Уляна Скальська
Уляна Любомирівна Скальська
Народилася	1 січня 1931(1931-01-01) Романівка, Тернопільський район, Тернопільська область, СРСР
Померла	31 жовтня 2020(2020-10-31) (89 років) Івано-Франківськ, Україна
Поховання	Чукалівка
Громадянство	Польща →  УРСР →  Україна
Діяльність	науковиця, громадська діячка, діячка культури
Alma mater	Львівський університет
Науковий ступінь	кандидат хімічних наук
Нагороди	Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Братів Богдана та Левка Лепких Премія імені Марійки Підгірянки
Життєвий девіз — «З Україною в душі, серці та справах»[1]

Уляна Любомирівна Скальська (до шлюбу Головацька; 1 січня 1931, с. Романівка, нині Тернопільська область — 31 жовтня 2020, м. Івано-Франківськ) — український науковець у галузі хімії, громадсько-культурна діячка. Кандидат хімічних наук (1970). Член Національної спілки краєзнавців України (1995), Наукового товариства імені Шевченка (1999), Національної спілки журналістів України (2005). Внучата племінниця Богдана Лепкого^[2].

Уляна Скальська народилася 1 січня 1931 року в селі Романівці, нині Байковецької громади Тернопільського району Тернопільської области України. Батьки її назвали Уляною на честь української письменниці Уляни Кравченко^[3].

1953 року закінчила хімічний факультет Львівського університету (завдяки Петрові Крип'якевичу отримала добрий вишкіл у науковому студентському товаристві). Протягом 38 років працювала на керівних посадах нафтогазовидобувної промисловості Прикарпаття. 1969 року створила та очолила лабораторію, в якій розробила рецептури нових типів бурових промивних рідин для розкриття пласта^[3].

Проживала в м. Івано-Франківську. 1989 року стала співзасновницею асоціації «Зелений Світ»; активістка Культурно-наукового товариства «Рух», Товариства української мови ім. Т. Шевченка. 1990 року учасниця відновлення діяльності жіночої організації «Союз українок», в якій вона 1-й і почесний голова; організувала хор «Берегиня»; 1991 року обрана депутатом Івано-Франківської міської ради, організатор і заступник голови Асоціації колишніх станиславівських гімназистів; 1992 року співініціювала відкриття 1-ї української гімназії; член обласного правління і Ради, співзасновник та почесний член міського товариства «Просвіта»; співзасновник обласного осередку НТШ та інших^[3].

1992 року організувала та очолила Клуб української інтелігенції ім. Богдана Лепкого^[4]. 2000 року організувала видавничу групу «Грань», де була відповідальним редактором, упорядкувала 30 видань, до яких написала передмови (серед них — «Казка мойого життя» Богдана Лепкого, наклад 5 000 прим.; збірка поезій «Книжка горя» Марка Мурави, збірка «Співомовки про різні етноси в Україні» Степана Руданського, диптих «Шевченкіана Богдана Лепкого»^[5] і «Франкіана Богдана Лепкого», ювілейний збірник «Українська поетична Мазепіана», Антологія газетно-журнальних публікацій про Б. Лепкого «Прикарпатська Лепкіана» та інші)^[3].

Сприяла встановленню меморіальних таблиць Богданові Лепкому в Івано-Франківську, м. Яремча, с. Розтоках Косівського району (обидва — Івано-Франківська областю), Миколі Лепкому — в Івано-Франківську.

Померла 31 жовтня 2020 року в Івано-Франківську. Похована в родинному гробівці на міському цвинтарі в с. Чукалівці^[2][3].

Автор понад 70 наукових праць, монографії, винаходів, більше 300 публікацій в пресі та виступів по радіо на літературно-мистецькі теми^[3].

• орден княгині Ольги III ступеня (5 березня 2009) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток України, активну громадську діяльність, багаторічну сумлінну працю та з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 Березня^[6];
• ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю^[7];
• Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Братів Богдана та Левка Лепких (2003) — за велику подвижницьку працю в справі повернення Прикарпаттю імені та творчості братів Лепких і їхнього батька Сильвестра^[8].
• Івано-Франківська обласна премія імені Марійки Підгірянки^[2].
• медаль «Будівничий України» Всеукраїнського товариства «Просвіта»^[3],
• медаль «За заслуги перед Прикарпаттям»^[3].

28 грудня 2021 року в Івано-Франківську відкрито анотаційну дошку Уляні Скальській^[1][3][9].

• Волинець Н. Скальська Уляна Любомирівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 274. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Скальська Уляна Любомирівна // Хто є хто на Івано-Франківщині. Видатні земляки. — К. : Укр. академія, 2003. — Вип. 2. — С. 178—179.
• Савків Б. Уляна Любомирівна Скальська // Нафтова і газова промисловість. — 2011. — № 1. — С. 65.
• Баран Є. Пані Уляна... // Прикарпатський вісник НТШ. (ОП). — Вип. № 2: Слово (2010). — С. 383—385.
• Уляна Скальська: Біобібліографічний покажчик. До 70–ти річчя з дня народження / Укладач Ярослав Коземчук. — Івано–Франківськ: Грань, 2002. — 28 с.
• Лепкіана Уляни Скальської / Укладач Ярослав Коземчук. — Івано-Франківськ: Грань, 2002. — 140 с.

Зовнішні відеофайли
	Уляна Скальська і Емма Бабчук, «Суботні зустрічі», 19.10.1996 на YouTube // Емма Бабчук. — 2021. — 27 листопада.
	В Івано-Франківську відкрили Анотаційну дошку Уляні Скальській на YouTube // Телерадіокомпанія Вежа. — 2021. — 28 грудня.

• Іван Крайній (8 лютого 2011). Вибачення за «Сестер Річинських». Україна молода.
• Іван Крайній (5 червня 2007). Кожному своє. Генеалогічне древо. Україна молода.