|
Пецький патріархат | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Дата заснування | 1346 | |||
| Статус | автокефальний | |||
| У складі | Східної православної церкви | |||
| Дата ліквідації | 1766 | |||
| Центр | Печ, Сербське князівство | |||
| Основна юрисдикція |
 Сербське царство,  Земля Бранковича,  Сербська деспотовина і Османська імперія | |||
| Літургічна мова | церковнослов’янська | |||
| Музична традиція | візантійська | |||
| Церковний календар | юліанський | |||
Пе́цький патріарха́т (сербохорв. Пећка патријаршија, Pećka patrijaršija) — історична східно-православна автокефальна помісна церква з центром у місті Печ, існувала з 1346–1463, потім повторно 1557–1766. Розглядається як період Сербської православної церкви.
Перша незалежна сербська церква заснована у 1219 р Саввою І Сербським. Він спочатку був архієпископом Жичським, потім Печським.
Стефан Душан, під час громадянської війни у Візантії у 1346, оголосив себе імператором сербів і при підтримці Тирновської патріархії підняв рівень підопічної йому Печської архієпіскопії до патріархату, оголосивши першим патріархом Іоаникія ІІ.
Після завоювання Смедерево у 1459 та підпорядкування Сербії Османській імперії, патріархат був ліквідований, приходи Печського патріархату передані під керівництво Охрідської архієпіскопії.
Лише через 100 років, брати Соколовичі — Макарій та Мехмед-паша — змогли добитися відновлення Печського патріархату.
Турки, даючи дозвіл на відновлення патріархату у 1557 намагалися таким чином змісцити владу султана в сербських землях, у першу чергу у прикордонні з католицькими підданими Австрійської імперії.
Печський патріарх Арсеній ІІІ Черноєвич (правив 1674—1690) під час Великої турецької війни активно підтримував Австрію і навіть погрожував відлученням від церкви православних, що співчували туркам[1]. Після успішних дій турок у 1690, тисячі косівських сербів на чолі зі своїм Патріархом переселилися до Угорщини, де була заснована Карловацька митрополія[2].
Велике переселення сербів у 1690 значно послабило незалежність Печського патріархату. У результаті, в рамках політики елінізації, що проводила Османська імперія, у 1766 Печський патріархат був знову ліквідований[3], а сербські приходи були передані під керівництво Константинопольського патріархату[4]. Призначенням єпископів у сербські землі тепер займалися фанаріоти[5].
Територія, що знаходилася під юрисдикцією Печського патріархату охоплювала Моравську Сербію, Банат та Трансільванію.
До складу єпархії включені західно-болгарські землі, у тому числі на ті, ще сьогодні знаходяться Кюстендил, Самоков, Рильський монастир[6], Мехомія та Банско. Патріархат також контролював землі сучасного Косова та Сучасної Македонії.
- ↑ Vladimir Ćorović, Istorija Srba, Velika seoba Srba u Austriju. Архів оригіналу за 8 травня 2017. Процитовано 17 березня 2017.
- ↑ Jovan Cvijić, Balkansko poluostrvo i Južnoslovenske zemlje (1. deo) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 лютого 2017. Процитовано 17 березня 2017.
- ↑ Istorijat SPC. Архів оригіналу за 12 червня 2010. Процитовано 17 березня 2017.
- ↑ Dimitrije Bogdanović, Knjiga o Kosovu. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 17 березня 2017.
- ↑ Grigorije Mikić, Srpska Crkva u kraljevini Srbiji i Staroj Srbiji i Makedoniji. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 17 березня 2017.
- ↑ Янев, Янчо (2001). Кюстендилската митрополия. Фабер, ISBN 954-9541-97-5.
- Радослав М. Грујић: «Православна српска црква»
- Западните краища на българската земя [Архівовано 7 липня 2016 у Wayback Machine.]
- Пећка патријаршија — Пројекат Растко.
- Vladimir Ćorović, Istorija Srba: Obnova pećke patrijaršije [Архівовано 27 лютого 2017 у Wayback Machine.]
