| село Ремель | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Рівненська область | ||||
| Район | Рівненський район | ||||
| Тер. громада | Олександрійська сільська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA56060430110064392 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1603 (422 роки) | ||||
| Населення | 133 особи | ||||
| Площа | 0,28 км² | ||||
| Густота населення | 471,43 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 35323 | ||||
| Телефонний код | +380 362 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°43′30″ пн. ш. 26°23′33″ сх. д. / 50.72500° пн. ш. 26.39250° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
184 м | ||||
| Відстань до обласного центру |
18 км | ||||
| Відстань до районного центру |
18 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 35320, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Олександрія,
вул. Свято-Преображенська, 66 | ||||
| Карта | |||||
  Ремель | |||||
 Ремель | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Ремель — село в Україні, в Олександрійській сільській громаді Рівненського району Рівненської області. Населення становить 133 осіб.
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[1]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 130 | 98.49% |
| російська | 2 | 1.51% |
| Усього | 132 | 100% |
Символіка
Автори проєктів — А. Гречило та Ю. Терлецький.
Герб
У золотому полі з червоного полум’я в основі виходить такий же Фенікс із розгорнутими крильми, на червоній главі дві золоті 8-променеві зірки.
Прапор
Квадратне полотнище, яке складається з двох горизонтальних смуг — червоної та жовтої (співвідношення ширини смуг — 1:3). На верхній червоній смузі дві жовті 8-променеві зірки, на нижній жовтій — з червоного полум'я в основі виходить такий же Фенікс із розгорнутими крильми.
Тлумачення символіки
Птах Фенікс означає відродження села після трагедії 1943 року, коли понад 600 мешканців були вбиті польськими поліцаями та німецькими нацистами. Дві зірки є символами пам'яті та вічності.
Історія
Село вперше згадується у 1603 році. Тоді воно належало до замкових володінь Рівного і було власністю Олександра Острозького. На той час село мало назву — Ремле. 1656 року під час Хмельниччини у Ремлі, за підтримки місцевого населення, діяв козацький загін[2]. Від середини XVIII століття село переважно називалося Ремель, хоча рудименти старої назви продовжували існувати у інших відмінкових формах. На початку ХІХ століття в селі проживало 82 селян. 1889 року Ремель налічував 38 садиб, водяний млин, вітряк та дьогтярню. Через два роки тут споруджено капличку і придорожній хрест[3]. Наприкінці XIX століття в селі налічувалось 35 будинків та проживало 351 мешканець[4]. У 1920-х роках у Ремелі було збудовано школу, яка служила інструментом примусової полонізації[3]. Зокрема час від часу до школи приїздив спеціальний інспектор та змушував дітей повідомляти йому, що вони поляки і живуть на польській землі. До дітей застосовувалося фізичне насилля[5].
Станом на 1938 рік, у Ремелі налічувалось 104 власників будівель[6]. Станом на 1940 рік, за радянської влади у Ремельській школі навчалось 107 дітей[7].
17 березня 1943 року в невеличкому українському селі Ремель тодішнього Олександрійського району сталася страшна трагедія — один із найбільших воєнних злочинів в історії України, скоєний змішаним військовим підрозділом нацистів та польським шуцманшафту. За наводкою польських шовіністів у ніч з 16 на 17 березня село було оточене щільним ланцюгом військ СС, а під ранок за німецькою командою у це кільце смерті було пропущено батальйон польської шуцманшафт поліції. Вони вчинили в селі Ремель того жахливого ранку кривавий злочин. Польські поліцаї, одягнені суто в німецькі мундири, запалили село, кидаючи у вікна мирних українських селян гранати. Після жахливих мордувань переважна більшість мешканців села були розстріляні.
Про жертви різні джерела дають такі відомості: 800 осіб, а за даними радянської «Історії міст і сіл Ровенської області» ця кількість складала 615 осіб. Згідно зі свідченнями очевидців, у братській могилі в села Ремель спочивають близько 400 жертв, серед них люди похилого віку, жінки та діти. Решта жертв — це поховання того часу в поодиноких могилах, розкиданих на полях і городах на всій території спаленого села. Серед живих вціліли лише 73 особи. Усі будівлі, за винятком школи, були спалені. Чимало жертв було вбито з особливою жорстокістю, зокрема учні місцевої школи спалені живцем в одному з господарських будинків.
Особистість
Уродженець села:
- Максимчук Святослав Васильович — український актор театру ім. М. Заньковецької (з 1964 року), педагог, Народний артист України (2000).
Посилання
- Ремель. Урок історії. — Львів: Апріорі, 2018
- С. Максимчук. Трагедія села Ремель: До 70-х роковин кривавої події // День. — 2013. — № 47 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
Примітки
- ↑ Я. Пура. Край наш у назвах. Ч. 2. Рівне. — 1994. — С. 51-53
- ↑ а б І. Кравчук. Трагедія села Ремель. Історія села від найдавніших часів до 1943 р. / Ремель урок історії. Львів: Апріорі, 2018. — С. 39-44
- ↑ О. Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся: Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року. Т. 2, Вінніпег, 1986. — С. 298
- ↑ І. Кравчук. Школа спаленого Ремеля // Слово і час. 2010. 16 листопада. — С. 7
- ↑ ДАРО, Ф-27, оп. 3, од. зб. 2. — С. 315
- ↑ ДАРО, Ф-29, оп. 2, од. зб. 55. — С. 20
