Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (червень 2016) Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (червень 2016) Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (червень 2016)

Іспанія
Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій Іспанії
Конституція Правова система Права людини
Глава держави Король (список) Феліпе VI
Виконавча влада Прем'єр-міністр (список) Маріано Рахой Брей Віце-прем'єр-міністр Сорая Саєнс де Сантамарія Антон
Законодавча влада Палати парламенту
Судова влада Конституційний суд Верховний суд
Вибори Парламентські: Європейські: 2004 2009 2014 Політичні партії
Адміністративний поділ
Міжнародні відносини Міжнародні організації Міністерство закордонних справ Міністр (список) Альфонсо Дастіс Квеседо Посольства: іноземні власні в Україні Паспорт
Категорія • Інші країни
п о р

Правова система Іспанії Правова система Іспанії функціонує в Королівстві Іспанія, юрисдикція якого охоплює територію Іспанії, іспанські води, консульства і посольства, а також судна, що плавають під іспанським прапором в міжнародних водах та іспанські збройні сили по всьому світу. Право Іспанії бере свій початок від ініціативи іспанського народу через демократичні вибори інститутів влади. Однак, частина законодавства походить від наднаціональних інституцій Європейського Союзу, які також володіють демократичною легітимністю.

Іспанська правова система належить до континентальної сім’ї, це означає , що вона ґрунтується переважно на законі в широкому значенні (закони і нормативні акти) , а також, у меншій мірі, на судових рішеннях і звичаях. Окрім того, це складна правова система, в якій законодавство автономних спільнот співіснує з національним.

Вищим законом Іспанії є Конституція Іспанії 1978 року, яка регулює функціонування державних органів, і основних прав іспанського народу, а також організацію та компетенцію різних автономних спільнот. Конституція, яка безпосередньо застосовується судами, має найвищу юридичну силу, а відтак визначає інше законодавство Іспанії.

Усі закони в Іспанії повинні бути узгоджені з Конституцією (всі закони , які суперечать Конституції , є недійсними). Проте, очевидно , що для реалізації цього правила необхідний відповідний державний орган. У випадку Іспанії це Конституційний суд, що відповідає кельзенській (або австрійській) моделі. Слідуючи цій доктрині, конституційний суд має дві основні функції:

• Забезпечення відповідності всіх законів Конституції.

• Визнання нечинності законів, що суперечать Конституції. У разі, коли звичайний суд ставить під сумнів закон, він повинен звернутися до Конституційного суду з питанням про конституційність цього закону, оскільки Конституційний суд є єдиним органом, який має повноваження відхиляти закони.

Поділ влади,фундаментальна ідея лібералізму, є ядром політичної системи. За своєю суттю, національний суверенітет передбачає обрання представників народу в Генеральні кортеси, шляхом загального голосування (чоловіки і жінки старше 18 років). Генеральні кортеси здійснюють законодавчу владу через дві палати: Конгрес депутатів і Сенат, обирають прем'єр - міністра і контролюють дії виконавчої влади , яка повинна підкорятися закону.

Судовими повноваженнями наділяються судді і суди, до яких громадськість має доступ, а також журі, яке формується з громадян шляхом жеребкування в кожному конкретному випадку. Конституційний суд контролює відповідність Великій Хартії Вольностей законів та дій органів державного управління.

• закон

• звичай

• загальні принципи права

• судова практика

Судова практика є вторинним джерелом.

В Іспанії, в рамках публічного права здійснюється регулювання вищих державних інститутів конституційним правом, яке регламентує організацію, повноваження і функціонування конституційних органів ( Державна рада, Конституційний суд , Генеральна рада судової влади Іспанії і т.д.), конституційно визнані права і конституційні механізми втручання державних органів в індивідуальні свободи, права і їх гарантії. Також до сфери публічного права належать кримінальне право, процесуальне право, фінансове та податкове право і деякі частини трудового права (наприклад дисциплінарна відповідальність).

1. Конституційне право . Це система законів і судових установлень , пов'язаних з організацією конституційних органів і здійсненням основних прав і свобод громадянина.

2. Адміністративне право . Регулює організацію та функціонування гілок та органів держави та їх відносини з індивідами.

3. Кримінальне право. Регулює так звані каральні (дисциплінарні) дії.

4. Процесуальне право. Це інтегрована система законів, що регулюють процедуру судочинства.

5. Фінансове та податкове право . Це система актів, що регулює ресурси , які складають фінанси держави і інших органів публічної влади. Вони регулюють процедури внесення депозитів, ціноутворення і платежі.

6. Міжнародне публічне право . Це система норм, які регулюють правові відносини між окремими державами та іншими членами міжнародного співтовариства.

1. Цивільне право . Це система норм, які регулюють особисті, сімейні, особисті активи, договірні відносини і відносини позадоговірної цивільно-правової відповідальності. Вони містяться у загальному і місцевому праві.

2. Комерційне право . Це система норм, що регулюють права , що стосуються бізнесу.

3. Трудове або соціальне право . Регулює відносини між працівниками і роботодавцями. Скарги щодо соціального забезпечення підпадають під публічне право.

4. Міжнародне приватне право . Регулює відносини між фізичними і юридичними особами різних національних юрисдикцій.

Стаття 1.2 Цивільного кодексу Іспанії розрізняє нижчі і вищі закони. Проте, взаємозв'язок між законами не обмежується питанням ієрархії, існує також і питання співвідношення компетенції. У зв’язку з зазначеним Конституція Іспанії 1978 року є найвищим законом, який регулює усі складні взаємозв'язки між різними актами і їх місце в ієрархії. Ієрархія іспанських законів виглядає так:

1. Конституція.

2. Міжнародні договори.

3. Закон в точному сенсі цього слова: органічні закони(OrganicLaw) (які потребують абсолютної більшості голосів Генеральних кортесів), звичайні закони і регулятивні закони (серед яких королівські правові декрети і законодавчі королівські декрети).

4. Нормативні акти виконавчої влади зі своєю власною ієрархією, заснованою на функціях органів, які видали їх (королівський декрет, декрет, Міністерський наказ і т.д.). Крім цього, Конституція Іспанії встановлює компетенцію автономних спільнот щодо регулювання певних галузей, а також повноваження їхніх парламентів видавати власні законодавчі акти. Правові відносини між автономним парламентом і національним парламентом регулює Статут автономії , який є основним законом для автономій. Виходячи з цього Статуту ієрархія законів визначається з огляду на повноваження органів автономії.

Місцеві органи влади не мають законодавчих повноважень, навіть якщо вони є регулюючими органами.

Відносини між автономними і національними законами залежать від сфери повноважень відповідних органів, встановленої в Конституції і в відповідному Статуті Автономії. Конституційний суд владний вирішувати питання про конституційність закону, про конфлікти у відносинах між державою, автономним співтовариством і місцевою владою.

Крім цих трьох рівнів, увагу слід звернути на право ЄС, яке є автономною правовою системою, що застосовується в Іспанії і чиї акти є вищими за юридичною силою щодо національних законів в ієрархії джерел, за якою міжнародні договори розташовані вищому рівні, ніж закони самої держави. Що стосується сили Конституції, то нині тривають великі дебати між двома поглядами. Згідно з першим, визнається примат Конституції, а за другим поглядом – визнається примат міжнародних договорів. На практиці у єдиному випадку, коли Конституція і договори суперечили, Конституція була змінена, щоб бути у відповідності з договором

. Щодо цього, право ЄС ділиться на первинні і похідні джерела. Первинні мають свої витоки з договорів, ратифікованих Іспанією, а похідні походять від інституцій ЄС. Всі закони, що походять від інституцій ЄС безпосередньо застосовні в Іспанії в силу Договору про Європейський Союз, ратифікованого Іспанією і, таким чином, перетвореного на частину внутрішнього іспанського законодавства. З огляду на те, що договори мають більш високе ієрархічне положення в порівнянні з законодавством, у разі правової колізії, пріоритет буде визнаний за нормами міжнародного договору.

В рамках права ЄС необхідно розрізняти директиви та інструкції. Директиви повинні застосовуватись державами-членами шляхом прийняття відповідних законів, в той час як інструкції мають пряму дію.

Іспанський Цивільний кодекс регулює тлумачення законів в Іспанії, а також встановлює наступне:

3.1 Норми тлумачаться відповідно до належного значення їх формулювання і в зв'язку з контекстом, з їх історичною та правовою базою і соціальною реальністю того часу, в якому вони застосовуються, головним чином слідуючи за їхнім істинним змістом і метою.

3.2. Справедливість має братися до уваги при правозастосуванні, хоча рішення суду може ґрунтуватися на ній лише тоді, коли закон у прямій формі передбачає це.

- Стаття 3 Цивільного кодексу Іспанії

Стаття 4 Цивільного кодексу Іспанії закріплює застосування права за аналогією.

Відповідна стаття в англійській Вікіпедії