Фесенков Василь Григорович
рос. Василий Григорьевич Фесенков
Народився	1 (13) січня 1889 або 13 січня 1889(1889-01-13)[1] Новочеркаськ, Область Війська Донського, Російська імперія[2]
Помер	12 березня 1972(1972-03-12)[2][3] (83 роки) Москва, РРФСР, СРСР[2]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  Російська республіка  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	астроном
Alma mater	Паризький університет ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Галузь	астрономія
Заклад	Механіко-математичний факультет МДУd Академія наук СРСР
Вчителі	Струве Людвіг Оттович
Аспіранти, докторанти	Зельманов Абрам Леонідович Ідліс Григорій Мойсейович Липський Юрій Наумович Grigory Fedorovich Sitnikd
Членство	Академія наук СРСР Академія наук Казахської РСР
Нагороди
Фесенков Василь Григорович у Вікісховищі

Василь Григорович Фесенков (13 січня 1889(18890113) — 12 березня 1972) — радянський астроном, академік АН СРСР (1935), академік АН Казахської РСР (1946).

Родився в Новочеркаську. У 1911 закінчив Харківський університет і був залишений при ньому для підготовки до професорського звання. У 1912—1914 навчався в Паризькому університеті, стажувався в обсерваторіях Парижа і Ніцци. У 1915—1920 викладав у Харківському університеті, а потім в Політехнічному і Педагогічному інститутах в Новочеркаську. У 1922 організував у Москві Державний астрофізичний інститут і очолював його до 1931, коли цей інститут увійшов до складу створеного при Московському університеті Державного астрономічного інституту імені П. К. Штернберга. У 1936—1939 був директором Державного астрономічного інституту імені Штернберга, з 1933 — професор Московського університету. У 1942 організував Інститут астрономії та фізики при Казахському філіалі АН СРСР (з 1946 — АН Казахської РСР), керував ним до 1964. Організував Комітет з метеоритів АН СРСР, був його головою з 1945.

Діапазон наукової діяльності Фесенкова вельми широкий: небесна механіка, фотометрія, фізика Сонця, зірок, планет, Місяця, туманностей, зоряна астрономія, атмосферна оптика, будова атмосфери, природа зодіакального світла і протисяйва, метеоритика, космогонія, історія астрономії, конструювання інструментів. Один з основоположників астрофізики в СРСР. Підсумки його наукової діяльності різноманітні. Вперше в 1914 провів фотометричне дослідження зодіакального світла за допомогою сконструйованого ним фотометра і на цій основі отримав дані про розподіл міжпланетного пилу. Показав, що матерія, яка обумовлює зодіакальне світло, — продукт дезінтеграції комет і частково астероїдів. Склав каталог зоряних величин і колор-індексів 1290 зірок до 9-ї зоряної величини. У 1940 отримав статистичну залежність колірного еквівалента від галактичної широти і спектрального класу зірки. У 1919—1922 досліджував проблему походження Сонячної системи з урахуванням властивостей навколосонячної кометної хмари і особливостей хімічного складу метеоритів. Згідно з його гіпотезою Сонце і планети утворилися одночасно з газопиловою туманністю в єдиному процесі розвитку. Вивчав питання про утворення органічної речовини у Всесвіті. Обґрунтував висновок про неможливість існування вищих форм рослинності на Марсі й інших планетах. Запропонував оптичні методи зондування верхніх шарів атмосфери, засновані на вивченні поляризації розсіяного світла. Показав, що екваторіальне прискорення Сонця може бути наслідком його гравітаційного стиснення. У 1935 виявив залежність ступеня поляризації випромінювання сонячної корони від позиційного кута, що вказувало на відсутність сферичної симетрії у сонячної корони. Вивів значення загальної маси пилової матерії Галактики, рівне 10⁸ мас Сонця. У 1935 розробив метод визначення поглинання світла в темних туманностях. Визначив швидкості руху волокон туманності в сузір'ї Лебедя. У 1943 поляризаційним методом встановив зі спостережень верхню межу щільності місячної атмосфери. Визначив теплоємність речовини місячної поверхні, запропонував модель її морфологічних особливостей. У 1944 розробив теорію розподілу яскравості по диску Марса. Визначив атмосферний тиск в нижній частині марсіанської атмосфери за її розсіюючим властивостям. Розробив метод визначення поглинання в атмосфері Юпітера. У 1952 висунув гіпотезу про утворення смуг Юпітера. Керував великою роботою з визначення швидкості і напряму руху Сонця на підставі аналізу променевих швидкостей 2666 і повних швидкостей 1150 зірок. Брав участь в експедиціях для спостережень сонячних затемнень в Генічеськ (1914), Мальбергет (Швеція, 1927), Кустанай (1936), Алма-Ату (1941), а також спостережень зодіакального світла в Середню Азію (1941—1957), Асуан (Єгипет, 1957).

Заснував видаваний АН СРСР «Астрономічний журнал», відповідальним редактором якого був у 1924—1964.

Голова Астрономічного ради АН СРСР (1936—1937).

Заслужений діяч науки Казахської РСР (1947).

На його честь названо астероїд 2286 Фесенков^[4].

• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Фесенков Василий Григорьевич. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)
• Фесенков Василий Григорьевич^{[недоступне посилання з липня 2019]} на сайте «Все о Московском университете»
• Стаття в БСЭ^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Дивари Н. Б., Василий Григорьевич Фесенков — выдающийся астрофизик. К 100-летию со дня рождения [Архівовано 18 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Вестник АН СССР^[ru], 1989, № 3, стр.101.