Cinémathèque Française
Французька сінематека
Тип	музей кіноd фільмотека
Засновник	Анрі Ланглуа Yvonne Dornèsd
Засновано	2 вересня 1936
Сфера	Motion picture projection activitiesd[1]
Країна	Франція
48°50′13″ пн. ш. 2°22′57″ сх. д. / 48.83694° пн. ш. 2.38250° сх. д. / 48.83694; 2.38250
Членство	Association of European Film Archives and Cinemathequesd[2]
Генеральний секретар	Jean-Michel Arnoldd
Президент	Коста-Гаврас
Директор	Серж Тобіана
Почесний президент	Клод Беррі
Дочірня(і) організація(ї)	Bibliothèque du filmd
Вебсайт: cinematheque.fr
Нагороди Musée de Franced
Французька сінематека у Вікісховищі

Францу́зька сінемате́ка (фр. Cinémathèque française) — один із найбільших кіноархівів світу, заснований 2 вересня 1936 року режисерами Жоржем Франжю та Анрі Ланглуа. До початкового фонду увійшли фільми студії «Альбатрос», заснованої в 1920-х роках російськими емігрантами, та фільми з колекції Жоржа Мельєса.^[3]

Метою створення Сінематеки стало збирання та збереження фільмів. Перед початком Другої світової війни Лангуа вдалося зібрати одну з найбільших колекцій у світі, зокрема через наказ нацистів у Німеччині знищити фільми, що було знято до 1937 року. Лангуа та його колегам вдалося врятувати багато фільмів та перевезти їх до Франції, де вони зберігалися під час війни.

Після завершення війни французька влада виділила для колекції приміщення для кінопоказів, а також почала фінансувати діяльність Сінематеки, що спершу розташовувалася на проспекті Мессіна (фр. Avenue de Messine). У 1940–1950-х роках у Сінематеці проводилися покази фільмів таких режисерів як Робер Брессон, Рене Клеман, Анрі-Жорж Клузо та Жак Беккер.

Для багатьох режисерів французької Нової Хвилі, зокрема Ален Рене, Жак Ріветт, Франсуа Трюффо, Жан-Люк Годар, Клод Шаброль, Роже Вадим, Жак Доніоль-Валькроз та П'єр Каст, професійне захоплення кіно почалося з відвідування показів у Французькій сінематеці.

Заснована в 1992 році Бібліотека кіно (фр. Bibliothèque du Film) стала структурним підрозділом Французької сінематеки.

Після численних змін місця розташування Сінематеки в 1950-х роках, а також «справи Ланглуа» в 1968 році, коли звільнення Анрі Ланглуа супроводжувалося серією протестів, через що Сінематека була тимчасово зачинена, її було знов відкрито в новому приміщенні, яким став постмодерністський будинок за проєктом канадсько-американського архітектора Френка Гері. На першому поверсі Сінематеки розташовано відкритий для публіки ресторан.

До теми закриття Сінематеки зверталися Франсуа Трюффо у фільмі «Вкрадені поцілунки» та Бернардо Бертолуччі у фільмі «Мрійники». Сінематека також згадується у «Книзі ілюзій» Пола Остера та пісні групи Harvey Danger «Приватний гелікоптер».

• Фільмотека

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Cinémathèque Française

• (англ.) Grenier, Cynthia. Langlois’ film world seen with rose colors // The Washington Times, February 11, 2004.
• (укр.) Паризька сінематека поділилася з Києвом досвідом збереження культури // Тиждень, 16 вересня, 2011.
• (укр.) Андрій Мовчан. Відстояли Сінематеку. Відстоїмо ЦВК! // Пряма дія, 2012-02-25.