Російський революціонер, терорист, член бойової організації партії соціалістів-революціонерів, вбивця В'ячелава Плеве, політв'язень, помер через політичне (протестне) самогубство на каторзі.
За народженням я походжу з благодумної, надзвичайно релігійної та монархічно налаштованої селянської родини, яка переселилася з села в місто і там швидко розбагатіла експлуатацією башкирських лісів — порівняно вже пізно, коли мені було років 10-11. Той дух, яким я був просякнутий, поки перебував цілком і єдино під впливом сім'ї, був надзвичайно ворожий до будь-якого протесту чи невдоволення ладом життя російського. Царські портрети, нарівні з іконами, прикрашають кімнати в будинку мого батька...
Навчався в Уфимській чоловічій гімназії, потім вступив на медичний факультет Московського університету . [4] Мета життя він визначив так: стати земським лікарем та лікувати хворих.
Чим більше я розумово зростав і розвивався, тим мої погляди ставали більш ідеалістичними та ліберальними, втім, у гуманітарному сенсі, а не політичному… проповідь тілесних покарань та людиноненависництва обурювали мене. Але й другий рік мого університетського життя пройшов для мене благополучно. Я не брав участі навіть у земляцьких гуртках, чи існували гуртки іншого роду — я не знав, про існування робочого питання в Росії нічого не відав, з нелегальною літературою був зовсім незнайомий. Я настільки був наївний у цьому, що мені не принесло жодної користі навіть випадкове знайомство з одним московським робітником, який побажав вчитися в мене «поезії» та арифметиці. Цілий рік у неділю ходив до мене цей робітник, я приймав його абсолютно відкрито, анітрохи не знаючи, що такого роду знайомства можуть здатися підозрілими і можуть повести до неприємних наслідків для нас обох. Арифметиці я цього селянина навчив, але не пам'ятаю, щоб хоч раз говорили ми з ним про політику.
Але звістка про те, що 183 київські революційно налаштовані студенти віддано в солдати, викликала в душі юнака протест, і він закликав своїх товаришів по університету виступити проти такого рішення царського уряду. Демонстрація була розгромлена.
Посилальні есери в Акатуї. На фото ліворуч Марія Школьник, Григорій Гершуні, Марія Спірідонова, Олександра Ізмайлович, Анастасія Біценко ; у другому ряду: Єгор Сазонов, Ревека Фіалка, Петро Сидорчук, Лідія Єзерська, Петро Карпович
Я мав задоволення бути підданим академічному суду, де мене намагалися переконати, що уряд не може зважати на вимоги студентів і не повинен робити цього. Я був у Московському манежі, куди мене відвели зі сходки разом з іншими студентами. Там ми просиділи три дні, оточені стіною солдатських багнетів та козаками. Там я чув, як вибивали двері ззовні; солдати нам повідомили, що це студенти та робітники прийшли рятувати нас. І ми побачили, як при першому ж громі дверей, що вибиваються, проти наших визволителів вишикувалися солдати, готові кулями і багнетами зустріти їх. Потім нас перевели до Бутирської в'язниці, і я вперше став арештантом. У цій в'язниці я вперше познайомився із революційними виданнями; вперше почув сміливе революційне слово. Саме в цей час у Москві відбулися масові заворушення, робітники простягли руку студентам і цим витягли нас із академічної боротьби на широке поле політичної революції.
Єгор Сазонов після першого арешту
У квітні 1901 року Єгора Созонова було виключено з університету і по етапу відправлено до Уфи. На засланні займався вивченням літератури з суспільних та революційних питань. У травні 1901 року знову заарештований за зберігання нелегальної літератури і етапований до Москви. За клопотанням батька, звільнено. Приєднався до «Уральського союзу соціал-демократів та соціалістів-революціонерів», але в березні 1902 арештований і після півторамісячного ув'язнення висланий на п'ять років до Східного Сибіру. [4]
З підробленим паспортом на чуже ім'я Єгор Созонов повернувся до Росії. 15 (28) липня 1904 разом із товаришами з бойової організації в Петербурзі скоїв вбивствоміністра внутрішніх справВ. К. Плеве. Першим йшов із бомбоюБоришанський, який мав пропустити карету Плеве повз себе. За ним слідував Єгор Созонов — основний метальник. За ним слідували Каляєв і Сікорський, які мали здійснити вбивство у разі промаху Созонова. А якщо карета поверне назад, справу мав довершити Давид Боришанський («Абрам»). Побачивши карету, Созонов зійшов з тротуару і кинув у неї бомбу. Плеве було вбито. Сам Созонов був тяжко поранений і побитий поліцейськими та охоронцями, заарештований, привезений до Олександрівської лікарні для чорноробів та прооперований.[4]
Вбивство фон Плеве, 1904 рікРештки від карети Плеве.
Урядом було вжито заходів до того, щоб не випустити Созонова «зі своїх рук». З центру було надіслано нового начальника в'язниці І. Висоцького, який «зрівняв політв'язнів із кримінальними» та ввів для перших тілесні покарання. Причепившись до нікчемного приводу, наказав відшмагати політичних в'язнів. Почастішали самогубства.
Щоб запобігти їм і залучити до долі в'язнів громадську думку, 27 ноября (10 декабря) 1910 год Созонов випив отруту.
Звістка про самогубство Созонова справила сильне враження на російське суспільство і стало одним із приводів студентських заворушень (1910—1911) [4] .
На могилі 1917 року було встановлено пам'ятник. Він являв собою чотиригранний обеліск (3 м х 1,3м). Складений з цегли, зацементований і відштукатурений. У центрі обеліску, в ніші, в цегляну кладку вмуровано мармурову плиту сірого кольору з написом:
Погибнуть в борьбе за победу своего идеала — великое счастье. Среди ужасов — смерти и крови — рождается свобода.
На іншому боці обеліска, теж у ніші, було вмуровано мармурову плиту з текстом:
Я должен умереть. Ожидать лишний день — это значит, может быть, увидеть новые жертвы.
Верхня частина пам'ятника була увінчана чотирисхилим металевим покривом із листового заліза. Тепер на місці зруйнованого пам'ятника встановлено сірий обеліск.
У Воронежі є вулиця Петра Сазонова. Раніше на цьому місці перетиналися вулиці Петра Алексєєва та Єгора Сазонова. У 1970-х роках вулиці були забудовані, а проїжджа ділянка, що залишилася, отримала «об'єднану» назву.
Марина (Марія) Прокоф'єва — дружина Єгора Созонова, есерка, членкиня бойової організації.Наречена : Марина (Марія) Олексіївна Прокоф'єва, есерка, членкиня Бойової організації, в 1907 разом з Б. Н. Нікітенко та Б. С. Синявським засуджено у справі про замах на Миколу II
Паллада Бєльська — коханка, народила від Созонова двох дітейСпівмешканка : Паллада Стринкевич (Богданова-Бєльська), була коханкою Сазонова в юності, народила від нього двох дітей[8]
↑ Стала відомою поетесою "срібної епохи", народила від Єгора Созонова двох близнюків: Ераста та Ореста (1905). Вийшла офіційно заміж за Сергія Богданова, коли була вагітною.
Закиров Р. С.Эсеры в Уфе Архивная копия от 26 апреля 2014 на Wayback Machine
Ерофеев Н. Д.. СОЗОНОВ (Сазонов) Егор Сергеевич // Императорский Московский университет: 1755—1917 : энциклопедический словарь. — М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. — 27 листопада. — С. 669. — ISBN 978-5-8243-1429-8.
Російська імперія
