Хлодвіг цу Шиллінгсфюрст-Гогенлое
нім. Chlodwig zu Hohenlohe-Schillingsfürst
Канцлер Німеччини
28 жовтня 1894 — 17 жовтня 1900
Попередник	Лео фон Капріві
Наступник	Бернгард фон Бюлов
Народився	31 березня 1819(1819-03-31) Ротенбург-на-Фульді, Гессенське курфюрство, Німецький союз
Помер	6 липня 1901(1901-07-06) (82 роки) Бад-Рагац, Санкт-Галлен, Швейцарія
Відомий як	політик, дипломат
Країна	Прусське королівство
Політична партія	Imperial Liberal Partyd
Батько	Franz Josef, 1st Prince of Hohenlohe-Schillingsfürstd
Мати	Констанца Гогенлое-Лангенбурзька[1]
У шлюбі з	Марія Зайн-Вітгенштейн-Берлебурзька
Діти	Філіп Ернст цу Гогенлое-Шиллінгсфюрст, Moritz, 5th Prince of Hohenlohe-Schillingsfürstd і Alexander zu Hohenlohe-Schillingsfürstd[2]
Релігія	католицька церква
Нагороди	почесний доктор Вюрцбурзького університетуd
Підпис
Медіафайли у Вікісховищі

Хлодвіг Шиллінгсфюрст-Гогенлое, повністю Князь Хлодвіг Карл Віктор цу Шиллінгсфюрст-Гогенлое, принц фон Ратибор-унд-Корвей (нім. Chlodwig Carl Viktor zu Hohenlohe-Schillingsfürst, Prinz von Ratibor und von Corvey), (31 березня 1819, Ротенбург-на-Фульді, Гессенське курфюрство — 6 липня 1901 Бад-Рагац, Санкт-Галлен, Швейцарія). Німецький політик і дипломат, один із творців Німецької імперії, принц Корвейський та Ратиборський.

Представник франконського княжого дому Гогенлое з гілки Шиллінгсфюрст лінії Вальденбург. Одружений з князівною М. Л. Вітгенштейн — онукою російського фельдмаршала П. Х. Вітгенштейна і спадкоємицею радзивіллівського стану. Родич дружини Вільгельма II Августи-Вікторії^[3]. Молодший брат — кардинал Густав Адольф фон Гогенлое-Шиллінгсфюрст.

У 1846 році зайняв місце в баварському рейхсраті. Прем'єр-міністр, міністр закордонних справ та міністр королівського двору Баварії у 1866—1870. Був прихильником політичного об'єднання Німеччини в єдину державу. Після створення Німецької імперії перейшов на державну службу єдиної Німеччини.

Гогенлое обіймав посаду першого віцепрезидента рейхстагу.

Посол Німеччини у Франції 1874—1885. Обійнявши цю посаду, Гогенлое виявив, що його попередник Гаррі Карл Курт Едуард фон Арнім вилучив низку важливих державних документів щодо майбутнього скасування папського престолу і конклаву, про що 8 червня 1874 року повідомив Берлін. Це ініціювало тривалу судову тяганину, припинену лише після смерті Гаррі фон Арніма^[4]. З квітня по серпень 1880 р. статс-секретар імперського відомства закордонних справ.

Намісник Ельзас-Лотарінгії 1885—1894.

Канцлер Німеччини у 1894—1900 роках. З 1898 влада фактично перейшла до рук статс-секретаря із закордонних справ Б. фон Бюлова, який змінив Гогенлое на посаді канцлера в 1900 році.

У 1847 році Хлодвіг цу Гогенлое-Шиллінгсфюрст одружився з Марією Вітгенштейн (1829—1897), дочкою Льва Петровича Вітгенштейна і онукою російського фельдмаршала Петра Християновича Вітгенштейна.

У шлюбі народилися чотири сини та дві дочки:

• Єлизавета (1847—1915) — одружена не була, дітей не мала;
• Стефанія (1851—1882) — дружина графа Шенборн-Візентейд Артура, мала сина та двох доньок;
• Філіп Ернст (1853—1915) — 8-й князь Гогенлое-Шиллінгсфюрст, був двічі одруженим, мав трьох дітей;
• Альбрехт Франц Домінікус (1857—1866) — прожив 8 років;
• Моріц (1862—1940) — 9-й князь Гогенлое-Шиллінгсфюрст, був одружений із альтграфинею Розою Сальм-Райфершайдт-Кротайм-Дік, мав п'ятеро дітей;
• Олександр (1862—1924) — був одруженим з Емануелою Ґалоне ді Трікасе Молітерно, дітей не мав.

Сини були хрещені католиками по батькові, дочки були протестантками по матері.

• Volker Stalmann: Fürst Chlodwig zu Hohenlohe-Schillingsfürst 1819—1901. Ein deutscher Reichskanzler. Schöningh, Paderborn 2009, ISBN 978-3-506-70118-3.
• Winfried Baumgart: Chlodwig zu Hohenlohe-Schillingsfürst. В: Wilhelm v. Sternburg (Hrsg.): Die deutschen Kanzler. Von Bismarck bis Kohl. 2-е издание, Берлин 1998, стр. 55-67.
• Heinz Gollwitzer: Die Standesherren. 2-е издание, Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1964.
• Olav Zachau: Die Kanzlerschaft des Fürsten Hohenlohe 1894—1900. Politik unter dem «Stempel der Beruhigung» im Zeitalter der Nervosität. Гамбург 2007. (Studien zur Geschichtsforschung der Neuzeit, том 48) ISBN 978-3-8300-2694-5.