| Рамач Михайло Юрійович | ||
|---|---|---|
| серб. Mihal Ramač | ||
 | ||
| Народився | 16 серпня 1951 Руський Крстур | |
| Помер | 13 травня 2023 (71 рік)  | |
| Діяльність | письменник | |
| Знання мов | сербська | |
| Роки активності | з 1975 | |
| Нагороди |
| |
Ра́мач Миха́йло Ю́рійович (серб. Mihal Ramač; нар. 16 серпня 1951, пом. 13 травня 2023[1]) — сербський та русинський журналіст, перекладач, поет, телесценарист.[2]
З біографії
Народився 16 серпня 1951 року в місті Руський Крстур (Югославія).
Здобув фах історика на філософському факультеті у Новому Саді.[3] Протягом трьох років навчався в Українській малій семінарії у Римі.[4]
Професійний журналіст із 1975 року. Його редакція могла вільно передплатити «Тайм», «Ньюзвік», «Шпіґель», «Панораму[en]». Безкоштовно отримували «Правду», «Литературную газету», «Огонёк» та купу безглуздих публікацій з Москви, яка тратила шалені гроші на «глупу пропаганду». Покоління М. Рамача відверто глузувало з московської пропаганди. Рівень життя був вищим від польського.[5]
З 1999 року був постійним оглядачем сербської газети «Данас», згодом — її головним редактором[3] (лютий 2006[3]–2009). Був головним редактором щоденних видань «Наша борба» і «Войводина». Постійний дописувач «Радіо Свобода» (з 1998 року[2]) і агенції Укрінформ.[3]
Володів русинською, сербською, англійською, італійською, українською, польською, словацькою, перекладав з латини і давньогрецької.[3] Дописував до періодичних видань сербською та українською мовами; перекладає та пише поезію русинською.
Член Національної Спілки письменників України.[2]
Жив і працював у Сербії.
За спогадами Михайла Рамача, його покоління не бачило Йосипа Броза Тіто диктатором. Диктаторами були Брєжнєв, Чаушеску, лідери країн за «залізною завісою». Батьки, вчителі з дитинства говорили, що за «залізною завісою» — комуністичне лихо, Югославія — інша.[5]
Відзнаки
Лауреат літературних і журналістських премій імені Светозара Милетича (за книжку політичних есе сербською мовою «По той бік мрій»[6]), Светозара Марковича і Станіслава Сташа Маринковича[3] (2002).
З нагоди 15-ї річниці незалежності України у 2006 році нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.[6]
Творчість
Автор:
- трьох книг — політичних есе про Югославію й Сербію,
- шести поетичних книжок.[2] Серед них, збірки поезій для дітей «Лібретто за одне літо», «Казка про скрипаля і скрипку» й «Шибеник між зорями».
- перекладів творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, О. Гончара, В. Сосюри, П. Тичини та інших українських письменників русинською мовою.[2]
Примітки
- ↑ Упокоєл ше новинар, писатель и прекладатель Михайло Рамач (1951–2023) | Руске слово (sr-RU) . 13 травня 2023. Процитовано 14 травня 2023.
- ↑ а б в г д Каспрук В. Майдан вплинув на протестувальників Боснії і Герцеговини [Архівовано 28 березня 2014 у Wayback Machine.] // Третя українська республіка. — 2014. — 13 лютого.
- ↑ а б в г д е Mihal Ramač izabran za glavnog i odgovornog urednika «Danasa» [Архівовано 2016-03-06 у Wayback Machine.] // NUNS, 15.02.2006.
- ↑ Михайло Рамач: «Ми уникаємо політичних діячів на перших сторінках, хоча ми — політичне видання» // Телекритика, 19.12.2007.
- ↑ а б Орися Хом'як. Тіто не боявся ні Гітлера, ні Сталіна… С. 10
- ↑ а б Ампутація Косова // Український тиждень, 14.12.2007.
Джерела
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
- Хом'як О. Тіто не боявся ні Гітлера, ні Сталіна // Високий замок. — Львів, 2015. — № 4 (5260) (15—21 січня). — С. 10.
Посилання
- Mihal Ramač
- Рамач Михайло Юрійович / А. Римар-Симунович // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2024. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-882250
