х рр. у Чилі вживали заходів для збереження виду. Однак ці заходи мали нерегулярний характер. Договір, підписаний у 1910 році між Чилі, Болівією, Аргентиною і Перу, став першим міжнародним кроком у забороні на полювання і продаж шиншил. На жаль, це призвело до значного зростання цін на шиншил, наслідком чого стало ще більше їх винищення. Ситуація залишалася незмінною до появи першого закону про захист шиншил у Чилі в 1929 році. Нині куцохвості й довгохвості шиншили занесені в список зникаючих тварин у Чилі, а також зараховані до категорії видів на межі зникнення Міжнародним союзом охорони природи^[5].

Наразі, дикі колонії були перевідкриті, і ведеться активна робота над їх збереженням^[6].

Полювання на диких шиншил у природі скоротилося завдяки успішному розведенню довгохвостих шиншил у неволі. Фермерське розведення цих тварин зробило добуття їх хутра із дикої природи невигідним, і тому, в сумі із законодавчими захисними заходами, як довгохвості так і куцохвості шиншили почали повільно відновлюватися у своїх природніх ареалах. Сполученність окремих відновлених колоній в окремих ареалах нажаль все ще досить низька, що призводить до пригнічення генетичного різноманіття і потребує допоміжних консерваційних заходів, таких як вилучення диких шиншил для локальних програм розведення для підвищення ген. різноманіття та трасфер шиншил між колоніями. За даними Genta (1978), Chinchilla chinchilla була розведена в неволі з 1927 року, зокрема, в районі Хужуй в Андах, в Аргентині в Estación Zootécnica de Miraflores, Abra Pampa. Популяція була заснована на 1 дикому самцеві і 4 диких самках, до 1972 року лабораторна колонія налічувала близько 400 особин. Програма “Atahualpa Breeding of Chinchillas S.A.” в Кочі-В’єхо, Чилі, розпочата в 1931 році, налічувала понад 500 осібин у 1949 р. У 1934 р. Хуан Абароа почав розводити C. chinchilla в Каламі, регіоні Антофагаста в Чилі, з особинами із Атауальпи. Тепер під назвою «Abaroa Breeding» це єдина існуюча до наших днів племінна колонія. García-Mata (1976) розводив C. chinchilla як з колонії Абра Пампа (Хужуй, Аргентина), так і з приватної племінної колонії в Коропуні (Арекіпа, Перу), з очевидними відмінностями між цими лініями. Особини з Абра Пампа були названі «de Bolivia» або «справжня segunda», а Перуанських шиншил назвали «indianas» ^[3].

Як правило, куцохвості шиншили приносять 1—2 дитинчат один чи два рази в рік.

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.