Митрополит Філарет Василь Михайлович Дроздов
Митрополит Московський і Коломинський
15 липня 1821 — 1 грудня 1867
Церква:	Православна керква
Попередник:	Серафим Глаголевський
Наступник:	Інокентій (Веніамінов)
Архієпископ Тверський і Кашинський
15 березня 1819 — 15 червня 1821
Попередник:	Серафим (Глаголевський)
Наступник:	Симеон (Крилов-Платонов)
Єпископ Ревельський, вікарій Санкт-Петербурзький
4 серпня 1817 — 15 березня 1819
Наступник:	Володимир (Ужинський)
Народження:	6 січня 1783 Коломна
Смерть:	2 грудня 1867 Москва
Похоронений:	Тройце-Сергієва лавра
Прийняття священичого сану:	28 березня 1809
Прийняття монашества:	16 листопада 1808
Єпископська хіротонія:	5 серпня 1817
Нагороди:
{{{1}}} на Вікісховищі

Митрополит Філарет (в миру Василь Михайлович Дроздов; 6 січня 1783, Коломна — 1 грудня 1867, Москва) — російський релігіний діяч, історик православної церкви. Найбільш упливовий російський православний богослов XIX століття^{[джерело?]}.

Єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії; з 3 липня 1821 архієпископ (з 22 серпня 1826 — митрополит) Московський і Коломенський.

Дійсний член Імператорської академії (1818); почесний член (1827–1841) Імператорської Академії наук і згодом ординарний академік (1841) по Відділенню російської мови і словесності.

1994 Російською православною церквою прославлений у лику святих у святительському чині. День пам'яті — 2 грудня.

Василь Дроздов народився 26 грудня (другий день Різдва) 1782 в сім'ї диякона Успенського кафедрального собору в Коломні. Всі предки його по батькові й матері були духовного звання. Дід по матері був протоієреєм Богоявленської церкви.

Батько майбутнього митрополита — Михайло Федорович — одружився 10 січня 1782 року на Євдокії Микитівні, якій ще не було повних 16 років; 6 лютого того ж року був поставлений дияконом Успенського собору, але жив спочатку у свого тестя, при Богоявленської церкви, де й народилося немовля. Василь Дроздов, наречений на честь святого Василія Великого, народився на 2 тижні раніше терміну; хрещений в Богоявленській церкві 1 січня 1783, в день пам'яті зазначеного святого. У лютому сім'я переїхала в будинок при церкві Трійці, що в Ямській Слободі, до якої був призначений священиком отець Михайло^{[джерело?]}.

Отець Михайло також викладав в Коломенській семінарії і ним була зібрана багата домашня бібліотека. Коли настав час навчати Василя грамоти, він переселився в будинок своїх батьків.

20 грудня 1791, 9-ти річний, відданий вчитися в Коломенському семінарію. У 1799 році, в один час зі скасуванням Коломенської єпархії, закрита була і Коломенська семінарія. Колишнім її учнем було дозволено вступити в духовні навчальні заклади Московської єпархії. За порадою батька Василь Дроздов здав випробувальний іспит і в березні 1800 року зарахований у філософський клас Троїцької Лаврської семінарії в Сергієвому Посаді.

Незабаром, проявивши неабиякі здібності у вивченні мов і риторики, звернув на себе увагу організатора і патрона семінарії митрополита Платона (Левшина), який виявляв до Дроздова явне благовоління і заступництво. Закінчив семінарію в листопаді 1803 і був призначений викладачем грецької і єврейської мов. У 1806 році Дроздов став учителем поезії; з 1808 року — вищого красномовства і риторики^{[джерело?]}.

У серпні 1804 року Василю Михайловичу випала нагода побувати в рідному місті. У Коломенському Успенському соборі закінчувався розпис, і очікували на оновлення храму митрополита Платона^{[джерело?]}.

Здавалося б, чим більше зростало в ньому самосвідомість дорослої людини, тим сильніше повинне було б зростати почуття самостійності, але спостерігається щось протилежне … і щоразу, коли перед ним постають ті чи інші матеріальні чи моральні труднощі, він негайно звертається за порадою до своєму батьку.

— Один з укладачів біографії святителя Філарета.

З серпня 1806 року Василь Михайлович був призначений проповідником.

В 1806 році митрополит Платон, вірний своєму звичаю схиляти учнів і наставників до прийняття чернецтва, радив Дроздову прийняти постриг. Василь Михайлович довго вагався, радився з батьком, який відповідав: "… Все залежить від здібностей і нахилів кожного. Їх можна знати самому … "

Батюшка! Василія скоро не буде; але ви не позбудетеся сина: сина, який розуміє, що Вам зобов'язаний більш, ніж життям, відчуває важливість виховання, знає ціну Вашого серця.

— Лист батькові 100-і

^{[джерело?]}

16 листопада 1808 року в Трапезній церкві Троїце-Сергієвої лаври намісником Лаври архімандритом Симеоном був пострижений у чернецтво з ім'ям Філарет, на честь праведного Філарета Милостивого.

21 листопада 1808 року митрополитом Платоном висвячений у сан ієродиякона. У 1809 році, вже в сані ієродиякона, був переведений в Петербург; 28 березня того ж року висвячений у сан ієромонаха. 30 червня 1811 року «Всемилостивий пожалуваний, за відміну в проповідуванні Слова Божого» наперсним хрестом з дорогоцінними каменями. 8 липня 1811 року возведений у сан архімандрита.

11 березня 1812 року визначено ректором Санкт-Петербурзької Духовної академії і професором Богословських наук; залишався на посаді до 1819 року; радикально модернізував програму дисциплін, що викладаються^{[джерело?]}.

Був близьким помічником і союзником митрополита Новгородського і Санкт-Петербургского Амвросія (Подобєдова), що викликало недружелюбність іншого впливового при царському дворі ієрарха того часу — честолюбного і світськи утвореного архієпископа Калузького (згодом Рязанського) Феофілакта (Русанова), що домагався столичної кафедри^{[джерело?]}.

27 березня 1812 року визначений настоятелем новгородського Юр'єва монастиря; в березні 1816 — московського Новоспаського монастиря — із залишенням при Академії. 29 червня 1813 року нагороджений орденом Св. Володимира — відразу 2-го ступеня, минаючи нижчі щаблі.

У 1816 році були видані, написані ним, «Записки на книгу Буття» (1200 примірників) і «Начерки церковно-біблійної історії».

Взимку 1815 року захворів його батько. Філарет гаряче молився про нього; як розповідав сам Філарет, «щось невідоме» подало йому звістку про смерть батька. Незабаром з Коломни прийшло підтвердження: 18 січня 1816 року помер протоієрей Михайло Дроздов.

Хай буде воля Його у всьому! Повинно і всім готується слідом за тим, про кого тепер проливаємо сльози. Господь наш, що єси воскресіння і Життя, нехай дарує йому і нам благодать побачити один одного у воскресінні життя!

— Лист Філарета матері.

Батько святителя був похований на Петропавлівському кладовищі Коломни.

23 липня 1817 року, за поданням митрополита Амвросія (Подобєдова), йому було наказано бути єпископом Ревельський, вікарієм Санкт-Петербурзької єпархії з залишенням за ним посади ректора академії та керуючого Новоспаським монастирем^{[джерело?]}.

5 серпня 1817 року в Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври митрополитом Амвросієм (Подобєдовим) був хіротонізований на єпископа; 26 серпня 1818 року нагороджений орденом Св. Анни 1-го ступеня.

У березні 1819 року був призначений на Тверську кафедру в сані архієпископа; тоді ж став членом Святійшого синоду (з 1842 року і до самої смерті, залишаючись синодальним членом, зважаючи на свою невзгоди з обер-прокурором Н. А. Протасовим, що не був викликаємим для засідання у синоді, так само як і інший видатний ієрарх того часу митрополит Київський Філарет (Амфітеатров)).

Іменним найвищим указом від 26 вересня 1820 року «архієпископу Філарета наказано бути архієпископом Ярославським».

Призначення Філарета на московську кафедру 3 липня 1821 року було з ентузіазмом сприйнято жителями міста. "Народ дуже любить Філарета, особливо за те, що служить скрізь, де тільки є торжество яке-небудь, свято, або де запрошують. Покійний Серафим не міг це робити по слабкості свого здоров'я, а Августин був дуже грубий і гордий ", — писав у грудні цього року А. Я. Булгаков^{[джерело?]}.

У 1823 році, 2 червня, «за діяльне служіння Церкві та духовній освіті …, за повчальні праці в повчання пастві і накреслення по духу Православної східної Церкви і в розумі Євангельської істини Катехизму, схваленого Святійшим Синодом, нагороджений орденом Св. Олександра Невського».

Тим не менш, в березні 1824 року єпископ Григорій (Постніков) писав архієпископу Філарету: «У Москві багато Вами незадоволені, саме тому що Ви занадто темні, здебільшого незрозумілі (вибачте мене, давно я говорив вам, що проповіді повинні писати простіше), проповіді говорите тільки з розуму, без участі серця і що в деяких випадках поступаєте вже занадто строго; але, що втім, там поважають Вас за справедливість»^{[джерело?]}.

Філарет зіграв ключову роль в здійсненні акту престолонаслідування від Олександра I до Миколи I. Ще в липні 1823 за дорученням Олександра I архієпископ Філарет у великій таємниці склав маніфест про перехід прав на російський престол від цесаревича Костянтина Павловича до великого князя Миколи Павловича; 28 серпня 1823 року маніфест був затверджений і, через 11 днів, отриманий Філаретом у конверті з власноручним написом імператора: «Зберігати в Успенському соборі з державними актами до запитання мого, а в разі моєї смерті відкрити Московському єпархіальному архієрею і Московському генерал-губернатору в Успенському соборі перш всякої іншої дії»^{[джерело?]}.

У послужному списку високопреосвященнішого Філарета було зазначено:

З нагоди сходження <…> Імператора Миколи Павловича на престол, внаслідок подання Його Величності опису відкриття який зберігався в Успенському соборі акту <…> Імператора Олександра Павловича, Всемилостиво наданий діамантовим хрестом, для носіння на клобуку.

— Цит. по: Твори Філарета Митрополита Московського і Коломенського . Том I. М., 1873, стор. IX-X.

Брав участь у вінчанні на царство імператора Миколи I 22 серпня; в той же день був зведений в сан митрополита. З цим монархом мав непрості відносини, що було в основному обумовлено численними донесеннями імператору, в яких московський святитель звинувачувався у політичній неблагонадійності. Одним із приводів для таких думок дали його слова, сказані ним у вересні та на початку жовтня 1830 року в Москві в умовах епідемії холери; проповіді говорили про гріхи старозавітного царя Давида, за які Ізраїлю були послані випробування і кари, — в чому багато хто тоді угледіли критику нового Імператора. Тим не менш, 19 квітня 1831 року «за ревне і многодіяльне служіння в архіпастирському сані, гідно носимом, і притому багато похвальні подвиги і труди на користь Церкви і Держави, постійно надаються, Всемилостивий зарахований до ордена Св. Ап. Андрія Первозванного».

Освятив десятки московських храмів, збудованих та реконструйованих за його благословення, в тому числі 18 жовтня 1853 — храм Богоявлення у Єлохові. У серпні 1837 року — в день 25-річчя Бородінської битви брав участь в урочистій закладці грандіозного Храму Христа Спасителя, а пізніше активно сприяв його зведенню. 26 березня 1839 року зарахований до ордена Св. Рівноапостольного князя Володимира першого ступеня Великого хреста^{[джерело?]}.

26 серпня 1856 року здійснив священне коронування Олександра II. Наприкінці 1850-х, коли до порядку державних справ було поставлено питання про селянську реформу, був проти скасування кріпосного права; імператор Олександр Миколайович, проте, наполіг на тому, щоб остаточна редакція Найвищого Маніфесту 19 лютого 1861 була вироблена ним, чому він був змушений підкоритися, значно скоротивши колишню редакцію тексту і вилучивши з нього ряд емоційно-радісних оборотів^{[джерело?]}.

5 серпня 1867 року, в день п'ятдесятиріччя служіння в єпископському сані, найвищим рескриптом за багаторічну просвітницьку, благодійну і пастирську діяльність митрополиту Філарету надано право, за київським звичаєм, предносіння хреста в священнослужінні, носіння хреста на митрі і двох панагій на персях. При цьому Всемилостиво прикрашена дорогоцінними каменями панагія на діамантовому ланцюжку із зображенням на зворотному боці вензелів Його Величності і двох попередників, при яких проходив своє служіння, і з написом навколо неї: "Преосвященному Митрополиту Філарету, в пам'ять п'ятдесятирічного служіння Церкві й Батьківщині, 5 -го серпня 1817 — 5 серпня 1867, за царювання Олександра I, Миколи I і Олександра II "; а в винагороду заслуг власне державних, подаровані портрети імператора Олександра II і двох Його попередників, з'єднані разом, обсипані діамантами і прикрашені великою імператорською короною^{[джерело?]}.

Митрополит Філарет любив монастирський уклад життя і суворе статутне богослужіння. За час керування Московською єпархією з його благословення і при невпинній опіці були засновані кілька нових монастирів:

1. Борисоглібський Аносіно жіночий монастир — в 1823 році;
2. Тройце-Одігітрієва Зосімова жіноча пустель — в 1826 році;
3. Ново-Олексіївський жіночий монастир — в 1837 році;
4. Спасо-Бородинський жіночий монастир — в 1839 році;
5. Спасо-Преображенський Гусліцькій чоловічий монастир — в 1858 році;
6. Спасо-Влахерський жіночий монастир — в 1861 році;
7. Всіхсвятський жіночий єдиновірський монастир — в 1862 році;
8. Нікольський чоловічий єдиновірський монастир — в 1866 році^{[джерело?]}.

Останнім з благословіння і за клопотанням святителя Філарета до Імператорської величності був організований і відкритий Московський Нікольський чоловічий єдиновірський монастир — перший в Московській єпархії чоловічій єдиновірський монастир. Урочисте відкриття відбулося 16 травня 1866 року, але сам святитель бути присутнім на відкритті не зміг через хворобу і послав свого вікарія Леоніда єпископа Дмитровського. Піклуванню про устрій цього монастиря святитель присвятив останні місяці свого життя. Святитель докладав чималих сил для звернення старообрядців з розколу до православ'я. У Москві при ньому 7 липня 1856 були запечатані вівтарі старообрядницького Покровського собору. З благословення святителя Філарета в Московській єпархії відкриті три православних монастиря в місцях розселення старообрядців — це згаданий Нікольський чоловічий єдиновірсьй монастир, Всіхсвятский жіночий єдиновірчий монастир, і ще раніше Спасо-Преображенський Гусліцькій чоловічий монастир, але в останньому незважаючи на бажання святителя так і не вдалося ввести єдиновірськіх правил і статуту^{[джерело?]}.

За переказами, незадовго до смерті Святителю уві сні з'явився батько, який сказав йому: бережи 19-е число. З тих пір митрополит Філарет 19-го числа кожного місяця намагався обов'язково служити Літургію^{[джерело?]}.

19 листопада 1867 року, після зробленої ним з особливим почуттям і сльозами Літургії, Філарет приймав у своїх покоях нового Московського губернатора і розмовляв з ним досить довго. Перед обідом сів займатися письмовими справами. Через 10 хвилин прийшли нагадати йому про обід і знайшли його уклінним з упершимися в підлогу руками. Він уже не міг говорити, і на кінець другої години помер. Про його смерть сповістили дванадцять ударів великого дзвону Іоаннівської дзвіниці^{[джерело?]}.

Він був похований в дорогій його серцю Тройце-Сергієвій Лаврі, в прибудованому за його благословення до храму Зіслання Св. Духа прибудові св. Філарета Милостивого.

В останні роки святительства митрополит Філарет користувався величезним авторитетом у Церкві; пам'ять його була шанована по смерті. У 1883 році в Москві святкувався столітній ювілей з дня народження московського владики. Основні урочистості проходили в Чудовому монастирі в Кремлі^{[джерело?]}.

Реставрація Тройце-Сергієвої Лаври в кінці 1930-х рр. почалася з розбирання пізніших оббудовувань церкви Зходження Св. Духа, включаючи Філаретівський приділ.

Після передачі Тройце-Сергієвої Лаври Московської Патріархії в Патріарших покоях був освячений домовий храм в ім'я св. Філарета Милостивого. У день ангела митрополита, 14 грудня, в Московській Духовній академії стали влаштовуватися Філаретівські вечора^{[джерело?]}.

У 1994 році Архієрейським собором святитель Філарет був зарахований до лику святих; пам'ять — 19 листопада за юліанським календарем.

З 1994 року ім'я святителя Філарета носить Московська вища православно-християнська школа (нині Свято-Філаретівський православно-християнський інститут).

9 червня 2004 — в пряме порушення волі святителя — відбулося перенесення мощей митрополита Філарета з Тройце-Сергієвої Лаври в Храм Христа Спасителя в Москві, де вони спочивають в даний час в раку на південь від Царських воріт верхнього храму^{[джерело?]}.

На честь святителя Філарета освячено престол нижнього храму домової церкви святої мучениці Татіани при МДУ.

27 травня 1998 року в місті Зеленограді відкрита перша православна школа в ім'я святителя Філарета Московського.

Наприкінці XIX століття в Коломні діяло братство в ім'я свт. Філарета Милостивого, тезоіменитого святого Митрополиту Московському^{[джерело?]}.

У 1996 року поблизу храму святих апостолів Петра і Павла в Меморіальному парку Коломни був поставлений пам'ятний хрест похованим тут родичам святителя Філарета.

Вважається небесним покровителем Коломни^{[джерело?]}.

Як людина непересічна, Філарет викликав у сучасників різні почуття і судження про себе. Консерватори вважали Філарета масоном і таємним протестантом, називаючи «якобінцем в богослов'ї» і «карбонарієм»; ліберали, навпаки, бачили в ньому обскуранта^{[джерело?]}.

Партія А. С. Шишкова і Аракчеева вважала Катехизис Філарета шкідливою ​​книгою, зокрема, через те, що в його початковій редакції цитати із Біблії наводилися російською. В результаті вихід Катехизис був тимчасово припинений. З іншого боку реформатори вбачали в Катихизисі мертвящу схоластику^{[джерело?]}.

Філарет називав Біблію «єдиним чистим і достатнім джерелом вчення віри», що давало привід критикам вбачати в такому підході протестантську тенденцію. Характерно, що первісна редакція Катехизис не містила розділу про Священне Передання. Філарет не вважав правильним ставити знак рівності між Біблією і святими Отцями^{[джерело?]}.

• Корсунский И. Н., Святитель Филарет, митрополит московский. Его жизнь и деятельность на московской кафедре по его проповедям, в связи с событиями и обстоятельствами того времени (1821—1867 гг.). Харьков, 1894.(рос.)
• Прот. Александр Смирнов, Детство, отрочество, юность, годы ученья и учительства в Троицкой Лаврской семинарии Митрополита Филарета. М., 1893.(рос.)
• Филарет, митр. Московский. 1867—1917 гг. // Сборник статей к годовщине 50-летия со дня кончины Филарета, митр. Московского. Сергиев Посад, 1918.(рос.)
• Беляев С., В память вечную будет праведник… : Обретение мощей свт. Московского Филарета, свт. Московского Иннокентия и архим. Антония: Журнал Московской Патриархии. М., 1996, № 12, стр.57-67.(рос.)
• Яковлев А. И., Светоч Русской Церкви: Жизнеописание святителя Филарета (Дроздова) митрополита Московского и Коломенского. (К 225-летию со дня рождения свт. Филарета). Московское Подворье Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 2007.(рос.)
• Зубов В. П., Русские проповедники: Очерки по истории русской проповеди. — Эдиториал УРСС, 2001. — 232 с.(рос.)