Сумська вулиця Харків
Місцевість	Центр, Нагірний район
Район	Шевченківський (непарна сторона) та Київський (парна сторона)
Назва на честь	міста Суми
Колишні назви
Сумська вулиця (до 25 січня 1919), Карла Лібкнехта (до 7 вересня 1942)
Загальні відомості
Дата початку забудови	кінець XVII століття
Протяжність	10 кілометрів
Транспорт
Найближчі станції метро	Історичний музей, Університет
Трамваї	12, 26
Тролейбуси	2, 17, 40, 50
Рух	двобічний
Покриття	асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	№ 1-134
Архітектурні пам'ятки	№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 12, 14, 17, 18-20, 19, 23, 26, 35, 39, 40, 41, 43, 44, 45, 46, 49, 52, 55, 57, 61, 64, 65, 67, 71, 80, 81, 82, 82а, 84, 88, 96, 98, 106а, 108, 112, 116, 122, 124-126
Пам'ятники	Шевченкові, Дзеркальний струмінь, Миколі Гоголю, Олексію Бекетову, Архангелові Михаїлу, репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам
Храми	Мироносицька церква
Парки	Сад імені Т. Г. Шевченка, Центральний парк, Лісопарк
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	r1766464
Мапа
Сумська вулиця у Вікісховищі

Су́мська́ ву́лиця — головна вулиця Харкова. Довжина — 4,2 км. Починається від майдану Конституції, проходить поруч із Садом імені Тараса Шевченка, майданом Свободи, Центральним парком і закінчується на розі з вулицею Дерев'янка. Далі вулиця переходить у Харківське шосе.^{[1][2][3][4][5]}

Вулиця набула назву від дороги до міста Суми, яка тут проходила в XVII столітті. В Описі Харківського намісництва 1788 року йдеться: «в північно-західну сторону дорога називається Сумська, прямує від Харкова через Золочів у Суми, а звідти до Глухова і в Новгород-Сіверський»^[6].

У 1909 році відбулася перша спроба перейменувати Сумську вулицю. На хвилі ювілеїв її запропоновано назвати Гоголівською. Перейменування тоді не відбулося, а ім'я Миколи Гоголя надали Кокошкінській вулиці — так вона зветься й дотепер^[7].

Наступна спроба — тепер уже вдала — відбулась 25 січня 1919 року, коли Харків остаточно перейшов під влалу більшовиків. Її назвали на честь одного із засновників Комуністичної партії Німеччини Карла Лібкнехта. В роки німецької окупації (1942—1943) згідно з рішенням Міськуправи від 7 вересня 1942 року вулиці повернули первинне ім'я. Міськрада повернула історичну назву вулиці 2 жовтня 1945 року^[6].

Сумська не найстаріша вулиця міста. Виникла наприкінці XVII століття як дорога до міста Суми. Забудова йшла повільно, і в кінці XVIII століття вулиця закінчувалась в районі сучасних вулиць Скрипника й Римарської — далі йшов земляний вал, що оточував місто. При в'їзді до міста з Півночі стояли дві кам'яні вартівні, від валу виступали два люнети. Ця вісь, що проходила від північної брами міської фортеці по хребту підвищеного мису між річками Лопань та Харків, стала природним напрямом для розвитку головної вулиці. Одразу ж за валом, з північно-східної сторони, було Старе Кладовище, що обслуговувало три парафії старої частини міста. З 1783 року тут стояла кам'яна Мироносицька церква, яку побудували на місці давнішої дерев'яної. У 1813—1819 роках вона перебудована на кошти купецтва в неовізантійському «цегляному» стилі (арх. Євген Васильєв). Тепер на цьому місці сквер Перемоги та «Дзеркальний струмінь», а у 2013—2015 роках попри серію протестів місцевих мешканців, на цьому місці зведено нову велетенську дев'ятибанну Мироносицьку церкву^[8][9][10].

Захисний вал довго стримував розвиток міста в північному напрямку. Лише на початку XIX століття вал було знесено. За планом 1838 року межі міста були розширені в північному напрямку до Університетського саду (тепер — сад імені Тараса Шевченка). У цей період висота забудови вулиці не перевищувала двох поверхів і вона мала зручний пішохідний масштаб, який пізніше ліг в основу цілої мережі прилеглих вулиць.

Колишнє Старе кладовище, яке тривалий час повнило жахом серця мешканців прилеглого району: там у покинутих склепах та каплицях ночами збиралися бродяги, на початку XIX століття було закрите й частково знесене. На звільненому місці перед Мироносицькою церквою утворилася Мироносицька площа. На площі було кілька будівель: лазарет, фабрика шерстяної та бавовняної тканини стайні Приказу суспільної опіки, парафіяльне училище. Усі ці будівлі були знесені в ході численних реконструкцій скверу.

З ініціативи засновника Харківського університету В. Н. Каразіна на місці природного лісу по вул. Сумській було закладено Університетський сад, що включав ландшафтний (англійський) парк, ботанічний сад, обсерваторію та дослідне господарство. Біля входу в сад 1906 року до 100-річчя заснування університету було встановлено пам'ятник В. Н. Каразіну (скульптор І. І. Андреолетті, архітектор О. М. Бекетов). У 1825 році навпроти Мироносицької площі розпочалось спорудження великої будівлі для кадетського корпусу. Але кадетський корпус у Харкові не відкрили, а будівлю в 1839 році передали Інституту шляхетних дівчат. Права сторона Сумської навпроти інституту і саду тоді ще не була забудована та являла собою величезний пустир.

Наприкінці 30-х — на початку 40-х років почалось упорядкування вулиці. Університетський сад з боку Сумської обнесли красивою кам'яною огорожею із залізними ґратами. У 1839 році вулицю навпроти інституту та саду вимостили каменем, а 1840 року встановили 37 олійних ліхтарів. На Мироносицькій площі зосередилась торгівля хлібом, площу стали називати Хлібною.

У середині XIX століття з'явився Ветеринарний інститут (нині Харківська державна зооветеринарна академія). Інститут утворили на базі практичної ветеринарної школи, заснованої при Харківському університеті 1839 року. У 1851 році школу відокремили від університету на правах вищого навчального закладу, а 1873 року вона дістала назву Ветеринарий інститут. Для створення підсобного господарства були використані землі за Університетським садом — «Піски» — тепер тут майдан Свободи. Будівлю Інституту звів у формах пізнього класицизму архітектор Михайло Львов. Тут працювали відомі вчені, в тому числі І. І. Мечников. Будівлю реконструювали 1961 року під міський Палац піонерів (арх. Борис Клейн).

У 1850-х роках у центрі Харкова всі будинки стали кам'яними.

Межа вулиці в північному напрямі була визначена наприкінці XIX століття. У 1893—1895 роках на вулиці було закладено, а в 1907 році відкрито, Міський парк (нині Центральний парк).

Наприкінці XIX — початку XX століття Сумська розрослася ще більше. З 1894 року Міська дума стала розпродавати землі в кінці Сумської, і тут з'явилося багато кам'яних будівель.

У 1882 році Сумською розпочався рух конки — кінно-залізничної міської дороги, з невеличкими відкритими вагончиками, обладнаними поперечними лавами. Сумською проходив маршрут, що починався біля мосту через річку на Москалівській вулиці, йшов через центр і закінчувався Ветеринарним інститутом.

На початку XX століття Сумська стає головною вулицею міста. Починається зведення багатоповерхових будівель. Більшість малоповерхових будівель на ділянці вулиці до Мироносицької площі втратили свою житлову функцію, були так чи інакше реконструйовані або надбудовані. Житло заступили крамниці, банки, кінотеатри, ресторани, лікувальні заклади. Житловими лишаються тільки великі прибуткові будинки, перші поверхи яких так само займають крамниці та контори.

У 1917—1918 роках на Сумській, 13 розташовувався Центральний Виконавчий Комітет України та Народний Секретаріат. У березні 1919 року утворена Українська Соціалістична Радянська Республіка, Харків став її столицею. З 1920 року на Сумській, 44, працював Центральний Комітет КП(б)У, який 1925 року перемістився на Сумську, 64.

У будинку на Сумській, 1 розміщувався Наркомат фінансів УСРР.

Серед перших дій нової влади було масове переселення мешканців підвалів і нетрищ до квартир будинків, де раніше жили буржуазія й інтелігенція. Заселення відбувалося покімнатно й супроводжувалося утисками частини попередніх мешканців, що лишилися. Так з'явились «комуналки». Забудова провадилася несистемно.

З 1930-х років почалась реалізація великих містобудівних заходів, що часто спричинювала нищення цінної забудови. Отак була знесена Мироносицька церква та залишки цвинтаря з могилами відомих харківців, де мав постати новий культурно-суспільний центр міста. Передбачалося зведення «Театру масового музичного дійства». Всесоюзний конкурс на його будівництво був оголошений 1930 року. Усього брало участь 144 роботи. За умовами конкурсу театр мав уміщувати не менше чотирьох тисяч осіб, передбачалося поєднання функцій цирку, театру та кінотеатру, а також поряд зі спектаклями проведення масових заходів. Перший приз конкурсу дістав проєкт братів Весніних, який вирішував усі поставлені задачі. Центральною частиною композиції вони зробили велику овальну залу, що вміщувала від 4 до 6 тис. глядачів. Проєкт був прийнятий до реалізації, почалось будівництво. Проте після перенесення 1934 року столиці до Києва будівництво припинилось, встигли збудувати лише житловий будинок з боку Чернишевської^[11][12]. На цьому місці влаштували тролейбусне депо яке проіснувало до 1946 року.

1927 року заснований Харківський машинобудівний завод «ФЕД», промислове підприємство з випуску найпростіших електричних свердлильних машин і фотоапаратів. Згодом став виробляти апаратуру для авіаційної та космічної промисловості.

У 1935 році на місці перенесеного пам'ятника Каразінові, було встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку. Автори пам'ятника — радянський скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард^[13][14].

У 1939 році Сумською вулицею розпочався тролейбусний рух. Тут пролягав перший у Харкові маршрут — Університетська гірка — Центральний парк культури та відпочинку^[15].

8 листопада 1940 року відкрито Харківську дитячу залізницю, яка сполучила Центральний парк з Лісопарком. Будівлю вокзалу споруджено за проєктом архітектора Євгена Лимаря. У роки німецької окупації Харкова залізниця була зруйнована. Відновлена після 1945 року.

Після війни на місці Мироносицької церкви насадили сквер Перемоги. А в 1947 році за проєктом архітектора Віктора Коржа спорудили фонтан «Дзеркальний струмінь», який нині став символом міста^[16].

У 1970–1990 роках, навпроти «Дзеркального струменя», за проєктом архітекторів С. Н. Миргородського, В. Д. Єлізарова, Н. В. Чуприни й Р. М. Гупала звели новий будинок Харківської опери.

Нині критичною стала проблема паркування: попри те, що паркування на вулиці Сумській заборонене до 21:00, вона залишається заставленою припаркованими машинами, що зменшує пропускну здатність проїжджої частини на 30 %-50 %, що призвело до петицій на сайті міської влади^[17] та навіть пропозицій зробити вулицю пішохідною^[18]. Під час святкування дня міста та дня Незалежності України у 2021 році вулицю зробили пішохідною на два дні (23 та 24 серпня)^[19]. В ці дні вулицю переповнили пішоходи, а пізніше на сайті міської ради знову з'явилася петиція про перетворення Сумської вулиці на пішохідну, які вже існують у багатьох містах світу та України^[20][21]. Міська влада також планувала перетворити Скрипниківський узвіз на пішохідну вулицю^[22]. Станом на 2024 рік жодної такої вулиці в Харкові немає.

На Сумській збереглася значна частка визначних історичних будівель міста. Частина з них відреставрована, але деякі руйнуються без належного догляду^[23], частину виключають зі списків пам'яток архітектури, як наприклад, особняк Миколи Авдакова (буд. № 52), який у 1874 звів архітектор Гаврило Стрижевський, а в 1898 р. реконструював автор герба УНР Василь Кричевський і український архітектор Іліодор Загоскін^{[24][25][26][27]}. У 2003—2011 роках на розі з Театральним майданом, на місці старої філармонії, зведено торговельний центр Ave-Plaza^[28][29].

Забудова Сумської вулиці постраждала від російських ракетних та авіаційних атак у 2022—2024 роках. Зокрема, було серйозно пошкоджено будинок Харківської обласної державної адміністрації, особняк Сергія Савича, будинки початку XX століття на розі з вулицею Данилевського та Ярослава Мудрого тощо.

Утворився на межі XVIII та XIX століть на місці колишніх земляних оборонних укріплень. Зручно сполучує Сумську вулицю з Григорія Сковороди. Назву дістав на початку XIX століття від нововідкритого Міського драматичного театру. Сквер на площі з'явився в 1876 році. У 1904 році на східному боці площі, що виходить на Пушкінську вулицю (нині Григорія Сковороди) було відкрито пам'ятник Олександрові Пушкіну (нині демонтований), а в 1909 році на західному боці, що виходить на Сумську вулицю — пам'ятник Миколі Гоголю.

Буд. № 1, Північний банк. У 1908—1910 роках на початку Сумської вулиці за проєктом архітекторів Оскара Мунца та Альфреда Шпігеля споруджена чотириповерхова комбінована будівля. Автор чоловічої та жіночої скульптур на фасаді — Василь Кузнєцов. Будівля зведена в стилі модерн з елементами класицизму. На перших поверхах розміщувався Русько-Азійський (Північний) банк, на верхніх — жіночі медичні курси. У 1920-х роках будівлю надбудували на один поверх, тут працював Інститут експериментальної медицини^[30]. До серпня 2016 р. в будинку працював «Державний інститут праці та соціально-економічних досліджень», частина приміщень здавалась в оренду комерційним структурам.^[31] 16 серпня 2024 р. був проданий комерційній структурі.^[32]

Буд. № 2, Будинок Кулікова. Триповерховий наріжний будинок зведений наприкінці XIX століття за проєктом архітектора Болеслава Михаловського у стилі французького ренесансу XVI — XVII століть^[33].

Буд. № 3, Двоповерховий будинок Карла Клеккера зведений в 1870-х роках за проєктом архітектора Іоганна Гінша у стилі неоренесанс.

Буд. № 4, Колишнє обійстя А. Н. Добриніної. Реконструював з класицистичного «зразкового» проєкту архітектор Борис Покровський в 1874 році^[33].

Буд. № 5, Прибутковий будинок з у минулому фешенебельним кінотеатром «Ампір». Шестиповерховий колишній споруджений за проєктом архітектора Артемія Горохова 1913 року. Найвищий будинок на початку вулиці. Побудований у стилі модерн. По краях вікон другого поверху фасад увиразнюють чотири жіночі скульптури витягнутих пропорцій. Після захоплення Харкова радянською владою кінотеатр довго називався 1-й Комсомольський; з 2008 року тимчасово закритий на ремонт.

Буд. № 6, Прибутковий будинок Фреймана^[34]. Зведений 1887 року за проєктом архітектора Бориса Покровського в традиціях неоренесансу, проте в 1910-х роках капітально реконструйований за проєктом архітектора Бориса Корнієнка, що надав йому типові риси модерну^[35]. Вирізняється багатою архітектурною пластикою фасаду, скульптурами жінок, а також широким майоліковим фризом.

Буд. № 9, Драматичний театр. Спочатку збудований у стилі російського класицизму за проєктом Андрія Тона 1841 року для антрепренера Л. Ю. Млотковського. У 1893 році його капітально перебудував у формах французького ренесансу архітектор Болеслав Міхаловський. У 1928 році реконструйовані інтер'єри в дусі конструктивізму (арх. В. П. Костенко, худ. В. Г. Меллер), а 1963 року з боку Римарської вулиці добудовано п'ятиповерховий службовий корпус.

Буд. № 10 Торгово-офісний центр Ave Plaza відкрився на початку 2010-х. Перша будівля на цьому місці була зведена у 1848 році, та до початку XX століття використовувалась як житловий будинок. З початку 1900-х до кінця Другої Світової війни будівлю займали різні установи: тут в різний час були кінотеатр, магазини, клуб, виставковий зал та навіть синагога. Після Другої Світової війни будинок був переданий Харківській філармонії. Після невдалої реконструкції будинку у 1980-ті, його було знесено. У 1990-ті на місті будинку були розташований паркінг та кіоски^[36]. У 2003—2011 роках пройшло будівництво ТОЦ Ave Plaza^[28][29].

Буд. № 12, Будинок Державного банку спорудили у 1897—1900 роках на розі Театральної площі та Сумської вулиці. Автор проєкту — академік архітектури Роман Голенищев. Нагляд за будівництвом — архітектор Ф. І. Шустер. Монументальна будівля у стилі флорентійського ренесансу на початку мала два з половиною поверхи. Тоді будівлю увінчував потужний карниз та парапет прикрашений вазами. У 1929—1933 роках її надбудували на два поверхи за проєктом академіка архітектури Олексія Бекетова та архітектора В. Н. Петі. Два верхні поверхи мурували під дахом, який поступово підіймали за допомогою домкратів мірою нарощування стін. Тепер тут Управління НБУ в Харківській області.

Буд. № 17, Прибутковий будинок «Саламандра». Зведений в 1914—1916 роках на основі конкурсного проєкту вихованців Петербурзької академії мистецтв М. В. Редькіна та Д. М. Бердникова, який переробив для реального будівництва досвідчений архітектор М. М. Верьовкін. Фасад будівлі вирішено в стилі неокласицизму. Він вирізняється досконалістю пропорцій та багатством пластики. Прикрашає будинок виконана в античному дусі монументально-декоративна скульптура. З боку Сумської вулиці має парадний двір — курдонер. Будинок був забезпечений прогресивними для початку XX століття інженерними комунікаціями — ліфтами, сміттєпроводами, внутрішніми водостоками. Цей великий прибутковий будинок споруджений для страхового товариства «Саламандра». Після Жовтневого перевороту мешканців будинку виселили й розмістили в ньому контори ВРНГ УСРР. Чиновники тут працювали до завершення будівництва Держпрому (1928), куди й перевели заклади. Тоді будинок знову заселили, перетворивши квартири в комунальні.

Буд. № 18 і 20, Колишня будівля Ради гірничопромислового з'їзду півдня Росії. Тепер — Радіотехнічний коледж. Двоповерховий кам'яний будинок був зведений 1897 року. В 1902 році за проєктом архітектора Болеслава Михаловського надбудовано один поверх. У 1904 році з північного боку до нього прибудували за проєктом Сергія та Іліодора Загоскіних триповерховий новий корпус (Сумська, 20). Зведений у стилі французького ренесансу XVI — XVII століть.

Буд. № 19, Колишній прибутковий будинок страхового товариства «Життя». Збудований за проєктом інженера-архітектора Олександра Гінзбурга^[37] наприкінці XIX століття. Фасад триповерхового будинку оформлений у стилі раннього бароко із застосуванням різноманітних пластичних архітектурних деталей^[38].

Буд. № 25, Новий оперний театр Зведений 1970—1990 роках, за проєктом київських архітекторів С. Н. Миргородського, В. Д. Єлізарова, Н. В. Чуприни й Р. М. Гупала.

Буд. № 26, Прибутковий будинок Ліфшиця. Прибутковий будинок споруджений в 1910 році за проєктом інженера-архітектора Олександра Гінзбурга. Вирізняють фасад будинку еркери овального обрису та інші пластичні елементи в стилі модерн.

Буд. № 40, Харківський національний університет будівництва й архітектури. Навпроти саду імені Тараса Шевченка стоїть багатоповерхова будівля з курдонером, де тапер розміщується Харківський національний університет будівництва й архітектури. Збудована 1927 року за проєктом архітекторів О. Г. Молокіна та Г. Д. Іконникова. Ступінчасто-нарощувані об'єми будинку добре вписані у фронт забудови. Фасад має активне пластичне рішення: великомасштабні балкони, вертикальні лопатки, велике рустування першого поверху, плескаті карнизи. Застосовані прогресивні для 1920-х років конструктивні рішення: рамний залізобетонний каркас та чисторебристі перекриття. У 1960-х роках у курдонері прибудували одноповерховий вестибюль.

Буд. № 43, Особняк Сергія Савича. Двоповерховий особняк зведено в 1903 році за проєктом М. Е. Ройтенберга^[39]. Будівлею володів Сергій Савич, а з 1906 до 1912 року тут розміщувалося німецьке консульство^[40]. Еклектичний будинок має симетричний фасад, прикрашений пілястрами, фронтонами, каріатидами та іншою ліпниною. Балкон, що підтримують дві колони, втратив первісну ковану балюстраду. Вночі 31 грудня 2023 року в будинок влучив російський безпілотник^[41]. Пам'ятка архітектури зазнала значних пошкоджень, а також зайнялася^[41][42].

Буд. № 44, Будинок Аладьїних. Триповерховий прибутковий будинок спорудив архітектор Ю. С. Цауне 1912 року в еклектичному стилі, що поєднує риси класики та модерну. На високому першому поверсі була крамниця купця Аладьїна. Пластику стіни двох верхніх поверхів збагачують канелюровані колони іонічного ордера. Над будівлею влаштований плескатий дах-тераса. На парапеті встановлені чотири жіночі статуї, а над ризалітами — декоративні вази, яким надали форму капітелей.

Буд. № 44, Будинок братів Оршанських^[43]. Чотириповерхова будівля в стилі модерн акцентує ріг вулиці Гіршмана. Збудована 1910 року, автор не відомий.

Буд. № 52, особняк Миколи Авдакова. Двоповерховий колишній особняк, реконструйований у 1898 році за проєктом архітекторів Іліодора Загоскіна та Василя Кричевського в неоготичному стилі.

Буд. № 55, Гімназія для сліпих дітей. Двоповерхова будівля, споруджена в 1891 році спеціально як гімназія для сліпих дітей (нині — Харківський спеціальний навчально-виховний комплекс імені В. Г. Короленка). Архітектор Сергій Загоскін за участі архітектора Франциска Шустера. У 1912 році добудована домова церква (арх. Віктор Величко).

Буд. № 60, Будівля інституту Діпрококс. Наріжна споруда вирішена з використанням композиційних засобів радянського класицизму (архітектор Є. Любомилова, 1954 рік). Будівля вирізняється хорошими пропорціями та високою якістю оздоблення. На першому поверсі міститься аптека № 1 з чудовим інтер'єром. Будівля пошкоджена в результаті російської атаки на будинок ХОДА.

Буд. № 61, Колишній особняк видавця газети «Южный край» Юзефовича. Збудований у стилі неоренесансу в 1912–1913 роках за проєктом архітектора А. І. Горохва. Тепер тут Центральний палац одруження.

Буд. № 64, Облдержадміністрація. Монументальна будівля звернена до майдану Свободи. Зведена 1954 року за проєктом архітекторів В. М. Орєхова, В. П. Костенка, за участі Б. М. Мирошниченка. З початком повномасштабного вторгнення Росії, вранці 1 березня 2022 року, російська ракета вразила будівлю, що призвело до її часткового руйнування.^[44], пізніше будівля повторно обстріляна^[45][46]. Планується реконструкція^[47].

Будинок № 71 Вежа з наріжними балконами житлового будинку спорудженого в стилі конструктивізму виразно фіксує перехрестя з вулицею Маяковського. Арх. В. П. Костенко та ін.

Будинок № 70/72, Офісно-торговий центр «Platinum Plaza», який відкрився тут у 2008 році^[48]. До початку 2000-х тут розташовувалась типова одноповерхова кам'яна будівля XIX століття, яку у 1883—1884 роках збудував власник ділянки Петро Твердохлібов^[49]. У 1931 році у ній був розташований Будинок матері й дитини імені Ілліча^[50], а з 1950-х років до початку 2000-х — дитячий садок № 19^[51].

Буд. № 82, Колишній прибутковий будинок Мошкевича. Побудований за проєктом архітектора Віктора Естровича у 1910 році. Вирізняється парадністю, для досягнення якої активно використані класичні архітектурні форми. Рустована стіна двох перших поверхів оформлена як потужний цоколь. На ньому стоїть колонада, що об'єднує чотири поверхи. Антаблемент з головним карнизом розташований на рівні підвіконь шостого поверху. По осях колон на фоні цього поверху встановлені десять жіночих фігур античного зразка.

Буд. № 108 Шестиповерховий колишній прибутковий будинок у стилі модерн вирізняють великі майже позбавлені декоративних прикрас форми еркерів, балконів та інших елементів.

Тарасові Шевченку Споруджений 1935 року. Скульптор Матвій Манізер; архітектор Йосип Лангбард.

Дзеркальний струмінь (Також — «Скляний струмінь»). Споруджений 1947 року за проєктом архітектора В. І. Коржа.

Миколі Гоголю Бронзовий бюст видатному письменнику встановлений на Театральній площі в 1909 році навпроти Драматичного театру імені Тараса Шевченка. Скульптор Борис Едуардс.

Олексію Бекетову Пам'ятник академіку архітектури О. М. Бекетову встановлено в серпні 2007 року біля парадного входу в головний корпус Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури. Скульптор Сейфаддін Гурбанов.

Репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам Пам'ятний знак було відкрито в саду імені Тараса Шевченка біля театру опери та балету в Харкові 14 жовтня 1997 року. Автори пам'ятного знака — скульптори Валерій Бондар, Василь Семенюк, Олекса Шауліс і архітектор Олекса Морус.

Архангелові Михаїлу Встановлено в південній частині саду імені Тараса Шевченка в 2004 році. Пам'ятник є подарунком від столиці держави міста Києва до святкування 350-річчя заснування Харкова. Скульптор Віталій Сивко; архітектор Віктор Бобровський.

Євдокимові Щербініну Бюст на честь першого губернатора Слобідсько-Української губернії Щербініна Євдокима Олексійовича був встановлений 20 серпня 2004 року біля будівлі ХОДА. Автори пам'ятника: Олександр Рідний, скульптор Анна Іванова, ливарник Олег Шевчук, архітектор Юрій Шкодовський. Пам'ятник російському генералові знищений російським ракетним ударом 28 серпня 2022 року^[52].

Антонові Макаренку Пам'ятник видатному українському педагогу А. С. Макаренку було встановлено 1968 року (відкрито 1969 року у сквері біля Центрального парку. Скульптор М. Ф. Овсянкін; архітектор Е. Ю. Черкасов.

• 
  Пам'ятник Тарасові Шевченку
• 
  Дзеркальний струмінь
• 
  Пам'ятник Гоголю
• 
  Пам'ятник Бекетову
• 
  Пам'ятний знак репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам
• 
  Пам'ятник Архангелові Михаїлу
• 
  Пам'ятник Щербініну
• 
  Пам'ятник Макаренку

• № 9 — Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка
• № 12 — Управління НБУ в Харківській області
• № 25 — Харківський національний академічний театр опери та балету імені Миколи Лисенка
• № 35 — Кіноконцертна зала «Україна» (Харків)
• № 37 — Палац дитячої та юнацької творчості
• № 40 — Харківський національний університет будівництва й архітектури
• № 61 — Центральний палац одруження
• № 64 — Харківська обласна державна адміністрація
• № 70/72 — ОТЦ «Platinum Plaza»
• № 77/79 — Харківський університет повітряних сил імені Івана Кожедуба
• № 81 — Центральний парк
• № 81 — Кінотеатр «Парк»
• № 81 — Дитяча залізниця
• № 132 — Харківський машинобудівний завод «ФЕД»

Вулиці Харкова у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Харків»
	Вулиці Харкова у Вікісховищі?

• Улицы и площади города [Архівовано 28 липня 2012 у Wayback Machine.] на сайті Харьков — Харків [Архівовано 1 серпня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
• Дьяченко Н. Т. Улицы и площади Харькова [Архівовано 15 березня 2012 у Wayback Machine.] 4-е, испр. и доп. X Очерк. Изд. «Прапор»,1977 (рос.)
• Лейбфрейд А. Ю., Полякова Ю. Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. — Харьков: Фолио, 2004. — с. 38, 43. — ISBN 966-03-2265-8. (рос.)
• Александр Лейбфрейд, Владимир Реусов, Алексей Тиц. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель [Архівовано 5 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
• Твой любимый Харьков [Архівовано 21 серпня 2012 у Wayback Machine.]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сумська вулиця (Харків)