| Юзафат Огризко | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1826 або 1827[1] Лепельський повітd, Вітебська губернія, Російська імперія |
| Помер | 1890 або 17 березня 1890[1] Іркутськ, Російська імперія |
| Поховання | Єрусалимський цвинтарd |
| Країна |  Російська імперія |
| Місце проживання | Санкт-Петербург[2] |
| Діяльність | журналіст, політичний в'язень, видавець, правник, державний службовець |
| Галузь | політична діяльність[3], видавнича справа[3], право[3], державна служба[3] і журналістика[3] |
| Alma mater | Мінська чоловіча гімназіяd і юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету (1849) |
| Знання мов | польська[3] |
| Заклад | Слово[d] і Міністерство фінансів Російської імперіїd |
| Учасник | Польське повстання 1863—1864 |
Юзафат Петро́вич Огризко (1826, Мінська губернія — 1890, Іркутськ) — чільний діяч польського визвольного руху 1860-х гг., білоруський дворянин, видавець польської газети «Слово» («Slowo») у Петербурзі.
Біографія
Закінчив Лепельське повітове училище, мінську гімназію (1844), петербурзький університет зі ступенем кандидата права (1849).
Був чиновником Міністерства фінансів. У 1858 році організував друкарню і видання польської газети «Слово», видавець восьми томів «Volumina legum» (Зібрання законів старої Польщі).
У революційний рух включився в студентські роки, примикав до гуртка З. Сераковського, до польської революційної організації в Петербурзі. Користувався великим авторитетом у російських революційних колах, підтримував стосунки з партією «Земля і воля». Був близько знайомий з М. Г. Чернишевським.
З лютого 1863 року призначений головним представником Варшавського повстанського уряду в Петербурзі. У 1864 році був заарештований, в 1865 році — засуджений до страти, заміненої після каяття і видачі спільників двадцятьма роками сибірської каторги (на етапі в Тобольську в лютому 1866 року захворів і затримався на тиждень).
У 1866 році за участь у протесті засуджених проти жорстоких умов Акатуйського тюремного режиму був відправлений з Ю. Двржачком у заслання в Якутську область. Організатори російсько-польського повстання засланців планували ввести його в керівництво сибірської республіки Свободославія. 4 роки він перебував у повній самоті в спеціально побудованому острозі в Вілюйську, без прізвища (під № 11), а з 1871 року був у засланні в Якутську. Там він займався сільським господарством, розводив худобу, вчив якутів землеробства, здобув любов місцевих жителів.
З 1874 року Огризко відбував заслання в Верхоленську і Іркутську, де намагався добувати золото, а також займався адвокатурою серед золотопромисловців.
Помер в Іркутську в 1890 році, похований на Єрусалимському кладовищі, могила втрачена.
Література
- Баренбаум И. Е. Иосафат Огрызко. — М., 1964.
- Якутия. Хроника. Факты. События. 1632—1917 гг. А. А. Калашников. — Якутск, Бичик, 2000. — 480 с. ISBN 5-7696-1200-2
Посилання
- Огризко Йосафат Петрович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 669.
- Біографія
- ↑ а б в Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. Ламин — Новосибирск: 2009. — ISBN 5-8402-0230-4
- ↑ https://www.polskipetersburg.pl/hasla/ohryzko-jozafat
- ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних