Шлик (очевидно, запозич. зі староболгарської шлыкъ «шапка з конічним верхом», яке вважається похідним від башлыкъ, що з тур. başlik, крим.-тат., азерб., тат. bašlyk «головний убір», від тюрк. baš «голова» та суфікса -lyk-, що застосовується в назвах одягу)[1] — висока хутряна шапка конічної форми, як правило, із закинутим назад верхом, крита сукном чи оксамитом; поля відгинались у вигляді хутряної околиці завширшки з долоню, переважно з V-подібною проріхою попереду[2]. Згодом, у XVIII-ХІХ столітті — верх козацької смушевої частини шапки, що звисає вниз[3], на відміну від основної частини шапки, зробленої з овечої шкіри, зазвичай зроблений з тканини. В старовину мав практичне, бойове застосування (пом'якшував удар)[4], згодом перетворився на декоративний елемент.
Шлик відомий на Русі з XIV ст. Цей тип шапки найвірогідніше походить від головного убору степових народів, що був принесений ними до Персії, а потім за посередництва татарських ханатів і козаків поширився в різних варіантах на теренах Литовсько-Руської держави, Польщі, Угорщини, Румунії, Московії та інших країн Південно-Східної Європи. У пам'ятках української мови поява слова фіксується в середині XVI ст. Шлик був найтиповішим головним убором українських козаків упродовж XVI — першої чверті XVIІI ст. Залежно від моди, верх у шлика міг бути високим і прямим або ж більш м'яким, мішкуватим, закинутим назад, а хутряна околиця — із V-подібною проріхою попереду, мінливої ширини, або ж прямою, завширшки з долоню[5].
З формуванням гусарських полків на теренах України, сукняний верх ківерів (кольбаків) стає модним серед козаків і отримує назву шлика. Козацькі шапки мали урізаний вверх з пришитим шликом (вилишкетом), який звисав з лівого боку, де він прикріплювався до наголовника гапликом. Такі ж самі шапки з червоним шликом носили чумаки. Шлик оздоблювали нашитим срібним або золотим хрестом і завершувався він золотою або срібною китичкою. Шлик був такого ж кольору, як і жупан, найчастіше червоного або синього кольору.
Чорношличники
Кінний полк армії УНР Чорні запорожці (згодом 1-й полк Чорних запорожців) через чорний колір шлика називали чорношличниками[6].
Інша військова формація Армії УНР Чернігівський кінно-гонецький полк, що діяв під проводом отамана Євгена Ангела, за червоний колір шликів називалась «Червоний курінь смерті»[7].
Примітки
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
- ↑ Євген Славутич «Одяг українських козаків переддержавного періоду (до середини XVII ст.) [Архівовано 3 квітня 2018 у Wayback Machine.]»
- ↑ Шлик // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Руденко, Олекса. ГОЛОВНІ УБОРИ РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА XVI- СЕРЕДИНИ XVII ст. ДВКА (укр.). Процитовано 28 травня 2021.
- ↑ Славутич Є.В. (2012). Військовий костюм в Українській козацькій державі: Уніформологічний словник. Київ: Інститут історії України НАН України. с. 55—56. ISBN 978-966-02-6622-3.
- ↑ [[Дмитро Калинчук]] «Їх звали Чорні Шлики [Архівовано 6 жовтня 2011 у Wayback Machine.]» Український тиждень, 29 серпня 2011
- ↑ Тинченко Я. «Армии Украины 1917—1920 гг.» — Москва; ТОВ «Восточный горизонт», 2002 р.
Посилання
- Шлик // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2087-2088. — 1000 екз.