Присутствені місця Всеукраїнський будинок Червоної Армії ім. К. Е. Ворошилова
49°59′23″ пн. ш. 36°13′45″ сх. д. / 49.989858333333° пн. ш. 36.229152777778° сх. д. / 49.989858333333; 36.229152777778
Країна	Україна
Місто	Харків
Тип	споруда
Перша згадка	1785
Статус	розібрана на початку 1950-х, після пошкоджень 1941—1943 рр.
Присутствені місця Присутствені місця (Україна) Показати на мапі Україна Присутствені місця Присутствені місця (Росія) Показати на мапі Росія
Медіафайли у Вікісховищі

Присутствені місця (також Присутні місця; будівля установ управління Харківської губернії; Будинок Окрвиконкому; Всеукраїнський будинок Червоної Армії ім. К. Е. Ворошилова) — не збережена будівля в центрі міста Харкова у західній частині Соборної площі, біля кромки Університетської гірки.

Будівлю споруджено у 1785—1805 рр., реконструйовано у 1850-х, повторно реконструйовано і розширено у 1930-х роках, сильно пошкоджена (1941—1943 рр) у подіях Другої Світової війни; розібрана, як така, що не підлягає відновленню на початку 1950-х.

У XVIII столітті навпроти Успенського собору на Університетській гірці були побудовані шість одноповерхових будівель палат присутствених місць за проектом архітектора П. А. Ярославського. У 1785 році старі дерев'яні будинки знесли, а на їх місці було розпочато будівництво дво-триповерхового кам'яного будинку присутствених місць, ймовірно, за проектом італійського архітектора Джакомо Антоніо Доменіко Кваренгі^[1]. Але будівництво стало довгобудом, і в процесі будівництва в проект були внесені зміни петербурзьким архітектором Андреяном Дмитровичем Захаровим^[1]. У 1805 році в будинок перевели Губернське правління, незважаючи на те, що будівля так і не була остаточно добудована^[2][3]. Будівля мала увігнутий напівкруглий фасад. З його будівництвом була остаточно сформована Соборна площа^[4].

У 1850 році губернатором С. А. Кокошкіним було прийнято рішення про знесення недобудованого будинку. І протягом 1850—1854 років на його місці був побудований новий будинок Присутствених місць. Нова будівля була повністю триповерховою і мала, на відміну від попередньої, прямий фасад^[2][3]. Після жовтневого перевороту в ньому розташувалися різні організації, в тому числі Харківський губком КП(б)У, губвиконком, губернський комітет комсомольців^[4]. Також розміщувався виконком Харківської Ради робітничих і солдатських депутатів^[5]. У 1928 році всі організації перевели у будівлю Держпрому^[2][3].

Будинок присутствених місць 1785-1805 років споруди

Креслення кінця XVIII століття проекту будівлі Присутствених місць.	Вид Присутствених місць на початку XIX століття від Університетської вулиці з північної частини Соборної площі. Ліворуч бачимо стару дзвіницю Успенського собору.	Гравюра XVIII століття з видом Присутствених місць із зворотного боку (з Сергіївської площі)

Будинок присутствених місць 1854 року побудови

Вид з південного боку Соборної площі. На передньому плані ліворуч видно газовий ліхтар вуличного освітлення. З самого краю ліворуч бачимо початок двоповерхового хімічного корпусу Харківського університету.	По центру будівлі надбудовано невисокий фронтон. Вже використовується електричне вуличне освітлення. Праворуч видно куполи храмів Покровського монастиря.	Центральна частина фасаду.

У 1932—1933 роках будівлю було реконструйовано та добудовано архітекторами А. А. Тациєм^[5][6][7], В. Ю. Каракісом^[7][6], О. М. Касьяновим^[5][6] та художником В. Г. Меллером^[7][6]. В деяких місцях також згадується співавторство архітектора М. Ф. Покорного. Реконструкція фасаду та добудова нового крила виконані в стилі конструктивізму^[8]. Після реконструкції в будівлі розмістився Всеукраїнський Будинок Червоної Армії імені К. Е. Ворошилова^[4][5]. У будинку також знаходився глядацький зал на 1200 місць^[6].

Будинок Червоної Армії у 1932—1941 роки конструктивізму

Афіша концерту Давида Ойстраха в Будинку РСЧА, 1938 рік.	Бідність не порок

Під час Великої Вітчизняної війни в жовтні 1941 упродовж Першої битві за Харків Будинок Червоної армії, перебуваючи на Університетській гірці, був одним з вузлів оборони міста^[9]. В результаті бойових дій будівлю було значно пошкоджено й вона після цього простояла близько десяти років без використання. На початку 50-х років будинок розібрали а на його місці у 1954 році розбили сквер «Вічний вогонь»^[4]. а у 1957 р. відкрили Пам'ятник борцям Жовтневої революції (тепер Пам'ятник Героям, які поклали голову за незалежність та свободу України), 1958 року в сквері урочисто запалили Вічний вогонь^[6].

Будинок Червоної Армії під час війни (1941—1943 роки)

Вигляд будівлі у 1940-х роках після руйнувань від бойових дій. Праворуч видно Олександрівську дзвіницю Успенського собору	Вид з південної частини Соборної площі. Ліворуч видно хімічний корпус Університету.	Вид по центру.

• У будинку часто проходили концерти відомих виконавців для воїнів Харківського військового округу.
• У будівлі так само проходили виставки, такі як наприклад «Передвиборна виставка» у 1938 році з нагоди 20-річчя УРСР^[10][11].
• У вересні—жовтні 1941 р. в будинку експонувалася картина Івана Шульги, де у вигляді васнєцовських Трьох богатирів були зображені Сталін, Ворошилов і Будьонний^[9]. Доля картини після окупації Харкова невідома.

Всеукраїнський будинок червоної армії у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Архітектура»
	Портал «Історія»
	Проєкт «Культурна спадщина України»
	Всеукраїнський будинок червоної армії у Вікісховищі?

1. ↑ ^{а б} Юнаков О. Архітектор Йосип Каракіс. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — С. 76. — ISBN 978-1-68082-000-3.
2. ↑ ^{а б в} Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе / А. Ю. Лейбфрейд, Ю. Ю. Полякова. — Харьков : Фолио, 2004. — С. 89—91. — 2 500 прим. — ISBN 966-03-0276-2.
3. ↑ ^{а б в} Е. А. Плотичер. Слово о родном городе. — Харьков : Золотые страницы, 2009. — С. 42. — 1 000 прим. — ISBN 978-966-400-146-2.
4. ↑ ^{а б в г} Н. Т. Дьяченко. Улицы и площади Харькова. Очерк. — 4-е изд., испр. и доп. — Харьков : Прапор, 1977. — С. 26—34. — 50 000 прим.
5. ↑ ^{а б в г} Харьков : Архитектура, памятники, новостройки : Путеводитель / Б. Г. Клейн, И. Н. Лаврентьев, А. Ю. Лейбфрейд и др. — 2-е изд., испр. и доп. — Харьков : Прапор, 1987. — С. 22—23.
6. ↑ ^{а б в г д е} Юнаков О. Архітектор Йосип Каракіс. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — С. 77. — ISBN 978-1-68082-000-3.
7. ↑ ^{а б в} Осуществленные строительством основные объекты архитектора Иосифа Каракиса // Архитектор Иосиф Каракис: Судьба и творчество (Альбом-каталог к столетию со дня рождения) / Под ред. Бабушкин С. В., Бражик Д., Каракис И. И.; Сост. Д. Бражик, И. Каракис, И. Несмиянова. — 1. — Киев, 2002. — С. 97. — (Н0(4УКР)6-8) — ISBN 966-95095-8-0. (рос.)
8. ↑ Харьков. Вчера, сегодня, завтра / Ю. М. Шкодовский, И. Н. Лаврентьев, А. Ю. Лейбфрейд, Ю. Ю. Полякова. — Харьков : Фолио, 2002. — С. 47. — ISBN 966-03-1743-3.
9. ↑ ^{а б} Вохмянин, Валерий Константинович; Подопригора, Александр Иванович. Харьков, 1941-й. Часть 2: Город в огне. — Харьков : Райдер, 2009. — 1000 прим. — ISBN 978-966-96896-7-2.
10. ↑ РАДЯНСЬКА УКРАЇНА. Кіножурнал, травень, 1938, № 21.Арх. № 11.
11. ↑ КІНОЛІТОПИС — Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів і кіносюжетів (1896—1939) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 серпня 2015. Процитовано 25 березня 2018.

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про архітектуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.