Рутгер Гауер
англ. Rutger Hauer
Ім'я при народженні	Рутгер Улсен Гауер Rutger Oelsen Hauer
Народився	23 січня 1944(1944-01-23)[1][2][…] Брекелен, Утрехт, Нідерланди
Помер	19 липня 2019(2019-07-19)[4][5][…] (75 років) Бетстерзваг, Опстерланд, Фрисландія, Нідерланди[7]
Громадянство	Нідерланди
Діяльність	актор, кіноактор, кінорежисер, телеактор
Роки діяльності	1969 — 2019
Дружина	Гайді Мерз (розлучення) Інеке тен Кате
Діти	Айша Гауерd
Батьки	Аренд Гауерd Teunke Mellemad
Членство	ShortCutz Amsterdam Film Festival jury membersd
IMDb	ID 442
Нагороди та премії
премія «Золоте теля» з культуриd (2008) премія «Золоте теля» за найкращу чоловічу рольd (1981)
Рутгер Гауер у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Ру́тгер У́лсен Га́уер (нід. Rutger Oelsen Hauer, МФА: [ˈrʏtxər ˈulsə(n) ˈɦʌu̯wər] Рю́тгер У́лсен Га́вер, нар. 23 січня 1944(19440123) м. Брекелен, провінція Утрехт, Нідерланди — пом. 19 липня 2019, Нідерланди) — нідерландський і американський актор, продюсер, режисер та сценарист.

Народився 23 січня 1944 року в акторській родині, в нідерландському містечку Брекелені, у кількох десятках кілометрів на південь від Амстердама. Батько, Аренд Гауер, викладав акторську майстерність у місцевому театральному коледжі, а мати, Тьонке Гауер, — драматургію. У ранньому дитинстві Рутгера і трьох його сестер виховувала нянька в Амстердамі — батьки постійно роз'їжджали по країні з гастролями. У 5 років Рутгер з'являється на театральній сцені, а перший його дебют у театрі відбувся 8 червня 1955 року в трагедії Софокла «Аякс». Помер 19 липня 2019 року у своєму будинку внаслідок нетривалої хвороби у місті Бістезваг (Нідерланди).^[9][10][11]

Рутгер був неслухняною дитиною. Якось, граючи з сірниками, підпалив копицю сіна. У 15 років втік із дому. Найнявся на торговельне судно свого діда і майже рік був у плаванні. Це дало йому можливість подивитися світ, побувати в Пакистані, Канаді, Сінгапурі, Сайгоні, Перській затоці, познайомитися зі вдачею та побутом різних народів. Тоді ж Рутгер виявив у собі здатність легко вивчати мови — володіє англійською, німецькою, французькою та італійською, крім своїх рідних — нідерландської та фризької.

Дальтонізм, успадкований від прадіда, завадив продовжити кар'єру моряка. Повернувшись додому, відвідує вечірню школу, а вдень працює (декоратор сцени, автомобільний мийник, тесляр і т. д.). Його пристрасть до автомобілів і мотоциклів, що виникла в цей час, і навички, які одержав, пізніше дозволять робити найнебезпечніші автомобільні трюки в «попутнику» (Hitcher, 1986) без дублера.

У 1962 році вступає до театрального інституту в Базелі (Швейцарія). Через 2 роки Хауер найнявся солдатом в армію. Два роки віддано десантним військам, але незабаром Рутгер удався до допомоги приятеля-лікаря — він симулював психічну неврівноваженість, щоб уникнути подальшої служби. Пробувши якийсь час у психлікарні, переконавши лікарів у своїй непридатності до військової служби, повертається до інституту. Потім була акторська школа в Амстердамі, після чого одержує місце в Королівському театрі. У Базелі Гауер одружився, від цього шлюбу з'явилася дочка Айша.

З 1967 року почав грати в театрі «Noorder Compagnie», де 1973 року сам поставив дві п'єси, а у 1968 — дебютував у кіно. Тоді ж зустрівся зі своєю майбутньою другою дружиною — Інеке, художницею та скульптором. Вони одружилися у 1985 році.

Його перша поява перед телекамерою відбулася ще 12 грудня 1956 року, коли проводили зйомки спектаклю «Асмодей» (Asmodee). Потім була епізодична роль у картині «Пан Гаварден» (Monsieur Hawarden, 1968), але в змонтовану версію кадри за участю Гауера не ввійшли. Перша популярність прийшла до молодого актора вже за рік, після участі в телесеріалі «Флоріс» (Floris, 1969).

Так почалася його довголітня співпраця з нідерландським режисером Полом Верговеном, що тривала понад 10 років і принесла світове визнання. Цей режисер зміг угадати і втілити на екрані подвійність вигляду та суті Гауера, який може бути й «занепалим ангелом», і «диявольським поріддям», сполучати загадкову зовнішність і внутрішнє сум'яття, таїти в собі боріння різноспрямованих сил^[12]. Перший їхній фільм називався «Турецькі насолоди» (1973) — драма за романом нідерландського автора Яна Волкерса (Jan Wolkers), яку номінували у 1974 році на премію «Оскар» у категорії «найкращий закордонний фільм».

Знявши Рутгера в п'ятьох відомих фільмах різних жанрів («Турецькі насолоди», 1973, «Кіті-шелихвістка», 1975, «Помаранчевий солдат», 1977, «Лихачі», 1980, «Плоть і кров», 1985), Верховен уважав, що Гауер, на відміну від іншого протеже режисера Е. Краббе, виражає «світлу сторону єства»^[12].

Пол Верговен також мав намір знімати Гауера і у своєму американському дебюті — фантастичному бойовику «Робокоп» (1987). Але перед зйомками посварився з актором — після його успіху у двох популярних картинах «Бігун по лезу» (1982) і «Попутник» (1986) (причини сварки не розголошувано).

У Голлівуді Рутгер Гауер уперше з'явивися у фільмі «Нічні яструби» (1981) з Сильвестром Сталлоне в головній ролі, де зіграв убивцю Вульфгара. В акторстві Рутгер побачив для себе нові можливості самовираження. Він наймає відомого репетитора, у якого бере уроки американського варіанта англійської мови, щоб американські глядачі в майбутньому не чули його європейський акцент.

Після кількох вдалих картин, Гауер стає відомим у США актором, чиє ім'я почали ставити першим на кіноафішах і плакатах. Фільм «Той, хто біжить по лезу» став класикою наукової фантастики — першу версію картини додали до Національного архіву фільмів (National Film Archives), який підтримує бібліотека Конгресу США. У цей час Хауер купує на Каліфорнійському узбережжі віллу і власноруч будує величезний трейлер, який використає під час зйомок на виїзді.

Наприкінці 1980-их років потрапив до п'ятдесяти «найпридатніших до обліку» акторів у світі в списку, зробленому елітним виданням «Hollywood Reporter».

Активно знімається в американських фільмах — «Взяти живим або мертвим» (Wanted: Dead or Alive, 1987), «Кров героїв» (The Blood of Heroes, 1989), «Сліпа лють» (Blind Fury, 1990), «Смертельні узи» (Deadlock, 1991), «Гра на виживання» (Survivimg the Game, 1993). Спроба поміняти амплуа і зіграти, наприклад, в Італії в проблемній мелодрамі «У місячну ніч» (In una notte di chiaro di luna, 1989) була невдалою. Виняток — лише одна робота актора: роль паризького пияка польського походження у філософській притчі «Легенда про святого пияка» (La Leggenda del santo bevitore, 1988) італійського режисера Ерманно Ольмі (у 1988 фільм отримав «Золотого лева» Венеційського фестивалю).

У 1990-х роках все частіше співпрацює з невеликими незалежними кіностудіями, намагаючись відійти від нав'язаного йому Голлівудом образу. Це зменшило його популярність у США, але у себе на батьківщині — у Нідерландах — залишається дуже популярним, про що свідчить гучне святкування його 50-річчя у 1994 році. Тоді показано ретроспективу його найвідоміших картин, перед якою йшов документальний фільм «Актор у жовтогарячому» (Acteur van Oranje). Через рік, до 100-річчя світового кінематографа, поштова служба Нідерландів випустила ювілейний набір марок, одна із яких зображала Гауера в ролі з картини «Турецькі насолоди».

Друга половина 1990-х років і початок нового тисячоліття для актора, який уклав контракт зі своїм новим агентом Джоан Гайлер (англ. Joan Hyler), почалися досить вдало. У цей період він знімається у фільмах кіностудії «Hallmark» — «Поклик предків» (The Call of the Wild: Dog of the Yukon, 1997) за романом Джека Лондона і «Мерлін» (Merlin, 1998). На телеканалі «NBC» — у фентезійній казці «Десяте королівство» (The 10th Kingdom, 1999), де зіграв роль злого Мисливця. Кінокартину «Саймон Магус» (Simon Magus, 1998), де зіграв м'якого й доброго читця поезії Альбрехта (Count Albrecht), презентовано на декількох міжнародних кінофестивалях.

У квітні 1999 року одержує в Нідерландах звання «Найкращий актор століття». Святкування нагороди на нідерландському телебаченні вилилося в нову ретроспективу його фільмів, проведену без зупинок протягом цілого дня.

У 2000 році актор спробував себе в режисурі, в результаті чого на екрани вийшов короткометражний фільм «Кімната» (The Room), що одержав в наступному році Приз глядацьких симпатій на Паризькому кінофестивалі (Paris Film Festival) як «найкращий короткометражний фільм».

1. «Oogverblindend» (2009)
2. «Містер Стітч» (ТВ) (Mr. Stitch, 1995)
3. «Крижана безмовність» (рос. — Ледяное безмолвие, англ. — Arctic Blue, 1993)
4. «Submitting» (1989)

1. «Starfish Tango» (відео) (2006)
2. «Кімната» (Room, The, 2001)

1. «У місячну ніч» (In una notte di chiaro di luna, 1989)

• 2005 — За кар'єрні досягнення (Кінофестиваль в Сарасоте)
• 2004 — За кар'єрні досягнення (Montecatini Filmvideo — МКФ короткометражних фільмів)
• 2001 — Найкращий короткометражний фільм — «Кімната» (Паризький кінофестиваль)
• 1997 — Приз глядацьких симпатій («Рембрандт»)
• 1989 — Найкращий актор — «La Leggenda del santo bevitore» (МКФ в Сієтлі)
• 1988 — Найкраща роль другого плану в серіалі — «Втеча з Сабіборна» («Золотий глобус»)
• 1981 — Найкращий актор — За всі фільми в цілому («Золотий тілець» Нідерландський кінофестиваль)

• Рутгера Гауера називають «нідерландський Пол Ньюман».
• Зріст актора — 1,85 м.
• Він — дальтонік. Цю ваду успадкував від свого прадіда.
• За заявою Енн Райс, коли вона писала «Інтерв'ю з вампіром», Лестата уявляла у вигляді Рутгера Гауера. Однак для екранізації пропонувала Джуліана Сендзу, бо Гауер був вже занадто старий для цієї ролі. Але врешті вампіра зіграв Том Круз.
• Спочатку Пол Верговен хотів, щоб саме Гауер зіграв головну роль у фільмі «Робокоп».
• Його ім'я й прізвище закінчується на «er». Він зіграв в 13 фільмах, назви яких закінчуються на «er» або «ers» і вісім персонажів, чиї імена закінчуються на «er».
• Рутгер Гауер — захисник довкілля. Боровся за звільнення співзасновника організації «Грінпіс» Пола Вотсона, засудженого за затоплення бракон'єрського норвезького судна-китобоя.
• Заснував фонд із дослідження СНІДу — "Фонд Рутгера Хауера «Морська зірка».
• Перш ніж присвятити себе акторській кар'єрі, п'ять років провів у трупі пантоміми.
• У липні 2010 року Рутгер Гауер відвідав Україну, ставши спеціальним гостем Першого одеського міжнародного кінофестивалю, який відбувся з 16 по 24 липня в Одесі. На фестивалі актор взяв участь у церемонії відкриття у Одеському оперному театрі, а також провів два майстер-класи для учасників «Літньої кіношколи». Відео з майстер-класів Рутгера Гауера в Одесі- відеоканал Одеського міжнародного кінофестивалю на You Tube [1] [Архівовано 17 липня 2010 у Wayback Machine.]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Rutger Hauer

• Рутгер Гауер на сайті IMDb (англ.)
• Рутгер Гауер на сайті All Movie Guide (англ.)
• Про Рутгера Гауера на сайті www.kinofilms.com.ua (укр.)
• Про Рутгера Гауера на сайті www.kinopoisk.ru [Архівовано 5 березня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)