Хронологія нейтронних зір, пульсарів, наднових та білих карликів

Зверніть увагу, що цей список стосується переважно розвитку знань, а також включає деякі історичні наднові. Окремий список останніх наведений у статті Список наднових. Усі дати стосуються того, коли наднову дійсно спостерігали на Землі або могли б спостерігати на Землі, якби в той час існували досить потужні телескопи.

• 185 — китайські астрономи стали першими, хто записав спостереження наднової SN 185.
• 1006 — Алі ібн Рідван та китайські астрономи спостерігають найяскравішу (видима зоряна величина −7,5) відому наднову SN 1006, яка спалахнула у сузір'ї Вовка.
• 1054 — китайські, арабські астрономи та астрономи індіанців Америки спостерігають SN 1054, вибух наднової, яка утворила Крабоподібну туманність.
• 1181 — китайські астрономи спостерігають наднову SN 1181.
• 1572 — Тихо Браге виявляє наднову SN 1572 у сузір'ї Кассіопея.
• 1604 — наднова Йоганна Кеплера SN 1604 спостерігається у сузір'ї Змії.
• 1862 — Елван Грем Кларк^[en] спостерігає Сіріус B.
• 1866 — Вільям Гаґґінс вивчає електромагнітний спектр нової і виявляє, що вона оточена хмарою водню.
• 1885 — наднова S Андромеди, яка спостерігається у сузір'ї Андромеди, веде до визнання наднових як окремого класу нових зір.
• 1910 — спостерігається спектр зорі 40 Ерідана В, що робить її першим підтвердженим білим карликом.
• 1914 — Волтер Сідні Адамс визначає неймовірно високу щільність Сіріуса В.
• 1926 — Ральф Фаулер використовує статистику Фермі — Дірака для пояснення білих карликів.
• 1930 — Субрахманьян Чандрасекар відкриває межу максимальної маси білого карлика.
• 1933 — Фріц Цвіккі і Вальтер Бааде пропонують ідею нейтронної зорі і припускають, що наднові можуть бути створені в результаті колапсу нормальних зір у нейтронні зорі — вони також вказують, що такі події можуть пояснити реліктове випромінювання.
• 1939 — Роберт Оппенгеймер і Джордж Волков обчислюють перші моделі нейтронних зір.
• 1942 — Дж. Дж. Л. Дуйвендак, Ніколас Мейолл та Ян Оорт дійшли висновку, що Крабоподібна туманність є залишком наднової SN 1054, яку спостерігали китайські астрономи.
• 1958 — Еврі Шацман^[en], Кент Гаррісон, Масамі Вакано і Джон Вілер показують, що білі карлики нестійкі до зворотного бета-розпаду.
• 1962 — Ріккардо Джакконі, Герберт Гурскі^[en], Френк Паоліні та Бруно Россі відкривають джерело Скорпіон X-1.
• 1967 — Джоселін Белл та Ентоні Г'юїш виявляють радіоімпульси від пульсара PSR B1919 + 21.
• 1967 — Дж. Р. Гарріс, Кеннет Г. МакКракен^[en], Р. Дж. Френсі та А. Г. Фентон відкривають перший рентгенівський транзієнт (Центавр X-2).
• 1968 — Томас Ґолд висуває гіпотезу, що пульсари є нейтронними зорями, які обертаються.
• 1969 — Девід Х. Сталін^[en], Едвард К. Рейфенштейн, Вільям Кокк, Майк Дізні^[en] і Дональд Тейлор відкривають пульсар у Крабоподібній туманності, поєднуючи таким чином наднові, нейтронні зорі та пульсари.
• 1971 — Ріккардо Джакконі, Герберт Гурскі, Ед Келлогг, Р. Левінсон, Е. Шрайер і Х. Тананбаум виявляють 4,8-секундні рентгенівські пульсації від джерела Центавр X-3
• 1972 — Чарлз Ковал^[en] виявляє наднову типу Ia SN 1972e у NGC 5253, яка спостерігатиметься понад рік і стане основою для цього типу.
• 1974 — Рассел Галс і Джозеф Тейлор відкривають подвійну систему пульсарів PSR B1913+16.
• 1977 — Кіп Торн та Анна Житков представляють детальний аналіз об'єктів Торна — Житков.
• 1982 — Дональд Бекер^[en], Шрінівас Кулкарні^[en], Карл Хейлес^[en], Майкл Девіс і Міллер Госс відкривають мілісекундний пульсар PSR B1937 + 214.
• 1985 — Міхель ван дер Кліс^[en] відкриває квазіперіодичні коливання на частоті 30 Гц у GX 5-1.
• 1987 — Ян Шелтон^[en] відкриває SN 1987A у Великій Магеллановій Хмарі.
• 2003 — перша подвійна система пульсарів, PSR J0737−3039, виявлена обсерваторією Паркса.
• 2006 — Роберт Куїмбі^[en] та П. Мондол відкривають SN 2006gy (можлива гіпернова) у NGC 1260.
• 2017 — перше спостереження за злиттям нейтронних зір, що супроводжувалося сигналом гравітаційної хвилі GW170817, короткими гамма-спалахами GRB 170817A, оптичним перехідним процесом AT 2017gfo та іншими електромагнітними сигналами^[1][2].