Данія
Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій Данії
Конституція Правова система Права людини
Глава держави Король (список) Фредерік X
Виконавча влада Прем'єр-міністр (список) Ларс Люкке Расмуссен
Законодавча влада Палати парламенту Данська монархія
Судова влада Конституційний суд Верховний суд
Вибори Парламентські: Європейські: 2004 2009 2014 Політичні партії
Адміністративний поділ
Міжнародні відносини Міжнародні організації Міністерство закордонних справ Міністр (список) Андерс Самуельсен Посольства: іноземні власні в Україні Паспорт
Категорія • Інші країни
п о р

28 вересня 2000 року в Данії відбувся референдум про приєднання до єврозони. Його відхилили 53,2 % виборців при явці 87,6 %.

2 червня 1992 року виборці Данії на референдумі відхилили Маастрихтський договір. 18 травня 1993 року Данія ратифікувала змінений договір відповідно до Единбурзької угоди. Це означало, що серед трьох інших територій Данія не буде частиною Європейського валютного союзу (ЄВС). У березні 2000 року, коли було введено євро, уряд Данії на чолі з Поулом Нірупом Расмуссеном, прихильником єдиної валюти, вирішив провести референдум щодо вступу Данії до валютного союзу. У травні 2000 року уряд вніс законопроєкт. Відповідно до законопроєкту, якщо результат референдуму буде на користь прийняття євро, Данія зможе приєднатися до зони євро з 1 січня 2002 року з євро як «букетними грошима». Банкноти та монети євро будуть введені з 1 січня 2004 року, після чого банкноти та монети в кронах будуть виведені з обігу^[1].

Найбільші політичні партії, включаючи опозиційних лібералів і консерваторів, виступали за вступ до ЄВС. Так само були промисловий і банківський сектори та більшість профспілок. Лише одна національна газета (Ekstra Bladet) виступила проти ЄВС^[2]. П'ять політичних партій виступали проти ЄВС: дві праві (Данська народна партія та Партія прогресу), дві ліві (Соціалістична народна партія та Червоно-зелений альянс) і правоцентристська Християнська народна партія. Проте всі ці партії були відносно невеликими і на той час мали лише 39 зі 179 місць у парламенті)^[2].

Згідно з опитуваннями, коли було призначено референдум, підтримка сторони «так» була трохи нижче 50 %, а сторони «ні» — трохи нижче 40 %. Однак громадська думка змінилася, і з червня 2000 року до референдуму у вересні всі опитування показали 15–20 відсотків тих, хто не визначився, і майже п'ятдесят на п'ятдесят розділилися між прихильниками ЄВС і скептиками^[3].

Кілька подій послабили підтримку сторони «так»^[4]:

• Публікація піврічної доповіді Економічної ради Данії в травні, в якій зроблено висновок, що «економічні переваги, які можна отримати від членства в ЄВС, були невизначеними та малими, і що ЄВС найкраще можна описати як політичний проєкт». Цей звіт мав значний вплив на дебати та підривав наратив кампанії «Так» про те, що ЄВС є життєво важливим для економіки.
• Санкції ЄС щодо Австрії після формування урядової коаліції між консерватором Вольфгангом Шюсселем і Партією свободи Йорга Гайдера в Австрії були непопулярними в Данії та підірвали довіру як до ЄС, так і до прем'єр-міністра, який погодився на санкції. (Це широко розглядалося як невиправдане втручання в демократичний процес невеликої держави-члена).
• Євро впав у ціні на 25 % відносно долара США з моменту його впровадження в 1999 році, що викликало занепокоєння щодо його життєздатності.
• Прем'єр-міністр намагався стверджувати, що Данія може в односторонньому порядку вийти з євро, якщо захоче, але йому заперечила Європейська комісія, що знову підірвало його довіру.
• Керівник Центрального банку Данії Боділ Нібое-Андерсен заявив на телебаченні, що всупереч аргументам сторони «Так», представник Данії в Раді ЄЦБ не виступатиме як представник Данії.
• Виникли побоювання щодо остаточного впливу ЄВС на данську державу загального добробуту та пенсії, які прем'єр-міністр не міг заспокоїти.
• Принаймні частина голосів була просто проти уряду, який на той момент перебував при владі вісім років і був усунутий наступної осені 2001 року.

• Данія та євро