Церква Санто Домінго | ||||
---|---|---|---|---|
41°46′00″ пн. ш. 2°28′00″ зх. д. / 41.766599° пн. ш. 2.466774° зх. д. | ||||
Країна | ![]() | |||
Місто | Сорія, Іспанія | |||
Конфесія | католицизм | |||
Тип | церква і пам'ятник[1] ![]() | |||
Тип будівлі | монастирська церква | |||
Стиль | романський стиль | |||
Автор проєкту | невідомий архітектор з Пуату | |||
Засновник | король Альфонс VIII | |||
Початок будівництва | 12 ст. | |||
Побудовано | . | |||
Основні дати: 12 ст. | ||||
Будівлі: | ||||
Стан | задовільний | |||
![]() | ||||
![]() ![]() |
Церква Санто Домінго (Сорія) ( ісп. Iglesia de Santo Domingo (Soria) ) — храм романської доби у місті Сорія, один з найкращих зразків романської храмової архітектури у Іспанії.
Передісторія

Первісно це була церква Санто Томе. Король Альфонсо VIII був у віці три роки, коли волею обставин успадкував трон Кастилії. Дві впливові родини (Кастро та Лара) суперничали за патронат над малюком з королівської родини. Офіційно патроном (регентом) був його дядько Фердинанд ІІ Леон. Аби припинити розбрат і врятувати малюка з королівської родини, керівництво міста Сорія сховало у себе дитину до повноліття. Дорослий Альфонсо організував урочистості з нагоди шлюбу з Елеонорою Англійською 1170 року. З нагоди весілля і в подяку за прихисток у місті Сорія він дав наказ оновити стару церкву міста та створити більшу з трьома навами. Елеонора за матір'ю мала права власності на графство Аквітанія на західному узбережжі Франції і котре формально було посагом за нареченою. Однак заволодіти Аквітанією йому не судилося. Тим не менше зв'язки з Пуату були і це пояснює, чому оновлена церква у Сорія має впливи на власну архітектуру від церкви Нотр Дам ля Гранд з Пуатьє, особливо в головному фасаді.
Нова церква у Сорія вийшла у спрощеному варіанті у порівнянні з Нотр Дам ля Гранд, але більш гармонійною за силуетом і позбавленою низки зайвих і дріб'язкових деталей.
Опис храму

Формально головний фасад церкви у Сорія має ті ж деталі, що і його прообраз у Пуатьє: колонади, фронтон, мандорла. Але іспанські будівничі відмовились від двох веж на фасаді, від трьох порталів, залишивши один парадний, мандорлу перемістили з тимпану фронтону на тимпан парадного портала. Парадний портал поєднаний з аркадою верхнього ярусу двома бічними скульптурами, котрі, однак, не акцентовані і не головують на головному фасаді. Тричастинність французького зразка на фасаді церкви у Сорія не помітна. Аби збагатити головний фасад, у Сорія наважились на створення круглого вікна-троянди, важкого технологічно і котрого не мав навіть фасад Нотр Дам ля Гранд з Пуатьє, де створили просте напівциркульне вікно.
Церква має декілька частин, створених у різні будівельні періоди. Від церкви Санто Томе зберегли первісний ярус і гранчасту вівтарну частини. Збережена від неї також вежа на північному фасаді, що слугує дзвіницею. Верхній ярус стін вибудували у 16 століття. В 16 столітті церква була віддана новому монастирю отців домініканців.
Все це створило доволі індивідуальний образ храму, художній образ котрого високо оцінили. Так, Гай Нуну писав, що її декоративні деталі найбільш розроблені, а архітектурний образ вийшов найбільш стилістично цілісним і гармонійним на Іберійському півострові.
Храмові фасади та декор


-
Головний вхід
-
Портал
-
Вікно-троянда
-
Сюжетні капітелі порталу
-
Бог-отець і Христос замість Богородиці у тимпані (іспанська особливість)
-
Гранчаста абсида і дзвіниця
-
Фасад дзвіниці без контрфорсів
-
Музи́ки
-
Мандорла
-
Кути порталу
-
Рельєф «Лікування паралічного»
-
Капітелі доби романики
Інтер'єри

-
Вітраж у вікні-троянді
-
Вікно-троянда над головним входом
-
Головна нава церкви
-
Декоративні капітелі в церкві
-
Аркада бічної нави
-
Склепіння над головним вівтрем церкви
-
Св. Домінго
-
Вітраж у круглому вікні
Див. також
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква Санто-Домінго (Сорія)
Джерела
- Rabal y Díez, Nicolás (1889). Historia de Soria. Soria
- Varios autores (1999). «Santo Domingo (antes Santo Tomé)». Enciclopedia del románico en Castilla y León: Soria. Fundación Santa María la Real - Centro de Estudios del Románico. pp. 978-998. ISBN 84-89483-83-3.