Надія Калістратівна Титаренко
Надія Титаренко у ролі Рини (вистава «Мина Мазайло», театр «Березіль», 1929 р.)
Народилася	18 квітня 1903(1903-04-18) с. Македони
Померла	26 січня 1976(1976-01-26) (72 роки) м. Київ
Національність	українка
Громадянство	СРСР
Діяльність	акторка
Заклад	Березіль[1]
Роки діяльності	1922—1947
Чоловік	Скляренко Володимир Михайлович
Діти	Інна, Інга, Володимир
Провідні ролі	Дездемона («Отелло» В. Шекспіра) Мотронька, Параска («Комуна в степах» Зося («Сава Чалий» І. Карпенка-Карого Юм-Юм («Мікадо» А. Саллівена) Оксана Обеременко («Тарас Шевченко» Ю. Костюка)
Нагороди та премії

Наді́я Калістра́тівна Титаре́нко (5 (18) квітня 1903, с. Македони — 26 січня 1976, м. Київ) — українська радянська театральна акторка. Заслужена артистка УРСР. Учениця театрального режисера Леся Курбаса. Дружина українського театрального режисера Володимира Скляренка-старшого.

Надія Титаренко народилася в селі Македони на Київщині. Незабаром родина переїхала до Білої Церкви. Батько працював у міській гімназії, викладав російську та українську словесність. Мати займалася вихованням дітей — їх в родині було четверо. До родини Титаренків друзі та сусіди часто збиралися на музичні й театральні вечори — незмінний атрибут побуту тогочасної інтелігенції. Всі діти успішно закінчили гімназію, зналися на музиці, добре співали.

Ще під час навчання в гімназії до неї звернувся з досить незвичним проханням один із співробітників Київського драматичного театру («Кийдрамте»). Цей мандрівний колектив був організований Лесем Курбасом, щоб у голодні 1920-1921 роки зберегти ядро «Молодого театру», своїх акторів-однодумців. Мандри заради життя тривали цілих два роки. Під час гастролів у Білій Церкві для вистави потрібна була шкільна форма. Тоді співробітник театру прийшовши до гімназії звернувся до однієї з учениць з проханням позичити гімназичне вбрання на деякий час, натомість запропонував їй відвідати одну з їхніх вистав. Надія Титаренко погодилась, але подивилась не одну виставу, а майже всі, які показував театр. Мистецтво театру вже було знайоме дівчині, але такі яскраві враження від театральної вистави вона мала вперше.

1921 року «Кийдрамте» знову і на тривалий час приїздить з гастролями до Білої Церкви, і тоді Титаренко вступає до театральної студії, а навчання завершує вже у Києві, куди Лесь Курбас з трупою повернувся восени того ж року.

В березні 1922 року був заснований театр-студія «Березіль», а прем'єра першої вистави театру Курбаса відбулася лише восени того року. І вже у прем'єрній виставі «Жовтень» одну зі своїх дебютних ролей виконала Надія Титаренко.

Після вдалого дебюту молода акторка багато грає. Спочатку це невеликі ролі в програмному репертуарі «Березоля»: робітниці у виставах «Газ» та «Рур», сестра-жалібниця у «Джіммі Гіґґінсі», одне зі «слів поета» у легендарних «Гайдамаках». Але вже з 1924 року Курбас надає сцену «Березоля» для самостійних постановок своїм учням — талановитим молодим режисерам. Фавст Лопатинський, Павло Береза-Кудрицький, Януарій Бортник, Борис Тягно, Гнат Ігнатович, Василь Василько, Лесь Дубовик, Володимир Скляренко — усі вони охоче працювали з Надією Титаренко, даючи їй разнопланові та різноманітні ролі у своїх виставах.

Так, 1924 року зіграла роль американської журналістки Руфі Арнольдс у виставі «Секретар профспілки» за Е. Сінклером (режисер Б. Тягно). 1925 року у постановці комедії М. Старицького «За двома зайцями» (режисер В. Василько) Надія Титаренко зіграла роль Галі. У спектаклі «Жакерія» за твором П. Меріме, поставленому Б. Тягном того ж року, вона вийшла на сцену в ролі хлопчика Конрада, сина барона Д’Апремона. Того ж року Павло Береза-Кудрицький розпочав роботу над постановкою «Комуни в степах», а Януарій Бортник — над постановкою «97». Прем’єрою першої вистави розпочався березільський сезон 1925–1926 років; прем’єра другої з творчих причин не відбулася. У «Комуні в степах» вона грає наймичку Мотроньку, а у виставі «97» втілює образ Параски.

В Києві у 1926 році відбулася прем’єра п’єси-сатири на непівське міщанство «Шпана», створеної театром у співдружності з драматургом В. Ярошенком (режисер Я. Бортник), у якій Титаренко зіграла одразу кілька ролей, зокрема, Буржуазії.

Надія Титаренко вирізнялася гарною зовнішністю, поетичністю. Режисери стали використовувати її жіночність як необхідну складову характеристики персонажки. Така її Зося з вистави «Сава Чалий» за І. Карпенком-Карим (режисер Ф. Лопатинський, 1927 рік) — витончена, ніжна, спокуслива. Це заради неї Сава, роль якого зіграв актор О. Сердюк, людина вольова і сильна, зраджує свій народ.

1927 року на запрошення Курбаса до Харкова приїздить режисер В.Інкіжинов, який з успіхом працював в театрі В. Меєргольда у Москві. На сцені «Березоля» він здійснив кілька постановок. Найцікавішою з яких була «Мікадо» за А. Саллівеном, де у головній ролі — фаворитки мікадо красуні Юм-Юм виступила Надія Титаренко. Титаренко була єдиною виконавицею цієї ролі, аж поки наприкінці 1932 року з поважних причин не вибула з активного театрального процесу. Юм-Юм стала візитівкою та безсумнівним успіхом акторки. Так вона стає однією з провідних акторок провідного українського театру.

Ще 1926 року до режисерської групи театру було зараховано Володимира Скляренка, випускника Київського муздрамінституту ім. М. Лисенка і одразу молодого режисера-лаборанта Курбас залучає до серйозної роботи — постановки «Пролог», присвяченої подіям революції 1905 року. 1929 року Надія Титаренко зіграла у виставі «режисера-вундеркінда» В. Скляренка «Алло, на хвилі 477». Вистава вийшла динамічною, дотепною, але за її легкістю і невимушеністю стояла велика режисерська й акторська праця. Скляренко виступав у спектаклі також як актор, деякі сцени з Надією Титаренко вони грали разом. Можливо, саме захоплююча спільна робота зблизила молодих людей, і через деякий час вони одружилися. Надії задля цього довелося розлучитися з першим чоловіком, режисером Гнатом Ігнатовичем.

Після переїзду театру до Харкова і знайомства з Миколою Кулішем Лесь Курбас особисто береться за постановку його п’єс. Так, навесні 1928 року відбулася прем’єра вистави «Народний Малахій», де роль Надії Титаренко була однією з найбільш гротескових у виставі — вона грала мадам Аполінару, хазяйку борделю. У виставі «Мина Мазайло», поставленій Л. Курбасом навесні наступного, 1929 року, Надія Титаренко грає роль дочки головного героя — амбітної харківської міщанки Рини (Мокрини) Мазайло.

Титаренко грала у всіх п’єсах Куліша, поставлених на березільській сцені, за винятком останньої — «Маклени Граси», оскільки наприкінці жовтня 1932 року Надія Титаренко народила двійнят Інну та Інгу. Ця подія стала сенсацією у театральному житті Харкова — акторка а зеніті сценічної слави на невизначений час залишає сцену заради сім’ї. До театру вона повернулася тільки наприкінці того ж року, коли фатальні події вже відбулися — прем’єра нової вистави заборонена, Леся Курбаса усунуто від керівництва «Березолем» та звільнено з роботи, а незабаром — заарештовано.

Театр «Березіль» (згодом — Харківський театр ім. Т. Шевченка) очолив актор та режисер Мар’ян Крушельницький. Тоді з театру йде значна частина творчого складу — когось було заарештовано, когось звільнено, хтось пішов сам. Колективу фактично не існує. Надія Титаренко повертається до театру, прагне відновлення акторської роботи та нових ролей. Ролі з’являються, і 1934 року Надія зіграла одну з головних ролей у постановці режисера Г. Ігнатовича — у виставі «Смерть леді Грей» за С. Голованівським. А наприкінці того ж року Надія у виставі «Східний батальйон» братів Тур та І. Прута у постановці В. Скляренка зіграла роль Жермени, нареченої французького солдата Мажероля, у виконанні актора А. Бучми. Хоча вистава пройшла з успіхом, ця роль стала останньою для Титаренко на сцені рідного театру.

1935 року Надія Титаренко почала працювати в Харківському Державному театрі Революції. Незабаром Володимир Скляренко також покинув рідну сцену, став головним режисером Харківського ТЮГу. 1939 року в родині Титаренко народила сина Володимира. А коли почалася війна, в евакуацію родина виїздила з колективом ТЮГу. 1944 року українські театри вертаються додому. Харківський ТЮГ на чолі з головним режисером В. Скляренком був реевакуйований до Львова.

Навесні 1946 року Львівський ТЮГ «оселився» у приміщенні колишнього єврейського театру, і почалася робота над новим репертуаром. Першою прем’єрою у Львові стала комедія «Лихо від розуму» О. Грибоєдова у постановці В. Скляренка, у якій головні ролі виконали Надія Титаренко (Софія) та Ярослав Геляс (Чацький). Того ж року тут відбулася ще одна гучна прем’єра — «Тарас Шевченко» Ю. Костюка. У цій виставі Надія Титаренко виступила в образі акторки-кріпачки Оксани Обеременко. Акторська робота Н. Титаренко не лишилися непоміченими і наприкінці року акторці було присвоєно звання заслуженої артистки УРСР.

Вона знову багато грає та є провідною акторкою театру. Ролі цікаві, переважно головні — Софія у п’єсі М. Горького «Останні», Оксана у «Загибелі ескадри» О. Корнійчука, Софія у «Безталанній» І. Карпенка-Карого. На жаль, цей творчий злет виявився останнім в її акторській кар’єрі. 1947 року Володимир Скляренко стає головним режисером Львівського театру опери та балету. Це у значній мірі позначається на акторській долі Надії Титаренко — у розквіті сил і таланту вона була змушена залишити театр.

1952 року, коли родина повертається до Харкова, де Володимир Скляренко стає головним режисером Театру опери і балету. Надія Титаренко мріє знову вийти на рідну сцену, але у Харківському академічному драматичному театрі ім. Т. Шевченка місця для неї не знайшлося.

1954 року Скляренка запрошують до Театру опери і балету ім. Т. Шевченка і він разом з сім’єю переїздить до Києва. Для нього розпочинається період стабільної режисерської та педагогічної праці, а для його дружини цей період позначений повним крахом сподівань на повернення до акторської роботи.

Надія Титаренко пробує свої сили в кіно. Свою дебютну роль в кіно Н. Титаренко отримала у 1957 році. Це була роль матері Тараса Голоти (актор М. Єгоров) в кінострічці «Правда» режисера В. Добровольського, що знімалася на київській кіностудії ім. О. Довженка^[2]. 1962 року там же на київській кіностудії ім. О. Довженка вона знімається в невеликій ролі в кінострічці «У мертвій петлі» режисера М. Ільїнського. Титаренко зіграла матір льотчика Сергія Уточкіна (актор О. Стриженов)^[3]. Акторка мріє створити моноспектакль, але філармонія також не дуже зацікавилася пропозицією.

Останні роки життя Надії Титаренко були позначені хворобами, депресією, травмами. Вона пережила інсульт і три інфаркти, останній з яких у січні 1976 став для неї фатальним. 26 січня 1976 року померла.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9. — С. 582.

• Надія Титаренко. Портрет актриси на тлі епохи [Архівовано 25 березня 2018 у Wayback Machine.]
• Цей день в історії. Хроніка подій 1903 року: квітень [Архівовано 25 березня 2018 у Wayback Machine.].
• Титаренко, Надежда Калистратовна(рос.) [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.].
• http://kino-teatr.ru/teatr/acter/sov/238307/bio/ [Архівовано 25 березня 2018 у Wayback Machine.]
• Internet Encyclopedia of Ukraine: Tytarenko, Nadiia(англ.) [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про українського актора чи акторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.