Розумовська Юлія Миколаївна | ||||
---|---|---|---|---|
Народилася | 1910 | |||
Померла | 1988 Одеса | |||
Поховання | Другий християнський цвинтар | |||
Національність | українка | |||
Діяльність | акторка, хореографка, театральна режисерка | |||
Чоловік | Василько Василь Степанович | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Ю́лія Микола́ївна Розумо́вська (1910—1988) — українська драматична акторка, хореографка, режисерка. Відома роботою в Одеському українському музично-драматичному театрі. Заслужена артистка УРСР.[1]
Життєпис
За інформацією Леся Танюка, Юлія походила з «чернігівських Розумовських».[2]
Театральну діяльність почала в Київському театрі імені Гната Михайличенка. 1925 р. в Одесі було засновано міський професійний український театр (художній керівник М. Терещенко), куди серед інших було запрошено «молодняк» театру Михайличенка, серед яких була і юна Юлія Розумовська.
Становлення Юлії Розумовської як професійної акторки відбулось в Одеській держдрамі, де вона пройшла навчання в студії, створеній 1926 року.[3] В той же час серед інших акторів вона виділялась хореографічними здібностями. Щоб відмовитись від запрошення балетмейстерів-гастролерів, керівник театру Василь Василько запропонував їй пройти стажування у Харкові у К. М. Вислоцької, після чого Розумовська опанувала професію хореографки й протягом багатьох років була постановницею танців у всіх виставах Василя Василька.[3]
Першим її чоловіком був режисер Д. Лазуренко.
Справжнє кохання знайшла з театральним режисером Василем Васильком, з яким плідно співпрацювала на творчій ниві.
1926—1928, 1939—1941, 1948—1956 — акторка, хореографка, режисерка-асистентка Одеської держдрами. 1928 року Ю. Розумовська разом із групою акторів на чолі з режисером В. Васильком переїхала з Одеси до Харкова.[3]
1928—1933 — працює в Харківському червонозаводському театрі. Згодом Розумовська з іншими червонозаводцями опинилась на Донбасі, де її чоловік формував нову театральну трупу.[3]
1933—1938 — в Донецькому українському музично-драматичному театрі.
1941 року війна застала її чоловіка у Львові, куди він переїхав для допомоги утвореному там Театру імені Лесі Українки. Коли він повернувся до Києва, до нього приєднались Юлія з матір'ю і разом вони у вересні 1941 перебрались до Харкова, де він отримав роботу режисера Харківського театру імені Т. Г. Шевченка з Мар'яном Крушельницьким на чолі.
Але війна просувалася на схід, і родину Васильків разом із театром евакуювали спершу до Семипалатинська (23 вересня), а згодом (4 грудня) до Кизил-Кія на околиці Киргизстану. Театр імені Т. Г. Шевченка, базуючись там, гастролював, зокрема в Нижньому Тагілі, Кува-Сайя, Уч-Кургані Джалал-Абадської області Киргизії.
Після війни Юлія Розумовська повернулася з чоловіком спочатку до Харкова, проте з 1943 і до 1948 року працювала з ним на Буковині, була акторкою і хореографкою Чернівецького муздрамтеатру імені О. Кобилянської.
1948 — знову в Одесі. Жили там в будинку на вул. Софіївській, 10.
Чоловік помер 1972 року. Похований на 2-му Християнському кладовищі. Розумовська сама придумала пам'ятник на його могилі й, не чекаючи допомоги від влади, на свій кошт його встановила: напис «Від дружини», театральні маски, які плачуть.[4] Через роки похована поруч з чоловіком.
Ролі
- Мотря, Евжені («Шельменко-денщик»)
- Прісенька («Шельменко — волосний писар»)
- Маргарита Іванівна («Аристократи» М. Погодіна, 1935)
- Майка («Платон Кречет», 1935)
- Форд («Віндзорські насмішниці», 1947, Чернівці)
- Анна («Земля» за О. Кобилянською, 1947, Чернівці)
- Катерина («Катерина» М. Аркаса)
- Людмила («Васса Желєзнова» М. Горького)[5]
- Юлія Булатович («Світіть нам, зорі» І. Микитенка)
- Луїза («Підступність і кохання» Ф. Шіллера, 1941)
Ролі в кіно
- Роль другого плану в фільмі «Очі, які бачили» — про життя єврейського містечка в роки першої світової війни.
Примітки
- ↑ Вітчизна. — К.: Радянський письменник, 1975. — с. 220
- ↑ Лесь Танюк. Лінія життя. 1971—1980. — Фоліо, 2004. — с. 106
- ↑ а б в г Василь Василько. Театру віддане життя. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 квітня 2017.
- ↑ Театр: искусство надежды: очерки / Роман Бородавко. Оптимум, 2006. — с. 42
- ↑ С. С. Данилов. Горький на сцене. — М.: Искусство, 1958.
Література
- Роман Черкашин. Пам'ятні зустрічі (Спогади про В. С. Василька) // Ми — березільці. Театральні спогади-роздуми — c. 315.
- Роман Бродавко. Мой «секретный друг» [Архівовано 18 травня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- Народились 1910
- Померли 1988
- Поховані на Другому християнському кладовищі Одеси
- Заслужені артисти УРСР
- Заслужені артисти України
- Українські театральні акторки
- Українські хореографи
- Українські театральні режисери
- Персоналії:Донецький український музично-драматичний театр
- Актори Одеського українського музично-драматичного театру
- Актори Чернівецького музично-драматичного театру
- Персоналії:Харківський червонозаводський театр
- Хореографки
- Українські театральні режисерки