Хеньо (кор. 해녀, дослівно жінка моря) — у Кореї професійна пірнальниця, яка заробляє на життя видобутком молюсків та інших делікатесів з морського дна. Найвідоміші хеньо південнокорейського острова Чеджу.

На даний час у зв'язку з трансформаціями в південнокорейській економіці і способі життя корейців, професія хеньо вимирає, залишаючись, при цьому, значимим елементом культури і однією з туристичних пам'яток острова Чеджу. У 1960-ті роки чисельність хеньо на Чеджу досягала 30 тисяч, однак на початку XXI століття тут залишилося не більше 5 тисяч хеньо, причому більшості було понад 60 років^[1].

Точний час появи професії хеньо невідомий, проте документальні свідчення про їхнє існування відносяться вже до XVII століття. Одне з перших описів хеньо з Чеджу належить голландському мандрівникові Хендріку Хамелю, який провів зі своєю командою 13 років у Кореї після корабельної аварії, яка сталася в 1653 році^[2]. Робота по збору морепродуктів в середньовічній Кореї вважалася одним з найменш престижних професій. Займалися нею тільки жінки, багато з яких були єдиними годувальниками в сім'ї. Уряд династії Чосон обкладала хеньо податками, які виплачувалися з їх вилову. Лише частина продукції йшла в їжу. В епоху японського колоніального управління становище хеньо дещо покращилося, оскільки зібрані ними морепродукти високо цінувалися японськими гурманами. На початку XX століття чисельність хеньо перевищила 10 тисяч осіб. Експорт до Японії ріс і в 1960-х роках культура хеньо досягла свого розквіту. У той час цю професію обрало 20% мешканок Чеджу^[3].

Проте починаючи з 1970-х років почався занепад професії хеньо. Серед причин занепаду відзначають загальне підвищення рівня життя в країні, перепрофілювання сільського господарства острова на вирощування мандаринів і конярство, розвиток туризму, а також створення ферм, які займаються вирощуванням водоростей. Хеньо не змогли пристосуватися до цих змін і їх чисельність пішла на спад, оскільки молоді жінки острова перестали вибирати для себе цю професію^[3].

На початку XXI століття хеньо вважаються вимираючою професією. За 50 років їх чисельність скоротилася вшестеро, більшість з них старше 60 років. З основи економіки острова хеньо перетворилися на туристичну пам'ятку. Уряд Південної Кореї піклується про збереження культури хеньо, зокрема, в 2006 році на Чеджу був відкритий музей хеньо, створена спеціальна школа, в якій можна навчитися цій професії — безкоштовний курс навчання триває 4 місяці^[4].

Більшість хеньо занурюється на глибину близько 3-5 метрів, проте найкращі працюють на глибинах до 20 метрів. Ніякого спеціального устаткування хеньо не використовують, за винятком гідрокостюма і маски для пірнання. Працюють в групах, затримуючи дихання при зануренні на кілька хвилин. На чолі групи стоїть найдосвідченіша хеньо^[1]. Основний улов — різні морські безхребетні, що вважаються делікатесом у країнах Східної Азії, а також харчові водорості. Знаряддя праці нирців — металеві скребки, за допомогою яких вони збирають улов з вулканічних каменів прибережної смуги острова в спеціальні кошики^[4].

• Ама (пірнальник)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хеньо