Рудольф Серкін
чеськ. Rudolf Serkin
Рудольф Серкін у 1962 році
Народився	28 березня 1903(1903-03-28)[1][2][…] Хеб, Богемське королівство, Цислейтанія, Австро-Угорщина[4][5][6]
Помер	8 травня 1991(1991-05-08)[1][2][…] (88 років) Гілфорд, Віндем, Вермонт, США ·злоякісна пухлина
Поховання	Christ Church Cemeteryd[7]
Країна	Австрія  США
Діяльність	піаніст, музикант, музичний педагог
Вчителі	Richard Robertd
Відомі учні	Ruth Laredod, Steven De Grooted, Seymour Lipkind і Cristina Ortizd
Знання мов	англійська[1][8] і німецька[8]
Заклад	Кертісовий інститут музики
Членство	Американська академія мистецтв і наук
Жанр	класична музика
Діти	Peter Serkind
Нагороди	премія Ернста Сіменса (1978) зірка на голлівудській Алеї слави
IMDb	ID 1182421
Медіафайли у Вікісховищі

Рудольф Серкін (чеськ. Rudolf Serkin; 28 березня 1903, Егер, Богемське королівство Австро-Угорщина — 8 травня 1991, Гілфорд, Вермонт, США) — австро-американський піаніст чеського походження. Вважається одним із найвидатніших інтерпретаторів Бетховена XX століття.^[9]

Серкін народився в тодішньому Егері, Богемське королівство, Австро-Угорщина (нині Чехія), в родині російського єврея. Його батько, Мордко Серкін, «був російським басом і навчив його читати ноти раніше, ніж він умів читати слова».^[10]

Вважаючись вундеркіндом, його відправили до Відня у віці 9 років, де він навчався гри на фортепіано у Ріхарда Роберта, а згодом композиції — у Йозефа Маркса.^[11] Дебютував з Віденським філармонічним оркестром у 12 років. З 1918 до 1920 року вивчав композицію у Арнольда Шенберга і брав активну участь у Товаристві Шенберга для приватного виконання музики.

Серкін почав регулярну концертну кар'єру в 1920 році, живучи в Берліні з німецьким скрипалем Адольфом Бушем і його сім'єю, яка включала тоді 3-річну доньку Ірен, з якою Рудольф одружився через 15 років.

1921 року, у віці 17 років, дебютував у Берліні, виступаючи в ансамблі Буша як соліст на клавішних у Бранденбурзькому концерті № 5. Наприкінці концерту Буш сказав Серкіну зіграти на біс перед захопленою публікою. Пізніше Серкін повідомив, що він запитав Буша: «У що мені грати?» і Буш «жартома» сказав йому зіграти Гольдберг-варіації, «і я сприйняв його серйозно. Коли я закінчив, залишилося лише четверо людей: Адольф Буш, Артур Шнабель, Альфред Ейнштейн і я».^[10]

У 1920-х і на початку 1930-х років виступав по всій Європі як соліст, а також з Бушем і Квартетом Буша. З приходом до влади в Німеччині Гітлера в 1933 році Серкін і Буші (які не були євреями, але рішуче виступали проти нацистського режиму) виїхали з Берліна до Базеля, Швейцарія.

1933 року вперше виступив у Сполучених Штатах Америки на фестивалі Coolidge у Вашингтон, де він виступав з Адольфом Бушем. 1936 року почав свою сольну концертну кар'єру в США з Нью-Йоркським філармонічним оркестром під керівництвом Артуро Тосканіні. Його виконання Четвертого фортепіанного концерту Людвіга ван Бетховена було добре прийнято критиками; Олін Даунс з «Нью-Йорк Таймс» писав: «Ми рідко чули гру піаніста, яка б так чудово поєднувала глибокий аналіз із артистичним ентузіазмом і теплим почуттям. Так само технічне виконання було чистим і точним, але також прекрасним і поетичним забарвленням».^[12] 1937 року Серкін відіграв свій перший сольний концерт у Нью-Йорку в Карнеґі-хол, знову отримавши схвалення критиків. Даунс писав: «Те, що зробив містер Серкін, — це продемонструвати колосальне мистецтво, яке він присвятив найідеалістичнішим цілям».^[13]

Невдовзі після початку Другої світової війни в 1939 році Серкіни та Буші емігрували до Сполучених Штатів, де Серкін навчав кілька поколінь піаністів в Інституті музики Кертіса у Філадельфії. З 1968 по 1976 рік — директор інституту. Жив зі своєю зростаючою родиною спочатку в Нью-Йорку, потім у Філадельфії, а також на молочній фермі в сільській місцевості Гілфорд, штат Вермонт. 1951 року Серкін і Адольф Буш заснували музичну школу та фестиваль Марлборо в однойменному місті штату Вермонт, з метою стимулювання інтересу до камерної музики та її виконання в Сполучених Штатах. З 1940-х до 1980-х років зробив численні записи, у тому числі фортепіанний концерт № 4 Бетховена на лейблі RCA Victor, який виконав з симфонічним оркестром NBC під керівництвом Тосканіні. Більшість його записів було зроблено для лейблу Columbia Masterworks, хоча у 1980-х роках він також записував для Deutsche Grammophon і Telarc. Серкін захоплювався музикою Макса Регера, яку відкрив для себе під час роботи з Адольфом Бушем. 1959 року став першим піаністом у Сполучених Штатах, який разом з Юджином Орманді та Філадельфійським оркестром записав фортепіанний концерт Регера, Op. 114.

1963 року Серкін був нагороджений Президентською медаллю Свободи, а у березні 1972 року відзначив свій 100-й виступ із Нью-Йоркським філармонічним оркестром, виконавши фортепіанний концерт № 1 Йоганнеса Брамса. Оркестр і рада директорів також назвали Серкіна почесним членом Нью-Йоркської філармонійно-симфонічного товариства. Такою ж відзнакою були нагороджені Аарон Копленд, Ігор Стравинський і Пауль Гіндеміт. 1986 року відсвяткував свій 50-річний ювілей як запрошений артист з оркестром. Його вважають одним із головних інтерпретаторів музики Бетховена у XX столітті.

Гастролював по всьому світу та продовжував свою сольну кар'єру, доки хвороба не завадила подальшій роботі в 1989 році.

1935 року одружився з Ірен Буш, дочкою німецького скрипаля Адольфа Буша. Подружжя стало батьками сімох дітей (один з яких помер у дитинстві), серед яких піаніст Пітер Серкін та віолончелістка Джудіт Серкін.^[14] У них було 15 онуків, у тому числі композитор Девід Людвіг і фаготистка Наталя Роуз Врбскі.

Серкін помер від раку 8 травня 1991 року у віці 88 років вдома на своїй фермі в Гілфорді, штат Вермонт. Його вдова Ірен Буш Серкін померла в 1998 році.

• Член Американської академії мистецтв і наук (1960)^[15]
• Президентська медаль Свободи (1963)
• Премія Ернста Сіменса (1978)
• Нагорода Кеннеді-центру (1981)
• Член Американського філософського товариства (1983)^[16]
• Премія Греммі за найкраще камерне виконання (1984)
• Лавреат Національної медалі мистецтв

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рудольф Серкін

• Рудольф Серкін на сайті AllMusic(англ.)