| 54°54′47″ пн. ш. 56°04′19″ сх. д. / 54.91305556° пн. ш. 56.07194444° сх. д. | ||||
| Країна |  Росія | |||
|---|---|---|---|---|
| Розташування | Уфа | |||
| Введення в експлуатацію | 1956—1966 | |||
| Модернізація | 2009 (заміна турбіни 10) | |||
| Вид палива | вугілля, природний газ | |||
| Водозабір | Біла | |||
| Котельні агрегати | 5 парових Подільський котельний завод Е-230-100ГМ (котли 1 — 5, виведені з експлуатації), 2 парові Подільський котельний завод Е-220-100ГМ (котли 6 та 7, виведені з експлуатації), 1 паровий Барнаульський котельний завод Е-240/140Ф ГМ (котел 8), 3 Таганрозький котельний завод ТГМ-84 (котли 11 — 13), 2 Таганрозький котельний завод ТГМ-84Б (котли 14 та 15), 1 Таганрозький котельний завод ТГМ-84Б (котел 15, виведений з експлуатації), 2 водогрійні Білгородський котельний завод ПТВМ-100 (водогрійні котли 1 та 2, виведені з експлуатації) | |||
| Турбіни | всі парові, 2 Харківський турбогенераторний завод ПТ-30-90/13 (турбіни 1 та 2, виведені з експлуатації), 1 Харківський турбогенераторний завод Р-20-90/18 (турбіна 3, виведена з експлуатації), 1 Ленінградський металічний завод ПТ-60-90/13 (турбіна 5, виведена з експлуатації), 3 Ленінградський металічний завод ПТ-60-130/13 (турбіни 6 — 8), 1 Ленінградський металічний завод Р-50-130/13 / завод Р-45-130/13 (турбіна 9, до /після переномінування), 1 Ленінградський металічний завод Р-50-130/13 / 1 К-45-1,6 (турбіна 10, до /після заміни) | |||
| Встановлена електрична потужність | 330 (2011), 270 (середина 2010-х) | |||
| Встановлена теплова потужність | 892 Гкал/год (2011) | |||
| Материнська компанія | «Интер РАО» | |||
| Сайт | bgkrb.ru/activities/business/143.pl | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
  Уфімська ТЕЦ-4 | ||||
 | ||||
Уфімська ТЕЦ-4 — теплова електростанція у Башкортостані.
З 1956 по 1969 роки на майданчику станції ввели в дію не менше ніж одинадцять парових котлів:
- п'ять запущених в 1956 (два), 1957 (два) та 1958 роках котлів Подільського котельного заводу типу Е-230-100ГМ продуктивністю по 230 тонн пари на годину (станційні номери 1 — 5);
- два введені у 1968 та 1967 роках котли Подільського котельного заводу типу Е-220-100ГМ продуктивністю по 220 тонн пари на годину (номери 7 та 6);
- три запущені в 1963, 1964 та 1965 роках котли від Таганрозького котельного заводу типу ТГМ-84 продуктивністю по 420 тонн пари на годину (номери 11 — 13);
- один введений в 1696-му котел виробництва Барнаульського котельного заводу типу Е-240/140Ф ГМ продуктивністю 210 тонн пари на годину (номер 8).
Від них живились не менше ніж дев'ять парових турбін:
- в 1956 та 1957 роках стали до ладу дві турбіни від Харківського турбогенераторного заводу типу ПТ-30-90/13 потужністю по 30 МВт (станційні номери 1 та 2);
- в 1956-му запустили турбіну Харківського турбогенераторного заводу типу Р-20-90/18 потужністю 20 МВт (номер 3);
- з 1958-го працювала поставлена Ленінградським металічним заводом турбіна типу ПТ-60-90/13 потужністю 60 МВт (номер 5);
- три запущені в 1959, 1960 та 1962 роках турбіни виробництва Ленінградського металічного заводу типу ПТ-60-130/13 потужністю по 60 МВт (номери 6 — 8);
- дві введені у 1965 та 1966 роках турбіни Ленінградського металічного заводу типу Р-50-130/13 потужністю по 50 МВт (номери 9 та 10).
Таким чином загальна потужність станції могла досягати 420 МВт.
В 1980, 1985 та 1987 роках котельне господарство ТЕЦ підсилили трьома паровими котлами виробництва Таганрозького котельного заводу типу ТГМ-84Б продуктивністю по 420 тонн пари на годину (котли 14 — 16).
Для збільшення теплової потужності ТЕЦ в 1978 та 1980 роках доповнили двома водогрійними котлами Білгородського котельного заводу типу ПТВМ-100 продуктивністю по 100 Гкал/год.
В якийсь момент турбіни № 9 та № 10 були переноміновані як Р-45-130/13 зі зменшенням потужності до 45 МВт.
У 2004-му поставили на консервацію перші сім парових котлів та турбіни зі станційними номерами від 1 до 5, а у 2010—2011 роках вивели з експлуатації значну частину цього обладнання — турбіни № 3 та № 5, котли № 2, № 5, № 6 та № 7, а також обидва водогрійні котли. Крім того, у 2009-му турбіну № 10 замінили на турбіну такої саме потужності, але типу К-45-1,6, що живиться відпрацьованою іншими агрегатами парою. Таким чином, загальна потужність станції зменшилась до 330 МВт при тепловій потужності у 892 Гкал/год.
Турбіни № 1 та № 2, а також котли № 1, № 3, № 4 та № 15 вивели з експлуатації не пізніше середини 2010-х років
Первісно станція використовувала вугілля, а потім була переведена на природний газ, який міг надходити до міста по газопроводах Ішимбай – Уфа та Туймази — Уфа.
Видалення продуктів згоряння відбувається за допомогою трьох димарів, дві з яких мають висоту по 120 метрів, а одна заввишки 180 метрів.
Для охолодження використовують воду з річки Біла.
Видача продукції відбувається під напругою 110 кВ.[1][2][3]
Примітки
- ↑ Назначение, принцип работы и характеристика основного оборудования теплоэлектроцентрали. Отчет по практике. Физика. 2013-04-25. www.bibliofond.ru. Процитовано 29 березня 2024.
- ↑ Уфимская ТЭЦ-4. bbgl.ru. Процитовано 29 березня 2024.
- ↑ ОБ УТВЕРЖДЕНИИ КОМПЛЕКСНОЙ ПРОГРАММЫ РАЗВИТИЯ КОММУНАЛЬНОЙ ИНФРАСТРУКТУРЫ ГОРОДСКОГО ОКРУГА ГОРОД УФА РЕСПУБЛИКИ БАШКОРТОСТАН НА 2016 - 2025 ГОДЫ от 29 июня 2016 - docs.cntd.ru. docs.cntd.ru. Процитовано 29 березня 2024.