Олег Михайлович Рудакевич
Олег Михайлович Рудакевич
Народився	30 березня 1950(1950-03-30) (74 роки) с. Кудинівці, Зборівський район, Тернопільська область, Україна
Країна	УРСР →  Україна
Національність	українець
Діяльність	політолог
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка
Заклад	Західноукраїнський національний університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор політичних наук
Рудакевич Олег Михайлович у Вікісховищі

Олег Михайлович Рудакевич (нар. 30 березня 1950, с. Кудинівці Зборівського району Тернопільської області) — український політолог, доктор політичних наук (2012), професор (2014), професор кафедри філософії та політології Тернопільського національного економічного університету, академік Академії наук вищої школи України (2016), дійсний член (академік) Академії політико-правових наук України (2017).

Народився 30 березня 1950 р. в с.Кудинівці Зборівського району Тернопільської області. Після закінчення зі срібною медаллю в 1967 році Поморянської середньої школи навчався на хімічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка. Після його закінчення у 1972 р. працював учителем хімії Нараївської середньої школи Бережанського району Тернопільської області.

У 1973—1981 рр. перебував на комсомольській роботі в Бережанському райкомі, а згодом — у Тернопільському обкомі ЛКСМ України. У 1974—1976 рр. навчався на факультеті комсомольської роботи Вищої комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ (м. Москва), яку закінчив з відзнакою в 1976 році та рекомендований на навчання в аспірантурі. У 1981—1984 рр. працював асистентом кафедри філософії та наукового комунізму Тернопільського фінансово-економічного інституту.

Далі перебував на посаді завідувача навчальної частини Тернопільської зональної комсомольської школи. У 1987 р. захистив дисертацію на тему «Взаємодія КПРС та ВЛКСМ в політичній системі радянського суспільства (питання теорії та методології)» (науковий керівник — доцент Г. М. Світа), здобувши науковий ступінь кандидата філософських наук.

У 1989—1991 р. працював на посаді доцента в Тернопільському молодіжному центрі «Орбіта». В 1992 р. йому присвоєно вчене звання доцента кафедри політичних процесів та організації молодіжного руху.

Від 1991 року — на викладацькій роботі в Тернопільському національному економічному університеті. У 1994—1997 рр. перебував у докторантурі філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Працюючи на громадських засадах завідувачем відділу політології НДІ «Проблеми людини», ініціював проведення Всеукраїнської науково-практичної конференції на тему: «Політична культура посткомуністичної України: проблеми дослідження та національно-демократичної трансформації» (1996), став науковим редактором колективної монографії «Політична культура основних суб'єктів історичного процесу в Україні» (1997).

У 2012 році захистив дисертацію на тему: «Теоретико-методологічні засади дослідження національної політичної культури» (науковий консультант — професор І. М. Варзар), здобувши науковий ступінь доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.01 — теорія та історія політичної науки. У 2014 році йому присвоєно вчене звання професора кафедри філософії та політології. У 2016 році обраний академіком Академії наук вищої школи України (відділення політології та соціології).

Автор і співавтор понад 150 наукових публікацій з проблем формування модерної української нації та її політичної культури, більше 20-ти статей у енциклопедичних словниках-довідниках, підготовлених колективами авторів: «Історія політичної думки» (2014), «Політологія» (2014), «Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори)» (2015), «Політологія: сучасні терміни і поняття» (2015).

У монографії «Національний принцип: етнополітична концепція нації» (2009) запропонував оригінальну концепцію національних спільнот. Доказано, що основна закономірність формування та функціонування націй («національний принцип») полягає у діалектичному поєднанні етнокультурного та політичного способів самоорганізації населення на певній території планети. Таке означення сутності націогенези та націобуття володіє ознаками універсальності, оскільки стосується як давніх, так і модерних національних спільнот та розкриває спільну ознаку т. зв. «етнічних» і «політичних» націй та передбачає формування «змішаних» («етнополітичних») спільнот, до яких належить модерна українська нація. У монографіях «Національна політична культура: теорія, методологія, український досвід» (2010) та «Політична культура національних спільнот: теорія та методологія дослідження» (2013) уперше на основі соцієтального підходу обґрунтував теорію та методологію дослідження політичної культури націй. Нації розглянуті як суб'єкти, носії та об'єкти політичної культури; обґрунтовано сутність та актуальний зміст понять імперативи, функції та інфраструктура національної політичної культури; дано характеристику просторово-часового континууму досліджуваного феномена; розкрито зміст основних соцієтальних елементів національної політичної культури та особливості їхнього функціонування в сучасному українському суспільстві. В окремих статтях на основі соцієтального підходу обґрунтовані концептуальні засади осмислення феномену європейської політичної культури.

У 2015 р. під керівництвом О. М. Рудакевича підготовлена колективна монографія на тему «Світоглядні та соціокультурні засади формування модерної української нації» в якій розкрито шляхи та умови формування сучасної української нації та держави.

• Рудакевич Олег Михайлович // Хто є хто в українських суспільних науках. — К. : «К. І.С», 1998. — 544 с. — С. 310—311.
• Щербак Л. Рудакевич Олег Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 517. — ISBN 978-966-528-318-8.
• Рудакевич Олег Михайлович^{[недоступне посилання з липня 2019]}.

• Праці О. М. Рудакевича в інституційному репозитарії бібліотеки ім. Л. Каніщенка ЗУНУ
• Офіційний сайт університету