Шведиза́ція — це поширення та/або нав’язування шведської мови та культури або заходи, що мають це на меті. У контексті шведської експансії в межах Скандинавії шведизація може стосуватися як інтеграції Сконе (Сканії), Ємтланду та Богуслена в 1600-х роках, так і урядової політики щодо саамів і фінів у північній Швеції протягом 1800-х і 1900-х років.

В рамках Роскілльського договору наприкінці Другої Північної війни, всі території історичного регіону Сканія були передані Данією-Норвегією Шведській імперії на початку 1658 року. Для Шведської імперії було важливо інтегрувати нові суб’єкти та змусити сканців відчувати себе шведами, а не данцями. 16 квітня 1658 року представники знаті Сканії, Блекінге та Галланда, громадяни, духовенство та селяни зібралися в Мальме, щоб присягнути на вірність Карлу X Густаву. Король не був присутній, але був представлений порожнім кріслом, оточеним шведськими солдатами.^[1]

У 1662 році Швеція узгодила податки та правила в Сканії до податків і правил у решті країни. Деякі з нових правил дуже відрізнялися від попередніх данських; наприклад, lilla tullen ("мала митниця"), яка стягувала податок на всі товари, що ввозилися в міста. Інші зміни вимагали, щоб кожна міська рада мала щонайменше двох членів немісцевого шведського походження. Водночас мешканці Сканії отримали представництво в Риксдазі, на відміну від інших областей, що були завойовані Шведською імперією.^[2]

Коли Карл X Густав висадився в Гельсінгборзі в 1658 році, він зустрів на пірсі єпископа Педера Вінструпа з Лунда, який став рушійною силою для створення Лундського університету як шведської противаги Копенгагенському університету. У 1666 році його було засновано під назвою «Regia Academia Carolina», а офіційна церемонія відкриття відбулася в січні 1668 року.

Приблизно через два десятиліття після Роскілльського договору Швеція прагнула краще інтегрувати Сканію запроваджуючи зміни в місцевих церквах та впливаючи на місцеву мову.^[3] У 1681 році місцеві священники приєдналися до Церкви Швеції, а судові документи та церковне листування переймали дедалі більше граматичних рис літературної шведської^[sv].^[3]

Під час дансько-шведської війни наприкінці 1670-х років спалахнуло проданське повстання вільних стрільців. Це призвело до кампанії захоплення, катування та страти тих, хто не присягнув на вірність шведському королю. Ці заходи виявилися ефективними, і до 1709 року, коли Данія знову розпочала вторгнення у Сканію після Полтавської битви, місцеве ополчення чинило опір данським військам.^[4]

Коли в 1675 році почалася дансько-шведська війна, у Сканії проживало близько 180 000 людей. До 1718 року їх залишилося лише 132 800. Деякі snaphane втекли до Данії; близько 30 000 сканських хлопців було відправлено до шведської армії, багато з них потім було переселено до балтійського регіону. Водночас шведів заохочували заволодіти сканськими фермами та одружуватися з місцевими жінками.^[5]

Починаючи з 1846 року, Швеція почала вживати заходів, що мали на меті визначення та контроль над її північними регіонами, а також на інтеграцію місцевого саамського та фінського населення зі шведською нацією. Попри те, що переписи населення почали розмежовувати саамів, фінів і шведів ще у 1805 році, протягом 19-го і 20-го століть ці визначення змінювалися залежно від мови, роду занять, релігії, батьківської лінії та імені.^[6]

Саами були поділені на різні групи: на оленярів, які продовжували вести кочовий спосіб життя і вважалися менш розвиненими, та фермерів, яких уряд вважав шведами, а не саамами. Політика Lapp skall vara Lapp (букв. 'Лапландець є лапландець') змушувала дітей осілих та дітей кочовиків навчатися по-різному. Наприкінці 1800-х років шведська мова стала єдиною мовою навчання в Торнедалені попри те, що він був населений здебільшого фінськомовними.^[7] У 1930-х роках для фінських і саамських дітей були створені школи-інтернати, де їм забороняли говорити рідною мовою і заохочували прийняти "цивілізовані" норми.^[8]

Подібні заходи припинили виконувати лише наприкінці 1970-х років, коли Швеція офіційно визнала саамів корінним народом Швеції. У 2009 році Риксдаг ухвалив Закон про мову ("Språklag" SFS 2009:600), який визнав саамські мови та мянкіелі офіційними мовами меншин Швеції, забезпечивши право використовувати ці мови в освіті та адміністративному судочинстві.^[9]

У 2020 році Швеція профінансувала створення незалежної комісії, що має на меті вивчення та документування минулих злочинів шведської держави, вчинених щодо саамів.^[10] Також було створено паралельну комісію для вивчення минулого "лікування" торнедальців.^[11]

• Норвегізація (культура)
• Норвегізація саамів
• Саамська школа