| Тип | залізнична компанія  |
|---|---|
| Засновано | 1893 |
| Штаб-квартира |  Російська імперія |
 Південно-Східні залізниці у Вікісховищі | |
Південно-Східні залізниці (рос. дореф. Юго-Восто́чныя желѣ́зныя доро́гі) — приватні залізниці, побудовані в період з 1862 по 1900 рік.
Рейки залізниць проходили по теренах Воронезької, Орловської, Тульської, Тамбовської, Саратовської та Курської губерній (Центрально-Чорноземній області), а також по області Війська Донського (Східному Донбасу і Донщині).
Шляхи належали акціонерному товариству Південно-Східних залізниць. Статут цього товариства затверджений в 1870 році. В 1893 році[1] до складу товариства увійшли Грязі-Царицинська залізниця[ru] та Козлово-Воронезька залізниця, а також державні Орлово-Грязівська та Лівенська залізниці були передані в оренду товариству[2]. Акціонери товариства — великі промисловці, близькі до уряду. Правління товариства розташовувалося у Петербурзі, а управління залізницею знаходилося у Воронежі.
Основні лінії товариства залізниць: Царицин — Калач-на-Дону (1862 рік), Козлов — Воронеж[3] (1869), Орел — Грязі (1868—1870), Грязі — Царицин (1869—1871), Отрожка[ru] — Ростов-на-Дону (1876), Харків — Балашов (1895), Графська[ru] — Ганна, Єлець — Валуйки[4] (1897), Графська — Рамонь, Лиха — Кривомузгінська (1900).
21 травня 1897 року підприємство отримало дозвіл на будівництво лінії від станції Міллерово Козлово-Вороніжсько-Ростовської залізниці до станції Луганськ[5], 30 травня — від станції Попасна до станції Микитівка Курсько-Харківсько-Севастопольської залізнці[6].
Протяжність залізниць на 1913 рік становила 3447 км, в тому числі 685 км двоколійних ділянок. У своєму парку залізниця мала 1056 паровозів різних типів, 24774 товарних і 1023 пасажирських вагонів. Для обслуговування парку паровозів і вагонів були побудовані майстерні на станціях Воронеж, Отрожка[ru], Борисоглєбськ.
При будівництві залізниць було збудовано багато штучних споруд. Товариство будувало елеватори і зерносховища. При залізницях було відкрито 33 училища, які навчали залізничним професіям.
У вересні 1918 року залізниці були націоналізовані і перейшли до відання НКШС.
Станом на 2006 рік основні лінії цих залізниць входять до Південно-Східної залізниці, частина ліній нині перебуває у складі Приволзької, Північно-Кавказької і Московської залізниць (філій ВАТ «РЖД»)
Примітки
- ↑ Краткие сведения о развитии отечественных железных дорог с 1838 по 1990 гг. Архівовано лютий 14, 2017 на сайті Wayback Machine. / Сост. Афонина Г. М. – М.: ЦНИИТЭИ МПС, 1995. – 114 с. — С. 47
- ↑ ПСЗ-З, 1893 г., № 9806
- ↑ РГИА, ф. 446, оп. 26, д. 15. Доклад № 2. 30 января 1868 г. «Об открытии 29 января движения по Воронежско-Козловской ж. д.»
- ↑ (рос. дореф.) Историческій очеркъ развитія Железныхъ дорог Россіи съ ихъ основанія по 1897 г. включительно. Выпускъ второй. С.-Петербургъ. Типографія Министерства Путей Сообщенія. 1899 г.
- ↑ ПСЗ-3, 1897 г., № 14132
- ↑ ПСЗ-3, 1897 г., № 14190
Джерела архівні
- РГИА, ф 446, оп. 29, д. 13. Доклад № 76. 29 апреля 1894 г. "Об открыти пассажирского и товарного движения от станции Ртищево до г. Сердобска и от станции Лебедянь Рязанско-Уральской железной дороги до станции Елец Юго-Восточных железных дорог".(рос.)
Посилання
- Юго-Восточные железные дороги // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Юго-восточные железные дороги // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)
- История Юго-Восточной железной дороги(рос.)
|
Це незавершена стаття про залізниці. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |