село Чорний Потік
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Берегівський район
Тер. громада	Вилоцька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA21020090100042821
Основні дані
Засноване	1251
Колишня назва	Фекете Поток
Населення	1074
Площа	2552 км²
Густота населення	0,42 осіб/км²
Поштовий індекс	90323
Телефонний код	+380 03143
Географічні дані
Географічні координати	48°10′51″ пн. ш. 22°54′24″ сх. д. / 48.18083° пн. ш. 22.90667° сх. д. / 48.18083; 22.90667
Середня висота над рівнем моря	122 м
Місцева влада
Адреса ради	90322, с.Вербовець, вул.Миру, 66
Карта
Чорний Потік
Чорний Потік
Мапа
Чорний Потік у Вікісховищі

Чорний Поті́к — село у Вилоцькій селищній громаді Берегівського району Закарпатської області України.

Колишня назва — Фекете Поток.

За усними переказами, вуглярі шукали таке місце для випалювання вугілля, аби і ліс добрий, і вода близько. Там, де тепер село – давно був ліс. На роки було з чого вугілля випалювати. А від вугілля вода у потоці, який протікав через ліс, була чорною, і назвали потік Чорним. Вуглярі на зрубах біля потоку стали будувати собі хижі – помалу виникло село. Назвали його Чорним Потоком.

Першими жителями села були Нірі, Йоно, Потокі. Їх імена носять окремі частини села і тепер. І зараз через село звивається потічок, який часто висихає, оголюючи і показуючи своє чорне дно, хоч вугілля вже давно не випалюють.

Деякі історики, в тому числі Ботлік Йожеф і Дупко Дєрдь, вказують, що в древні часи околиці села зайняло плем’я вождя Тугутума, а один його рід, а саме Форкоша Ігманда, утворив тут хутір. Під час татаро-монгольської навали в 1241-1242-х роках поселення було повністю спустошене.

Вперше в історичних документах село згадується в 1260 році. Зустрічаємося з його назвою, коли король Іштван У передав село у власність сину Тібо – Мікловшу з роду Гуткеледів.

Землевласники в 1567 році Імре Кун, Міклош і вдова Яношней Кун мали чотири цілі кріпацькі наділи та 6 желярських, Кун Ласло – 4 цілі кріпацькі наділи та 8 желярських. В 1775 році вже є 14 власників, серед яких – найбільші сім’ї Будаї, Уйгеї.

Під час турецької навали в 1717 році село постраждало відносно менше за інші – було взято в полон 3-х чоловік, всі вони повернулися додому.

Під час реформації село приєдналося до реформатської віри. Стара церква була побудована приблизно в 1670 році. Теперішня церква побудована в 1848 році, має 300 місць. Непридатні тепер для вживання, два дзвони виготовив майстер Егрі Ференц із Малих Геєвців. Куплена в 1930 році фісгармонія не функціонує, богослужіння проводять під акомпонемент електрооргану.

Останній великий ремонт був зроблений в 1997 році. У власності громади є стара споруда школи з 1800-х років. Зараз у ній знаходиться приміщення для проведення навчання основ релігії та Біблії. В ХХ столітті в церкві служили душпастирі: Корокної Іштван, Боднар Ласло, Сюк Шандор, Бочі Дюла, Ореймус Янош, Сабо Елемир, Горкої Борно, Гомокі Габор. Зараз громаду обслуговує пастор Гомокі Павло.

До села належали хутори: Громадський, Тігора і Гараста.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 992 особи, з яких 478 чоловіків та 514 жінок.^[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1073 особи.^[2]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[3]

- Боржавська вузькоколійка

- на території села є два каштани, яким за 160 років.

• Боржавська вузькоколійна залізниця

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (квітень 2014)