| Саргатська культура | |
|---|---|
 | |
| Розташування | Сибір |
| Час існування | VII ст. до Р.Х. до V ст. по Р.Х. |
| Попередня культура | Бархатівська культура, Іткульська культура[en], Баїтовська культура, Горохівська культура[en], Ірменська культура[en] |
| Наступна культура | Бакальська культура |
 Саргатська культура у Вікісховищі  | |
Саргатська культура — археологічна культура залізної доби.
Час існування 500 рік до Р. Х. — 500 рік після Р. Х.. Охоплювала практично всю територію західносибірського лісостепу.
Саргатська культура залишила яскравий слід у давній історії Західного Сибіру.
Курганні поховання Потобол'я, Поішим'я, Середнього Поіртиш'я й Бараби, де переважає північне орієнтування небіжчиків і перебуває приблизно подібний поховальний інвентар.
Досліджувалася археологами П. А. Дмитрієвим, В. М. Чернецовим й В. П. Левашевим, які стали першовідкривачами саргатської археологічної культури.
Археологічні та генетичні дані свідчать про те, що саргатська культура була потенційною зоною змішання корінного угорського та/або сибірського населення та степових народів з півдня, можливо раннього іранського або індоіранського походження. [1]
Металургія
Саргатська металургія має тубільне походження. У деяких поселеннях, пов'язаних з цією культурою, виявлено залишки простих доменних печей і кузень. Збільшення виробництва саргатського заліза забезпечувало місцеве населення та його кочових сусідів. Металографічне дослідження саргатського матеріалу показує, що переважали вироби з ковкого чавуну та сталі середньої та високої якості. Нерівномірно навуглену сталь виробляли безпосередньо в доменній печі. У середньому для виробництва зброї використовувалася карбонізована сталь, отримана в результаті спеціального процесу цементації. Були відомі також кування, багатошарове зварювання, гарт, хоча якість зварювання була невисокою, а температурний режим досить нестабільним. [2]
Генетика
Зразки мт-ДНК, виділені від осіб, пов’язаних з Саргатською культурою, показали, що серед популяції присутні гаплогрупи A[en], C[en], T1[en], Z[en], B4a[en], N1a1a1a[en], U5a1[en], H[en], H8[en] і C4a2c1[en]; а також Y-хромосомні гаплогрупи: N1a1, R1a1, Q1[en] і R1b. [1][3]
Згідно з дослідженням 2021 року, яке вивчило загальногеномні дані різних стародавніх середньоазійських степових народів, північні землеробські культури, пов’язані з саргатською культурою, демонструють близьку генетичну близькість до східних кочових скіфів, саків. Досліджені особини Саргатської культури також виявляють додаткову спорідненість, якої немає в скіфських групах, в кінцевому підсумку пов’язану з північно-сибірською лінією. Вони представляють собою типове сакське поєднання походження Ancient Northeast Asian[en] і Західні степові скотарі[en] з невеликим внеском BMAC і невеликим специфічним сибірським (Еквен) [4] Результати підтверджують історичну гіпотезу про те, що саргатська культура утворилася в результаті змішування прибулих скіфських груп і невідомого місцевого або сусіднього населення, яке, можливо, було носієм цього позасибірського предка. [4]
Примітки
- ↑ а б Bennett, Casey C.; Kaestle, Frederika A. (April 2010). Investigation of Ancient DNA from Western Siberia and the Sargatka Culture. Human Biology. 82 (2): 143—156. doi:10.3378/027.082.0202. ISSN 0018-7143. PMID 20649397. S2CID 54566651.
- ↑ Koryakova, Ludmila; Epimakhov, Andrej (2007). The Urals and Western Siberia in the Bronze and Iron Ages. Cambridge: Cambridge University Press. doi:10.1017/cbo9780511618451. ISBN 978-0-511-61845-1.
- ↑ Pilipenko, A. S.; Cherdantsev, S. V.; Trapezov, R. O.; Molodin, V. I.; Kobeleva, L. S.; Pozdnyakov, D. V.; Polosmak, N. V. (1 січня 2017). Kinship Analysis of Human Remains from the Sargatka Mounds, Baraba Forest-Steppe, Western Siberia. Archaeology, Ethnology & Anthropology of Eurasia. 45 (4): 132—142. doi:10.17746/1563-0110.2017.45.4.132-142. ISSN 1563-0110.
- ↑ а б Gnecchi-Ruscone, Guido Alberto; Khussainova, Elmira; Kahbatkyzy, Nurzhibek; Musralina, Lyazzat; Spyrou, Maria A.; Bianco, Raffaela A.; Radzeviciute, Rita; Martins, Nuno Filipe Gomes; Freund, Caecilia; Iksan, Olzhas; Garshin, Alexander (1 березня 2021). Ancient genomic time transect from the Central Asian Steppe unravels the history of the Scythians. Science Advances (англ.). 7 (13): eabe4414. doi:10.1126/sciadv.abe4414. ISSN 2375-2548. PMC 7997506. PMID 33771866.
Література
- Дмитрієв П. А. Мысовские стоянки й кургани // Праці секції археології РАНИОН. Т. 4. 1929, с.189
- Чернецов В. Н. Давня історія Нижнього Приобья // МИА. Вып. 35. — М., 1953, с. 238
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
| |
|---|---|
| Нормативний контроль |