Те́рмін (від лат. terminus — «межа, кордон, кінець» або «розмежування») — слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо,^[1][2][3] і вступає в системні зв'язки з іншими словами та словосполученнями даної галузі.^[4] Позначає поняття, яке використовують у певній галузі знання з максимально точним смисловим визначенням.^[5] На відміну від популярних назв, терміни є сильнішими та краще визначеними з точки зору семантики, їх також можна адаптувати, для служіння номенклатурною основою при створенні нових термінів. Сукупність термінів, відповідних певній сфері діяльності, утворює її термінологію. Терміни посідають особливе місце у стилістично забарвленій лексиці, зокрема у її книжній групі.^[2] Це спеціальні наукові чи професійні слова, які людина засвоює під час набуття певної професії або поглибленого опанування певної науки.^[2] У повсякденному мовленні їх використовують вільніше, і вони означають будь-яке слово, будь-який вислів.^[1][3]

Значна частина термінів формується в процесі термінологізації, під час якої непрофесійні мовні одиниці переходять на ґрунт професійного стилю й набувають більш спеціалізованих значень. Часто вживані терміни, навпаки, набувають характеру загальновживаних слів, їх термінологічне значення відходить на другий план, а в контексті інших комунікативних сфер вони втрачають характер термінів — виникає явище детермінологізації.^[6] Термінологічна номінація, на відміну від загальномовної, має бути цілеспрямованою.^[6] Перенесення терміну з однієї наукової дисципліни в іншу повинно зумовлюватися внутрішньою потребою предметної галузі й відповідати інтелектуальній мірі.^[6] Порушення цих вимог може призвести до понятійного хаосу, спровокувати кризу аналітичної свідомості, що спостерігалося в останній чверті XX століття, коли в письменство та літературознавство без урахування їх специфіки був перенесений понятійний апарат інших дисциплін, передусім структуралізму, постструктуралізму, деконструктивізму.^[6]

Об'єктивна дійсність представлена предметами, процесами, ознаками, відношеннями, явищами, які потребують словесного вираження.^[2] Результати пізнання людиною дійсності закріплюються в словах, втілюються в їх значенні.^[2] Історичні обставини, ментальність народу сприяють закріпленню лексичного значення, спричинюють його зміну й уточнення в процесі розвитку мови.^[2] Вони обумовлюють конотативне значення слова, тобто додаткове його значення, відтінки, які накладаються на основне значення, і оцінку денотата.^[2] Отже, об'єктивна дійсність є основою денотативного значення слова, історичні обставини впливають на конотативне значення, а синтагматичні відношення між словами — на контекстуальне значення. Парадигматичні відношення визначають семантичний обсяг і семантичне наповнення.^[2] Розвиток суспільства неабияк впливає на діалектне мовлення народу.^[7]

Словники сучасної лінгвістики основним завданням мають допомогти в розумінні терміна і відповідного поняття, вияві його основних і неосновних зв'язків з іншими термінами та поняттями, з'ясуванні статусу в сучасній лінгвістичній науці, а їх (словників) засадничими принципами є охопити найширше коло сучасних лінгвістичних термінів і понять з належним їхнім висвітленням, коментуванням і тлумаченням.^[8] Лінгвістичні терміни є інструментом осмислення мовних явищ.^[2]

• У техніці це технічне слово або вираз, що «позначає спеціальне поняття, що стосується певної ділянки техніки й науки (про слово, вислів і т. ін.). Технічний термін».^[9]
• У гімнастичній термінології термін — це слово або словосполучення, яке визначає спеціальне поняття у якійсь галузі і не потребує у фахівців додаткового тлумачення.^[10] Гімнастична термінологія — система термінів для короткого і чіткого позначення понять, предметів, вправ, а також правил їх виникнення і застосування, форм запису і скорочень, і ця термінологія є базовою основою усієї спортивної термінології та має значний обсяг понять, категорій, правил користування.^[10]
• В античній філософії термін — поняття, основа раціонального пізнання, що фіксує стійкий (довічний) аспект реальності, єдине, або ідею, на противагу мінливому буттю.^[5]
• У традиційній логіці термін — елемент судження, що входить до складу силогізму (суб'єкт, предикат, або середній термін).^[5]
• У сучасній логіці замість "термін" частіше вживають "терм", тобто англ. term, визначаючи символ як ім'я об'єкта логічного універсуму певної логічної категорії: індивіда, дескрипції, функції, пропозиції, оператора, предиката та ін.^[5]
• У праві юридичний термін — правове поняття, його внутрішній зміст, обсяг і структура є логіко-смисловою основою для окреслення термінологічного значення у вигляді дефініції, яка узагальнює найістотніші ознаки і взаємозв'язки прав, явища.^[11] За семантикою юридичний термін може бути однозначним або багатозначним.^[11] Давні терміни протягом своєї еволюції використовували для найменування кількох, як правило, суміжних понять.^[11] Юридичні терміни вступають у певні системно-смислові зв'язки: родовидові (юрист — адвокат); синонімічні (правознавство — юриспруденція); антонімічні (обвинувачення — захист).^[11] Абсолютно тотожні за значенням терміни є дублетами (апатриди — аполіди; позивач — позивальник — позовних).^[11]
• Етика використовує основні терміни моралі, надаючи їм точного, чітко окресленого значення.^[12] У мові моралі: "добро", "зло", "справедливість" та багато інших, займають місце логічного присудка, предиката, нібито ними позначається щось само собою зрозуміле: «Справедливість — добро»; «Крадіжка — зло».^[12] А у мові етики ці терміни позначають категорії, які займаючи місце логічного підмета (суб'єкта судження), і потребують визначення.^[12] Наприклад:

«Добро — це найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої...»

«"Зло" — це поняття моралі і категорія етики, в якій відображається ...»

Мова етики є метамовою^{[прим. 1]} стосовно мови моралі (об'єктної мови), але мова етики поповнюється і власними термінами, наприклад, "гедонізм", "евдемонізм", "скептицизм" (назва етичних учень) тощо.^[12] Інколи навіть відомі етики (див.: «Словарь по этике» под редакцией А. А. Гусейнова и И. С. Кона. — Москва, 1989, стр. 433 – 434) часто ототожнюють мову етики із мовою моралі.^[12]

• Літературознавчі терміни. Деякі з таких термінів зазнали семантичних модифікацій, зумовлених еволюцією історії письменства, що можна простежити на прикладі віршознавства чи жанрології.^[6] Деякі видання літературознавчих Лексиконів дають термінологічне визначення, тлумачення терміна в синхронічному (сучасний стан) і в діахронічному аспекті (історія розвитку відповідної літературознавчої категорії та її термінологізації).^[4] Вимог загальних характеристик терміна не завжди дотримуються в літературознавстві, де зустрічаються:^[4]

 —термінологічна омонімія: одним терміном позначаються різні явища в зв'язку з тим, що так історично склалося. Наприклад, терміни мелодрама та вірш мають три значення; епос, канон, поезія — два значення;

 —у різних наукових школах у той самий термін вкладається різний сенс (вплив, модель, структура тощо);

 —у літературознавстві й суміжних науках однакові терміни мають зовсім інше змістовне наповнення (наприклад, етюд, інтермеццо, стиль, троп);

 —у різних національних наукових традиціях тим самим терміном позначаються різні явища (наприклад, байка, жанр, новела, роман і т.д.) — це, сказати б, міжмовні омоніми;

 —з іншого боку існують цілі синонімічні шереги термінів.

У деяких випадках терміни набувають експресивно-аксіологічного, часом переносного значення (авантюрний, апокриф, натуралізм, реалізм тощо).^[4]

• «Народні терміни, що є об'єктом вивчення фольклористики» — пов'язані з календарно-обрядовим циклом (колядки, веснянки, гаївки, русальні, петрівчанські, купальські, жниварські пісні), обрядовими дійствами, різними уснопоетичними родами та жанрами.^[6]

Основними ознаками терміна є системність, наявність дефініції, відповідність вимогам милозвуччя, стилістична нейтральність, тенденція до однозначності в межах галузевого понятійного поля.^[6]

Поняття, назване словом, виражає суть явища, відображає об'єктивну істину; слово в системі — логос, термін; слово як позначення предмета — лексис, номен.^[13] Таким чином, слово є матеріальною мовною оболонкою, з якою нерозривно пов'язане поняття (існують у тандемі). Термінологічна номінація (іменування) — це цілеспрямований творчий процес, зумовлений взаємодією зовнішніх та внутрішніх мовних чинників.

Науковий термін точно й однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери. Він, на відміну від номенів загальномовних, які часто є багатозначними, невпорядкованими, в межах сфери застосування є однозначним.

Для термінологізації певного поняття необхідно вичленувати денотат із реальної дійсності, співвіднести у свідомості з певним об'єктом, тобто приписати йому дефініцію. Є два різновиди термінологізації понять. Перший стосується термінологізації загальновживаних слів, за якого до наукового обігу залучають уже пізнані людиною денотати, у яких виникла потреба його уточнити, конкретизувати. При цьому частина семантики слова нівелюється або свідомо відкидається. Звідси різна семантична насиченість терміна та загальновживаного слова. Загальновживане слово, як правило, буває багатозначним, а термін утворюється на основі одного із цих значень.

Для термінів характерні такі ознаки:^[2]

• чітка окресленість значення — термін не просто виражає поняття, а спирається на його наукову дефініцію (визначення).^[2] Тобто кожен термін зіставляється з чітким окресленим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття.^[4]
• однозначність — для термінів у межах одної галузі знань полісемія, як правило, не характерна: у медицині термін карбоген означає тільки «суміш вуглекислого газу з киснем». Однак у науковій практиці деякі терміни можуть мати кілька значень, наприклад:^[2]

 — літературознавчий термін стиль (єдність змісту, образної системи і художньої форми, притаманна певній епосі);

 — літературний напрям: класицизм, романтизм, реалізм, символізм, модернізм тощо;

 — мовно-художня своєрідність творів певного письменника;

 — спосіб, прийом, метод роботи письменника

Термін прагне до однозначності.^[4]

• денотативність значення — у термінах основне значення не супроводжується конотативним, тобто додатковим емоційним, стилістичним забарвленням.^[2] Однак використовувані застарілі або зовсім нові терміни характеризуються додатковими відтінками значень; до основного значення додається відтінок новизни, незвичності.^[2] Притаманна відносна незалежність від контексту.^[4]
• для терміну не характерна — більш того не бажана — синонімічність;^[4]
• поширеність серед фахівців — у загальновживаний шар літературної мови терміни, як правило, не входять. Звичайно, незначна частина найістотніших термінів стає здобутком усіх мовців. Однак більшість спеціальних термінів є незрозумілою для нефахівців і вони її не використовують.^[2]

Таким чином, терміни відрізняються від інших слів особливостями значення і сферою вживання. Формально, тобто за своїм вираженням, терміни від інших слів не відрізняються.^[2] Винятком є математичні терміни-символи або хімічні терміни на позначення сполук, які мають специфічну форму. Термінами певної мови можуть бути її власні і запозичені слова, неологізми.

Термінологічна лексика здебільшого функціонує у науковому стилі, проте вона здатна виходити за його межі, — їх використовують в інших функціональних стилях, наприклад, в художньому.^[2] У художньому мовленні терміни можуть ставати джерелом нових слів.^[2]

За межами наукового стилю терміни перестають бути термінами, оскільки зберігають тільки свою звукову форму, а науковий зміст втрачають.^[2]

У визначенні терміна немає цілковитої одностайності. Основну функцію терміна В. В. Виноградов вбачає у визначенні певного поняття. Б. М. Головін визначає термін як «слово чи словосполучення, що має професійне поняття й застосовується в процесі (і для) пізнання та освоєння певного кола об'єктів і відношень між ними — під кутом певної професії».^[14] Такої самої думки дотримуються С. М. Бурдін, Я. А. Климовицький, О. В. Суперанська. У визначенні сутності терміна на першому плані перебуває співвідношення терміна й поняття, тому що будь-яка наука є чіткою системою взаємопов'язаних між собою понять, виділення яких відбувається на основі наукового узагальнення ознак.

• Принцип
• Означення
• Поняття
• Гіперонімія і гіпонімія
• Мовна картина світу
• Термінологія
• Термінознавство
• Термінологія коміксів
• Термінологія індуїзму
• Термінологічний словник
• Глосарій
• Глоса
• Номен

• А. Ішмуратов. Термін // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 636. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Термін // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
• Юридичний термін // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — С. 482. — ISBN 966-7492-06-0.
• Термін // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 478.
• Термін // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 561. — 634 с.
• Петров В. В. Семантика научных терминов. − Новосибирск: Наука, 1982. — С. 126.
• Пиотровский Р. Г. К вопросу об изучении термина // Уч. зап. ЛГУ, 1952. — № 161 С. 27.
• Реформатский А. А. Что такое термин и терминология: Сб. Вопросы терминологии. — М., 1961. С. 47-51.
• Скороходько Е. Ф. Термін у науковому тексті. — К.:Логос, 2006. — 99 с.
• ^{[недоступне посилання]}Національний банк стандартизованих науково-технічних термінів