| Чахамани Шакамбхарі | |
| Дата створення / заснування | 6 століття |
|---|---|
| Засновник | Васудева (Чаухан) |
| Час/дата припинення існування | 12 століття |
 Чахамани Шакамбхарі у Вікісховищі | |
Чахамани Шакамбхарі (IAST: Cāhamāna), розмовно відомі як Чаухани з Самбхара або Чаухани з Аджмера — індійська династія, яка правила частинами сучасного Раджастану та сусідніми районами в Індії між VI і ХІІ століттями. Територія, якою керували вони, була відома як Сападалакша. Вони були найвидатнішою правлячою родиною раджпутського роду Чахамана (Чаухан).[1]
Чахамани спочатку мали свою столицю в Шакамбхарі (сучасне Самбхар-Лейк-Таун). До Х століття вони правили як васали Пратіхари. Коли після Тристоронньої боротьби влада Пратіхари впала, правитель Чахамана Сімхараджа прийняв титул Магараджадхіраджа. На початку ХІІ століття Аджаяраджа II переніс столицю королівства до Аджаямеру (сучасний Аджмер). З цієї причини правителі Чахамана також відомі як «Чаухани Аджмера».
Чахамани вели кілька війн зі своїми сусідами, зокрема Чаулук'я з Гуджарату, Томара з Делі, Парамара з Малви та Чандела з Бунделкханду. З ХІ століття вони почали стикатися з мусульманськими вторгненнями, спочатку Газневідами, а потім Гуридами. Королівство Чахамана досягло свого розквіту за Віґрахараджі IV у середині ХІІ століття. Влада династії фактично закінчилася в 1192 році н. е., коли загарбник Гуридів Мухаммад Ґорі переміг і стратив племінника Віграхараджі IV Прітхвіраджа Чаухана.
Походження
За написом на скелі Біджолія в Сомешварі 1170 року нашої ери, ранній цар Чахамана Самантараджа народився в Ахіччхатрапура в ґотрі мудреця Ваца.[2] Історик Р. Б. Сінґх теоретизує, що чахамани, ймовірно, розпочали як дрібні правителі Ахіччхатрапура (ототожненого з Нагауром) і перенесли свою столицю до Шакамбхарі (Самбхар), коли їхнє королівство розрослося. Пізніше вони стали васалами імперії Пратіхар.[3]
Існує також кілька міфічних розповідей про походження династії. Найдавніші написи та літературні твори династії стверджують, що родоначальником династії був легендарний герой на ім'я Чахамана. Вони по-різному стверджують, що цей герой народився з ока Індри, в родоводі мудреця Ватси, в сонячній династії та/або під час ритуального жертвопринесення, здійсненого Брахмою.[4] Популярна середньовічна історія класифікує династію серед чотирьох раджпутських кланів Агніванші, чиї предки, як кажуть, вийшли з жертовної ями. Найперші джерела, в яких згадується ця легенда, — це рецензії Прітхвіраджа Расо XVI століття. Деякі історики колоніальної епохи інтерпретували цей міф як припущення про іноземне походження династії, припускаючи, що іноземні воїни були посвячені в індуїстське суспільство через ритуал вогню.[5] Однак у найдавнішій збереженій копії Прітхвірадж Расо ця легенда взагалі не згадується. Натомість у ньому стверджується, що першим правителем династії був Манік'я Рай, який, як кажуть, народився в результаті жертвоприношення Брахми.[6]
Територія
Основна територія Чахаману була розташована в сучасному Раджастані. Він був відомий як Сападалакша (IAST: Sapādalakṣa) або Джангала-деша (IAST: Jangaladeśa).[7][8]
Термін «Джангладеша» («сувора та посушлива країна»), здається, є давнішим, оскільки він згадується в Махабхараті.[9] У тексті не згадується точне розташування регіону. Пізні санскритські тексти, такі як Бхава Пракаша і Шабдакалпадрума Коша припускають, що це був жаркий, посушливий регіон, де росли дерева, які потребували мало води. Регіон ототожнюється з територією навколо Біканеру.[10]
Термін Сападалакша (буквально «один з чвертю лакхів» або 125 000) належить у цьому районі до великої кількості сіл.[11] Він став відомим під час правління Чахамана. Схоже, що цей термін спочатку стосувався території навколо сучасного Нагаура поблизу Біканеру. Ця територія була відома як Савалак (народна форма Сападалакша) наприкінці ХХ століття.[9] Ранній король Чахамана Самантараджа правив з Ахіччатрапурі, яку можна ототожнити з сучасним Нагауром. Стародавня назва Нагаура була Нагапура, що означає «місто змія». Ахіччхатрапура має подібне значення: «місто, чхатрою або захисником якого є змій».[12]
У міру того, як територія Чахамана розширювалася, весь регіон, яким вони керували, став відомий як Сападалакша.[9] Це включало пізніші столиці Чахамана Аджаямеру (Аджмер) і Шакамбхарі (Самбхар).[13] Цей термін також став застосовуватися до більшої території, захопленої чахаманами. Ранньосередньовічні індійські написи та праці сучасних мусульманських істориків свідчать про те, що такі міста також входили до Сападалакші: Хансі (тепер у Хар'яні), Мандоре (тепер у регіоні Марвар) і Мандалгарх (тепер у регіоні Мевару).[14]
Історія
Найбільш ранній історичний король Чахамана — правитель VI століття Васудева. За міфічною розповіддю в Прітвіраджа Віджая, він отримав солоне озеро Самбхар у подарунок від вид'ядхари (надприродної істоти).[15] Мало відомо про його безпосередніх наступників. Відомо, що правитель Чахамана VIII століття Дурлабхараджа I та його наступники служили Ґурджара-Пратіхарам як васали. У Х столітті Вакпатіраджа I зробив спробу повалити сюзеренітет Гурджара-Пратіхара і прийняв титул Магараджа («великий король»).[16] Його молодший син Лакшмана створив гілку Наддула Чахамана. Старший син і наступник Вакпатіраджа Сімхараджа прийняв титул Магараджадхіраджа («цар великих царів»), що свідчить про те, що він був суверенним правителем.[17]
Наступники Сімхараджі зміцнили владу Чахамани, вступаючи у війни зі своїми сусідами, включаючи Чаулук'я з Гуджарату та Томара з Делі. Найраніший напис династії (973 р. н. е.) належить до правління Віграхараджи II.[11] Під час правління Вір'ярами (1040 р. н. е.) король Парамари Бходжа вторгся в королівство Чахамана і, ймовірно, на короткий період зайняв їхню столицю Шакамбхарі.[18] Чамундараджа відновив владу Чахамана, можливо, за допомогою Наддули Чахамани.[18]
Наступні королі Чахамана зіткнулися з кількома набігами Газневідів. Аджаяраджа II (1110—1135 рр. н. е.) відбив напад Газневідів, а також переміг царя Парамари Наравармана. Він переніс столицю королівства з Шакамбхарі в Аджаямеру (Аджмер), місто, яке він заснував або значно розширив.[19][20] Його наступник Арнораджа здійснив набіг на територію Томара, а також відбив вторгнення Газневідів. Однак він зазнав невдач проти королів Гуджарату Чаулук'я Джаясімхи Сіддхараджа та Кумарапала, і був убитий своїм сином Джагаддевою.[21]
Молодший син Арнораджі Віграхараджа IV значно розширив території Чахамана і захопив Делі у томарів. Його королівство охоплювало частини сучасного Раджастану, Хар'яни та Делі. Ймовірно, він також включав частину Пенджабу (на південний схід від річки Сатледж) і частину північної Гангської рівнини (на захід від Ямуни).[22] Його напис на колоні Делі-Шивалік 1164 р. стверджує, що він завоював регіон між Гімалаями та Віндг'ями і таким чином відновив правління арійців в Ар'яварті. Хоча це перебільшення, воно не зовсім безпідставне. Спочатку напис було знайдено в селі Топра, поблизу пагорбів Шивалік (підніжжя Гімалаїв). Крім того, вигнаний правитель Мальви (регіон Віндхян), можливо, визнав свій сюзеренітет. Таким чином, вплив Віграхараджі поширився від Гімалаїв до Віндх'їв, принаймні за назвою.[23]
Віграхараджу змінив його син Амарагангея, а потім його племінник Прітхвіраджа II. Згодом на престол зійшов його молодший брат Сомешвара.[24]
Найвідомішим правителем династії був син Сомешвари Прітхвірадж III, більш відомий як Прітхвірадж Чаухан. Він переміг кількох сусідніх королів, у тому числі правителя Чандели Парамарді в 1182–83 роках, хоча він не зміг приєднати територію Чандела до свого королівства.[25] У 1191 році він переміг короля імперії Гурідів Мухаммеда з Гора в першій битві при Тарейні. Однак наступного року він зазнав поразки в другій битві при Тарейні від Мухаммада Горійського, а згодом був убитий.[26]
Мухаммад Гор призначив сина Прітхвіраджи Ґовіндараджа IV васалом. Брат Прітхвіраджи Харіраджа скинув його з престолу та відновив контроль над частиною його родового королівства. У 1194 році нашої ериХаріраджа зазнав поразки від Гурідів. Ґовіндараджа отримав від Гурідів у володіння Рантхамбор. Там він заснував нову гілку династії.[27]
Культурна діяльність
,_Chahamanas_Dynasty,_Narhar,_Rajasthan,_11th_C._AD.jpg)
Чахамани замовили низку індуїстських храмів, деякі з яких були знищені загарбниками Ґурідів після поразки Прітхвіраджиа III.[28]
Кілька правителів Чахамана брали участь у будівництві храму Харшанатха, який, ймовірно, замовив Говіндараджа I.[29] За Прітхвіраджі Віджаї:
- Сімхараджа замовив великий храм Шиви в Пушкарі.[30]
- Чамундараджа замовив храм Вішну в Нарапурі (сучасний Нарвар в районі Аджмер)[31]
- Прітхвіраджа I побудував центр розподілу їжі (анна-сатра) для паломників на дорозі до храму Сомнатх.[32]
- Сомешвара замовив ряд храмів, у тому числі п'ять храмів в Аджмері.[33][34]
Віграхараджа IV був відомий своїм покровительством мистецтву та літературі, і сам написав п'єсу «Харікелі Натака». Під час його правління була побудована споруда, яка пізніше була перетворена на мечеть Адхай Дін Ка Джонпра.[35]
Правителі Чахамана також протегували джайнізму. У «Upadeśāmālavritti» Віджаясімхи Сурі (1134 р. н. е.) і «Мунісуврата-чаріта» Чандри Сурі (1136 р. н. е.) стверджується, що Прітхвіраджа I пожертвував золоті калаші (бані) для джайнських храмів у Рантхамборі.[36] Харатара-Гаччха-Паттавалі стверджує, що Аджаяраджа II дозволив джайністам будувати свої храми в його столиці Аджаямеру (Аджмер), а також пожертвував золоту калашу храму Паршванатхи.[37] Під храм Паршванатхи Сомешвара передав село Ревна.[33]
Список правителів
.jpg)
Нижче наведено список правителів Чахамани Шакамбхарі та Аджмера з приблизним періодом правління, за оцінками Р. Б. Сінґха:[39]
| № | Правитель | Правління (CE) |
|---|---|---|
| 1 | Чахамана | (міфічний) |
| 2 | Васу-дева | в. 551 CE (спірний) |
| 3 | Самантараджа | 684–709 |
| 4 | Нарадева | 709–721 |
| 5 | Аджаяраджа І | 721–734 |
| 6 | Віґрахараджа І | 734–759 |
| 7 | Чандрараджа І | 759–771 |
| 8 | Гопендрараджа | 771–784 |
| 9 | Дурлабхараджа І | 784–809 |
| 10 | Говіндараджа I, псевдонім Гувака I | 809–836 |
| 11 | Чандрараджа II | 836–863 |
| 12 | Говіндараджа II псевдонім Guvaka II | 863–890 |
| 13 | Чанданараджа | 890–917 |
| 14 | Вакпатіраджа | 917–944 |
| 15 | Сімхараджа | 944–971 |
| 16 | Віґрахараджа II | 971–998 |
| 17 | Дурлабхараджа II | 998–1012 |
| 18 | Говіндараджа III | 1012–1026 |
| 19 | Вакпатіраджа II | 1026–1040 |
| 20 | Вір'ярама | 1040 (кілька місяців) |
| 21 | Чамундараджа | 1040–1065 |
| 22 | Дурлабхараджа III, псевдонім Душала | 1065–1070 |
| 23 | Віґрахараджа III, псевдонім Вісала | 1070–1090 |
| 24 | Прітхвіраджа І | 1090–1110 |
| 25 | Аджаяраджа II | 1110–1135 |
| 26 | Арнораджа псевдонім Ана | 1135–1150 |
| 27 | Джаґаддева | 1150 |
| 28 | Віґрахараджа IV псевдонім Вісаладева | 1150–1164 |
| 29 | Апарагангея | 1164–1165 |
| 30 | Прітхвіраджа II | 1165–1169 |
| 31 | Сомешвара | 1169–1178 |
| 32 | Прітхвіраджа III (Рай Пітора) | 1177–1192 |
| 33 | Говіндараджа IV | 1192 |
| 34 | Харіраджа | 1193–1194 |
Посилання
- ↑
- Hermann Kulke; Dietmar Rothermund (2004). A History of India (англ.). Psychology Press. с. 117. ISBN 978-0-415-32919-4.
"Коли влада Ґурджара Пратіхара занепала після розграбування Каннауджа раштракутами на початку Х століття, багато раджпутських князів проголосили свою незалежність і заснували власні королівства, деякі з яких набули значущості протягом наступних двох століть. Найвідомішими серед цих династій були Чаулук'ї або Соланкі з Катхівавару і Гуджарату, Чахамани (тобто Чаухани) зі східного Раджастану (Аджмер і Джодхпур), а також Томари, які заснували Делі (Дхілліка) у 736 році, але потім були витіснені Чауханами у дванадцятому столітті".
- Brajadulal Chattopadhyaya (2006). Studying Early India: Archaeology, Texts and Historical Issues (англ.). Anthem. с. 116. ISBN 978-1-84331-132-4.
Період між сьомим і дванадцятим століттями став свідком поступового піднесення низки нових королівських родів у Раджастані, Гуджараті, Мадх'я-Прадеші та Уттар-Прадеші, які сформували соціально-політичну категорію, відому як "раджпути". До основних родів належали Пратіхара з Раджастхану, Уттар-Прадешу та прилеглих територій, Гухіли і Чахамани з Раджастхану, Каулук'ї або Соланки з Гуджарату і Раджастхану та Парамари з Мадх'я-Прадешу і Раджастхану.
- Romila Thapar (2000). Cultural Pasts: Essays in Early Indian History (англ.). Oxford University Press. с. 792. ISBN 978-0-19-564050-2.
Це цікава заява для Чахаманів, які, як відомо, були однією з видатних раджпутських родин раннього середньовіччя.
- Burton Stein (2010). Arnold, D. (ред.). A History of India (вид. 2nd). Oxford: Wiley-Blackwell. с. 110. ISBN 978-1-4051-9509-6.
У процесі міграції та метаморфози нижчих груп у раджпути утворилися нові раджпутські клани, деякі з яких - пратіхари, гугіли та чахамани.
- David Ludden (2013). India and South Asia: A Short History. Oneworld Publications. с. 64. ISBN 978-1-78074-108-6.
На противагу цьому в Раджастані сформувалася єдина група воїнів, яку називали раджпутами (від раджапутра - сини королів): вони рідко займалися сільським господарством, навіть наглядали за роботою на фермах, оскільки сільське господарство було буквально нижче їхнього рівня, землеробством займалися їхні піддані-селяни. У дев'ятому столітті від розгалужених кланів Гурджара Пратіхара відокремилися окремі клани раджпутів Кахаманів (Чауханів), Парамарів (Паварів), Гугілів (Сісодіанів) та Каулук'їв...
- Peter Robb (2011). A History of India (англ.). Macmillan International Higher Education. с. 59. ISBN 978-0-230-34549-2.
Мухаммед Горський був ще одним афганським турком-загарбником. Він встановив значно ширший контроль у Північній Індії. Раджпути не змогли протистояти йому після того, як він розгромив Прітвіраджу III, короля Чауханів, раджпутського клану, що базувався на південному сході від Делі
- Satish Chandra (2007). History of Medieval India:800-1700 (англ.). Orient Longman. с. 62. ISBN 978-81-250-3226-7.
Ми вже згадували про появу нової частини населення під назвою раджпути та суперечки щодо їхнього походження. З розпадом імперії Пратіхара на півночі Індії виникла низка раджпутських держав. Найважливішими з них були Гахадавали в Канауджі, Парамари в Мальві та Чаухани в Аджмері.
- Richard Eaton (2000). Essays on Islam and Indian History (англ.). Oxford University Press. с. 108. ISBN 978-0-19-565114-0.
З Аджмера в Раджастані, колишньої столиці переможених раджпутів Кахамана - також, що важливо, джерела побожності чишті, після 1912 року практика осквернення храмів швидко поширилася вниз по Гангській рівнині, коли тюркські військові сили намагалися винищити місцеві правлячі будинки наприкінці ХІІ - на початку ХІІІ століття.
- Upinder Singh (1999). Ancient Delhi (англ.). Oxford University Press. с. 97. ISBN 978-0-19-564919-2.
Зрештою Томари були знищені іншим раджпутським кланом, Чауханами або Чахаманами. Делі був захоплений у Томарів королем Чауханів Віграхараджею IV (Вісала Дева з традиційних бардівських історій) в середині дванадцятого століття.
- Shail Mayaram (2003). Against history, against state: counterperspectives from the margins. New York: Columbia University Press. с. 22. ISBN 0-231-12730-8. OCLC 52203150.
Раджпути Чаухани (Кахамани) з'явилися наприкінці Х століття і утвердилися як верховна влада, скинувши томарських раджпутів. У 1151 році томарські раджпутські правителі (і первісні будівничі) Делі були скинуті Вісалом Девом, чауханським правителем Аджмеру.
- Hermann Kulke; Dietmar Rothermund (2004). A History of India (англ.). Psychology Press. с. 117. ISBN 978-0-415-32919-4.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 11.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 89.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 10—12.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 25-26.
- ↑ Hiltebeitel, 1999, с. 447.
- ↑ Har Bilas Sarda, 1935, с. 220—221.
- ↑ For a theorized map of the Chahamana territory: Schwartzberg, Joseph E. (1978). A Historical atlas of South Asia. Chicago: University of Chicago Press. с. 147, map XIV.3 (d). ISBN 0226742210.
- ↑ а б в Har Bilas Sarda, 1935, с. 217.
- ↑ Har Bilas Sarda, 1935, с. 214.
- ↑ а б Cynthia Talbot, 2015, с. 33.
- ↑ Har Bilas Sarda, 1935, с. 223.
- ↑ Har Bilas Sarda, 1935, с. 224.
- ↑ Har Bilas Sarda, 1935, с. 225.
- ↑ Dasharatha Sharma, 1959, с. 23.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 100.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 103.
- ↑ а б Dasharatha Sharma, 1959, с. 34—35.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 131—132.
- ↑ Dasharatha Sharma, 1959, с. 40.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 140-141.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 150.
- ↑ Dasharatha Sharma, 1959, с. 62.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 156.
- ↑ Cynthia Talbot, 2015, с. 39.
- ↑ Iqtidar Alam Khan, 2008, с. xvii.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 221.
- ↑ Dasharatha Sharma, 1959, с. 87.
- ↑ Dasharatha Sharma, 1959, с. 26.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 104.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 124.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 128.
- ↑ а б Dasharatha Sharma, 1959, с. 69—70.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 159.
- ↑ Cynthia Talbot, 2015, с. 37—38.
- ↑ Dasharatha Sharma, 1959, с. 38.
- ↑ Dasharatha Sharma, 1959, с. 41.
- ↑ Anita Sudan, 1989, с. 312—316.
- ↑ R. B. Singh, 1964, с. 51—70.
Бібліографія
- Alf Hiltebeitel (1999). Rethinking India's Oral and Classical Epics: Draupadi among Rajputs, Muslims, and Dalits. University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-34055-5.
- Anita Sudan (1989). A study of the Cahamana inscriptions of Rajasthan. Research. OCLC 20754525.
- Cynthia Talbot (2015). The Last Hindu Emperor: Prithviraj Cauhan and the Indian Past, 1200–2000. Cambridge University Press. ISBN 9781107118560.
- Dasharatha Sharma (1959). Early Chauhān Dynasties. S. Chand / Motilal Banarsidass. ISBN 9780842606189.
- Har Bilas Sarda (1935). Speeches And Writings Har Bilas Sarda. Ajmer: Vedic Yantralaya.
- Iqtidar Alam Khan (2008). Historical Dictionary of Medieval India. Scarecrow Press. ISBN 9780810864016.
- R. B. Singh (1964). History of the Chāhamānas. N. Kishore. OCLC 11038728.
- Hiltebeitel, Alf (1999). Rethinking India's Oral and Classical Epics: Draupadi among Rajputs, Muslims, and Dalits. University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-34055-5.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |