Янош Пілінський
угор. Pilinszky János
Народився	27 листопада 1921(1921-11-27) Будапешт
Помер	27 травня 1981(1981-05-27) (59 років) Будапешт
Поховання	Фаркашреті
Громадянство	Угорщина
Діяльність	поет
Alma mater	Будапештський університет ()
Мова творів	угорська
Роки активності	1938-1981
Членство	Баварська академія витончених мистецтв
У шлюбі з	Anna Markd
Автограф
Нагороди	Премія імені Кошута (1980) премія Угорської спадщиниd (1997) премія Аттіли Йожефаd (1971) премія Баумгартенаd (1947)
Янош Пілінський у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

|Примітки=

Янош Пілінський (угор. Pilinszky János; *27 листопада 1921, Будапешт — †27 травня 1981, Будапешт) — угорський поет.

Вчився в католицькій школі, так і не закінчив Будапештського університету. Почав публікуватися в 1938.

У скупих за обсягом (найчастіше — в кілька рядків), телеграфних за формою, гранично експресивних віршах, насичених метафорами згубних випробувань, краху, другого народження, виразилося есхатологічне переживання катастроф ХХ століття, досвід Освенцима і ГУЛАГу. Настільними для Пілінського були романи Достоєвського, до чиїх образів він не раз звертався у віршах, книги Сімони Вейль, з якими він познайомився у Франції в першій половині 1960-х і які переклав угорською.

У 1960-х Пілінський отримує визнання за межами Угорщини. На англійську мову його вірші перекладає Тед Г'юз, на французьку — П'єр Емманюель і Лоран Гаспар, на шведську — Тумас Транстремер; чотири романси на його вірші пише в 1973-1975 Дьордь Куртаґ. Поворотною точкою в долі Пілінського став паризький спектакль американського режисера-авангардиста Роберта Вілсона «Погляд глухого» (1971) і знайомство тоді ж з актрисою Шеріл Саттон, уявне листування з якою лягло в основу його роману-діалогу. Пілінський був удостоєний премій Ференца Баумгартена (1947), Аттіли Йожефа (1971), Лайоша Кошута (1980). Твори Пілінського переведені на англійську, французьку, німецьку, іспанську, італійську, нідерландську, норвезьку, фінську, польську та чеську мови. Музику на його вірші писали Аттіла Боза, Іштван Ланг, Філіп Балу, Брюно Мантовані.

• Trapéz és korlát (1946)
• Aranymadár (1957)
• Harmadnapon (1959)
• Nagyvárosi ikonok (1970)
• Szálkák (1972)
• Kráter (1976)

• Rekviem/ Реквієм (1964)
• Végkifejlet/ Розв'язка (1974)

• Beszélgetések Sheryl Suttonnal (1977, роман-діалог)
• Szög és olaj (1982)
• A mélypont ünnepélye (1984)

• Összegyűjtött művei. Tanulmányok, esszék, cikkek. I—II./ Szerkesztette stb. Hafner Zoltán. Budapest: Századvég Kiadó, 1993.
• Conversations with Sheryl Sutton: The Novel of a Dialogue. Riverdale-on-Hudson: Sheep Meadow-Carcanet, 1992 .

• Fülöp L. Pilinszky János. Budapest: Akadémiai Kiadó, 1977.
• In memoriam Pilinszky. Budapest: Officina Nova Kiadó, 1989.
• Gaspar L. Préface// Pilinszky J. Meme dans l'obscurité. Paris: La Différence, 1991, p. 7-17.
• Weissbort D. The Poetry of survival: post-war poets of Central and Eastern Europe. London; New York: Penguin Books, 1993.
• Tüskés T. Pilinszky János alkotásai és vallomásai tükrében. Budapest: Szépirodalmi Könyvkiadó, 1996.
• Bende J., Hafner Z. Pilinszky János bibliográfia. Budapest: Osiris, 2001
• Tolcsvai Nagy G. Pilinszky János. Pozsony: Kalligram, 2002
• Szávai D. Bűn és imádság: a Pilinszky-líra camus-i és kafkai szöveghagyományáról. Budapest: Akadémiai, 2005.

• www.literatura.hu (венг.) [Архівовано 17 липня 2006 у Wayback Machine.]
• www.kortarsonline.hu (венг.)
• mait2001.freeweb.hu (венг.)
• www.hlo.hu (англ.)
• Линки (фр.)
• Страница на сайте IMDB [Архівовано 9 березня 2005 у Wayback Machine.]
• Стаття Теда Г'юза про поезію Пілінського [Архівовано 3 жовтня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)

1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563