Сімонія Нодарі Олександрович
Симония Нодари Александрович
Сімонія Н. О. 2006 рік
Народився	30 січня 1932(1932-01-30) або 1932[1] Тифліс, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, СРСР
Помер	29 грудня 2019(2019-12-29) або 2019[1]
Поховання	Троєкуровське кладовище
Громадянство	СРСР →  Росія
Діяльність	історик, політолог, орієнталіст
Галузь	політологія, світова економіка
Відомий завдяки	соціально-економічні дослідження на пострадянському просторі
Alma mater	Інститут сходознавства РАН
Науковий ступінь	доктор історичних наук, доктор політичних наук
Вчене звання	професор[d]
Відомі учні	Травніков О. І.
Знання мов	російська[2]
Заклад	Інститут світової економіки і міжнародних відносин РАН, Російська академія наук
Членство	Російська академія наук і Академія наук СРСР
Нагороди
Звання	професор
Медіафайли у Вікісховищі

Симонія Нодарі Олександрович (30 січня 1932, Тифліс, Грузинська РСР — 29 грудня 2019) — російський політолог, вчений-сходознавець, академік і радник Російської академії наук (РАН), член Президії РАН, доктор історичних і політичних наук, кандидат економічних наук, професор^[3][4]. Професор кафедри енергетичних і сировинних ринків факультету світової економіки та світової політики російського Національного дослідного університету «Вища школа економіки»^[5].

Народився Нодарі Олександрович 30 грудня 1932 року в Грузії, у місті Тбілісі^[6]. У 1950—1954 роках навчався в московському Інституті сходознавства. 1955 року закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ) Міністерства зовнішніх справ СРСР^[5]. 1958 року закінчив навчання в аспірантурі МДІМВ^[5]. 1959 року присвоєно науковий ступінь кандидата економічних наук^[5]. З 1958 по 1988 роки працював у рідному Інституті сходознавства АН СРСР:

• 1958—1968 — молодшим науковим співробітником;
• 1968—1970 — старшим науковим співробітником;
• 1970—1982 — завідувачем сектора методологічних проблем країн Азії і Північної Африки;
• 1982—1987 — завідувачем відділу політичних і соціально-економічних проблем країн, що розвиваються^[5].

Одночасно, з 1969 по 1987 роки працював у Інституті суспільних наук при ЦК КПРС у Москві. Спочатку доцентом, а з 1980 року професором політичних наук. У 1969—1979 роках працював запрошеним професором Новосибірського університету^[5]. З 1974 року — доктор історичних наук^[5]. 1982 року обрано член-кореспондентом академії наук СРСР^[5]. У 1988—2000 роках працював заступником директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин (ІСЕМВ) РАН^[5]. З 2000 по 2006 роки — директор інституту^[5]. За сумісництвом обіймав посаду директора Центру порівняльних досліджень Росії та країн третього світу^[5]. З 1998 року академік-секретар відділення міжнародних відносин, член Президії РАН.

Від 1985 року Нодарі Олександрович брав участь у семінарах та читанні лекцій з внутрішньої і зовнішньої політики Росії в Інституті миру (США), Фонду Карнеґі за міжнародний мир, університетах Меріленду (запрошений професор з 1987 року), Принстона, Брауна, Джонса Гопкінса (проект 1994 року з проблем Росії та країн СНД), Колумбійському, Вашингтонському, Нью-Мексико^[5]. Брав участь у симпозіумах і конференціях з проблем безпеки: російсько-японських від 1982 року; тристоронніх (США, Росія, Японія) конференціях з проблем безпеки в азійському регіоні 1994—1995 років.

З 15 грудня 1990 року — член-кореспондент академії наук СРСР, відділення проблем світової економіки і міжнародних відносин; з 29 травня 1997 року — дійсний член РАН^[6].

З 1990 по 1993 роки — віце-президент Європейської асоціації інститутів розвитку (EADI). З листопада 1991 по січень 1992 років працював запрошеним професором Школи міжнародної політики, економіки та бізнесу університету Айома Гаукін у Токіо^[5]. З лютого 1992 року — член Наукової ради Міністерства закордонних справ РФ. З 1993 по 1996 роки — учасник дослідницького проекту з проблем безпеки в Росії та Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Горбачов-Фонду. З травня 1996 року по березень 1997 — запрошений професор Слов'янського дослідного центру університету Хоккайдо в Саппоро^[5]. З квітня по вересень 1997 року — запрошений професор Лондонської школи економіки і політики^[5].

Вільно володіє англійською, знає індонезійську та китайську мови^[5].

З 1994 по 1996 роки — член Наукової ради при Раді безпеки РФ^[5]. З вересня 2000 року — член міжвідомчої комісії з міжнародних відносин Ради безпеки РФ^[5]. З грудня 2001 по травень 2006 року — спеціальний представник президента Російської Федерації у зв'язках з лідерами африканських держав в рамках G8. Брав участь у зустрічах лідерів Великої вісімки 2002 року в Кананаскісі (Канада), 2003 року в Евіані (Франція), 2004 року в Сі-Айленді (США), 2005 року в Гленіглісі (Велика Британія). З січня 2009 року по липень 2010 — член Керівного комітету РФ від міжнародної неурядової організації Управління швидкими змінами в Арктиці.

Член редакційних колегій журналів «Світова економіка і міжнародні відносини», «Схід».

Основні напрямки наукових досліджень Сімонії Нодарі: СРСР і країни третього світу, історія і політика Росії від Середніх століть до сучасності, соціально-економічний розвиток сучасної Росії, міжнародний комуністичний рух, міжнародний національно-визвольний рух^[5][6]. За роки наукових досліджень Нодарі Олександровичем було видано 17 книг і сотні статей та окремих авторських розділів у колективних працях. Багато його робіт були переведені на європейські та східні мови.

Найбільш відомі теоретичні роботи:

• Страны Востока: пути развития. — М.: Главная редакция восточной литературы, 1975. — авторська монографія.
• Эволюция восточных обществ: синтез традиционного и современного / отв. ред. Л. И. Рейснер, Н. А. Симония. — М.: ГРВЛ, 1984. — колективна праця.
• Город в формационном развитии стран Востока / отв. ред. Н. А. Симония. — М.: ГРВЛ, 1990.
• Что мы построили. — М.: Прогресс, 1991. — монографія про радянську Росію.

Обрані наукові публікації:

• Новые тенденции на газовых рынках России // Год планеты: экономика, политика. безопасность (ежегодник). М., 2011.
• Догоняющее развитие в эпоху глобализма // Что догоняет догоняющее развитие. Поиски понятия. М., 2011.
• Социально-экономические аспекты глобального лидерства//Международные процессы. 2011. № 3.
• The OPEC-Russia relationship: Current Status and Future Outlook // Energy Security in the Gulf: Challenges and Prospects. The Emirates Center for Strategic Studies and Research, 2010 .
• Энергетическая политика ЕС // Мировая энергетика в условиях глобализации: вызовы для России. М., 2007.
• Россия и СНГ: энергетическое сотрудничество vs. Соперничества // Экономические аспекты энергетического сотрудничества России с другими странами и безопасность. М., 2006.
• Energy Cooperation as a Main Link in the Efforts to Bring Stability and Peace on the Korean Peninsula and the Asia Pacific // Energy, Regional Security, and the Korean Peninsula: Toward a Northeast Asian Energy Forum, Seoul, 2006.

• Травніков Олександр Ігорович (нар. 1958) — кандидат історичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародного права ЮРІМВ, спеціалізується на Малайзії та Індонезії.

• Орден Пошани.
• Орден Дружби.

• (рос.) Хорос В. Г. Идеи, живущие во времени. —

• Персональна сторінка Нодарі Олександровича Сімонії на офіційному сайті РАН (рос.)
• (рос.) Симония Нодари Александрович. Сведения о персоне : [рос.] // Інститут світової економіки і міжнародних відносин РАН (ІСЕМВ РАН). — 2017. — 19 декабря. — Дата звернення: 19 грудня 2017 року.
• (рос.) Симония Нодари Александрович : [рос.] : [арх. 24 квітня 2011 року] // Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ). — Дата звернення: 19 грудня 2017 року.
• (рос.) Симония Нодари Александрович // Справочник Российского совета по международным делам. — Дата звернення: 19 грудня 2017 року.
• (рос.) Симония Нодари Александрович : [рос.] // Архів РАН. — Дата звернення: 19 грудня 2017 року.
• (рос.) Мой марксизм — это не марксизм советских учебников : [рос.] / Симония Н. А. // Международные процессы. — Дата звернення: 19 грудня 2017 року.
• (рос.) Основные сдвиги в мировой энергетике и место России : [рос.] / Симония Н. А. // Клуб мировой политической экономики. — . — Дата звернення: 19 грудня 2017 року.
• (рос.) Симония Н. А., Торкунов А. В. Структурный кризис в США // Свободная мысль. — 2013. Архівовано з джерела 20 грудня 2017. Процитовано 18 грудня 2017.