Якобсон Роман Осипович
Народився	29 вересня (11 жовтня) 1896 Москва, Російська імперія[4]
Помер	18 липня 1982(1982-07-18)[1][2][…] (85 років) Кембридж, Массачусетс, США[4] або Бостон, США[5]
Поховання	Маунт Оберн
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР  Чехословаччина  США
Національність	ашкеназі
Діяльність	мовознавець, літературознавець, педагог, історик, письменник, критик, педагог, філолог, науковець, викладач університету
Галузь	мовознавство, структуралізм, поетика, морфологія, російська література, філологія[5] і літературознавство[5]
Alma mater	Історико-філологічний факультет Московського державного університету[d] і філософський факультет Німецького університету в Празіd[6]
Відомі учні	Clarence Brownd
Знання мов	англійська[7][8], російська[8], шведська, норвезька і чеська[8]
Заклад	Гарвардський університет, Массачусетський технологічний інститут і Університет Масарика
Членство	Сербська академія наук і мистецтв, Американська академія мистецтв і наук і Польська академія наук
Посада	president of the Linguistic Society of Americad
Конфесія	юдаїзм
У шлюбі з	Soňa Haasovád
Нагороди	Грант Ґуґґенгайма (1946) Премія Антоніо Фельтрінеллі (1980) Гегелівська преміяd (1982) honorary doctorate of the Masaryk Universityd (1968)
Медіафайли у Вікісховищі

Рома́н О́сипович Якобсóн (1896, Москва, Російська імперія — 1982, Кембридж, Массачусетс, США) — американський мовознавець і філолог російсько-єврейського походження.

Викладав у Московському університеті, професор університетів Брно у Чехословаччині, Колумбійського у Нью-Йорку, Гарвардського і Массачусетського технологічного інституту.

Разом із Вілемом Матезіусом і Миколою Трубецьким є засновником так званої празької мовознавчої школи, що розвинула фонологічний підхід до мови і в описовому, і в історичному мовознавстві, а також теорію мовного союзу — науки про подібності в розвитку суміжних мов, незалежної від їхнього походження.

У США Якобсон переглянув поняття фонеми, розглядаючи її тепер як жмут дистинктивних рис, спільних для всіх мов світу. Для Якобсона типове прагнення до універсального в мовах, часто затушовуючи особливості поодиноких мов. У цьому ж дусі він також висунув теорію слов'янської дієвідміни на підставі однієї основи, замість традиційно прийманих двох, загальну теорію відмінка, намагався звести слов'янські системи версифікації до спільного знаменника. В усіх цих випадках багатство справжніх фактів принесене в жертву позірній простоті теорії.

Будучи русофілом, у своїх «Remarques sur l'évolution phonologique du russe comparée a celle des autres langues slaves» («Помітки про фонологічну еволюцію російської мови у порівнянні з іншими слов'янськими мовами», 1929) фонологічний розвиток у слов'янських мовах подано як мотивований тільки в російській і сербо-хорватській мовах, тоді як усі інші слов'янські мови, з українською включно, розглядаються як позбавлені незалежного розвитку, що тільки підлягають то російським, то сербо-хорватським тенденціям. У тому ж дусі в статті «Устрій українського імперативу»^[9] (1965) Якобсон намагається применшити особливості цієї форми в українській мові. Перенесений на політичну площину, цей підхід привів до нападу на політику українізації та її діячів (1934). У 1952—1954 Якобсон активно виступав проти Андре Мазона в захисті справжності «Слова о полку Ігоревім». Також багато праць з кирило-мефодіївських питань.

• Фатичний акт

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Роман Якобсон. Про реалізм у мистецтві, 1927.

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.