| село Чомонин | |||
|---|---|---|---|
| |||
| |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Закарпатська область | ||
| Район | Ужгородський район | ||
| Тер. громада | Великодобронська громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA21100050050088549 
| ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1406 | ||
| Населення | 2265 | ||
| Площа | 4,275 км² | ||
| Густота населення | 529,82 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 89652 | ||
| Телефонний код | +380 3131 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 48°24′5″ пн. ш. 22°27′32″ сх. д. / 48.40139° пн. ш. 22.45889° сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
106 м | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 89652, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Чомонин, вул. Миру, 95 | ||
| Карта | |||
  Чомонин | |||
 Чомонин | |||
| Мапа | |||
| |||
|
| |||
Чомо́нин (колишня назва — Чонгор) — село в Україні, в Закарпатській області.
Герб
У лазуровому щиті з зеленою базою поверх всього праворуч лісоруб вліво в срібному одязі і капелюсі, що тримає в руках срібну сокиру з золотою рукояткою, а ліворуч - золотий пень з вирваним корінням, який проріс зеленими гілками з такими ж листям. У червоній главі золотий колос у балку вліво, що супроводжується зверху та знизу двома протиставленими срібними лезами кіс, верхнє вліво.[1]
Історія
На Новодавидківському пасовиську в урочищі Дарваш і Федьвереш — курганний могильник. Досліджувався в 1939 році Й.Якнковичем. Розкопано чотири курганні поховання з трупоспаленям в урнах ранньозалізного віку (культура Гава-Голігради). В околицях села знайдено два бронзових скарби пізньої бронзи. Один — 1941 рік з 16 предметів, другий — в 1972 році з 8 предметів.
Протягом багатьох століть назвою села була Чомоня. Змінили назву на Чонгор на основі 4 статті закону упорядкування назви місцевостей у 1898 році.
Вперше згадується в 1387 році як Chomonia. Селище колись було оточене первинними лісами та болотами, що переливалися з річок Серне та Латориця.
Згідно з літописами, у XV столітті село була власністю подільського князя Теодора Коріатовича, який був передане за наказом короля Сигізмунда від родини Kerepecz. Результатом судового позову стало те, що князь втратив майно Чомонина, яке перейшло у власність Матяша Палаці.
Селом володів Дьордь Бранковіч у 1427 році та Добо в 1440 році. Шімон Палаці втратив тут свій маєток шляхом конфіскації в 1456 році, а Антал передав свої маєтки в Чомонині Ференцу Добо.
Пізніше село переїйшло до Міхаля Лорантфі і його дочки. Внаслідок нападу татар в 1656 р. село було зруйновано і знищено, і лише в 1638 р. — знову відбудовано. Першими сім'ями, які заселили село були: Дердь та Шаш Томаші, а пізніше до них приєднались сім'я Шандор.
У ці часи тривав конфлікт із селом Велика Добронь тривав через кордон. Старости Андраш Ердег та Балаж Гусар встановили що потік Погар є кордон., а за часів Ференца Добо кордоном Чомонина та Великих Лучок був потік Лорант.
До 1923 р. село відносилось до Мезокосоні — угорського району, а з 1923 р. с. Чомонин приєднано до Мукачівського району.
- Реформатську церкву збудовано у 1824 році. У 1851 році церква згоріла, і у 1853 році її збудували заново.
Громада села на території церкви спорудила пам'ятник місцевим жертвам другої світової війни та жертвам сталінізму.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2239 осіб, з яких 1054 чоловіки та 1185 жінок.[2]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 2242 особи.[3]
Туристичні місця
- в урочищі Дарваш і Федьвереш — курганний могильник
- два бронзових скарби пізньої бронзи. Один — 1941 рік з 16 предметів, другий — в 1972 році з 8 предметів.
- Улюбленим місцем для відпочинку у місцевих жителів є Кішмаккош, яка знаходиться на окраїні села. Влітку багато людей відвідують ту частину каналу Сернє, яка знаходиться біля лісу. Це улюблене місце для рибалок.
- найголовніша господарська рослина — вже чверть століття — сорго, яке займає більш як 600 гектарів на чомонинському кордоні. Із зібраного сорго у зимових та весняних місяцях виготовляють приблизно 1 мільйон віників (частину колективно).
Відомі люди
- Ілона Мадяр, педагог, лауреат премії Кошута. Її іменем названо початкову школу в Кечкеметі.
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| угорська | 97,70 % |
| українська | 2,08 % |
| російська | 0,13 % |
| словацька | 0,04 % |
Примітки
- ↑ Герб села
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
Посилання
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
