Постконструктиві́зм — назва для стилю радянської архітектури 30-х років XX століття, коли під впливом політичних й ідеологічних чинників відбувався перехід від конструктивізму до сталінського ампіру. У цю ж добу багато будівель, що були спершу споруджені у стилістиці конструктивізму, перепроектовані у новому декоративному вирішенні.

Деякі дослідники розглядають його не як постконструктивізм, а як радянський різновид стилю ар деко.

28 лютого 1932 року було видано постанову «Про організацію роботи з остаточного складання проєкту Палацу Рад», в якому наголошувалося, що «пошуки мають бути спрямовані до використання як нових, так і найкращих засобів класичної архітектури». Це послужило сигналом для зміни напрямку творчих пошуків багатьох архітекторів у бік освоєння класичної спадщини^[1].

На думку історика сталінської архітектури Д. Хмельницького, «між лютим і червнем 1932 року в СРСР відбулася тотальна архітектурна реформа. Оголошення результатів конкурсу на Палац Рад 28 лютого 1932 року позначило кінець сучасної архітектури в СРСР. До червня незворотність змін в офіційній радянській архітектурній естетиці стала очевидна для всіх. Конструктивізм був фактично заборонений до використання на території країни... Менш ніж за рік, після проведення художньої реформи, колонами, карнизами і барельєфами стали обростати не тільки нові проектовані сталінські будівлі, але й уже збудовані, конструктивістські»^[2].

Також, очевидним є вплив на становлення стилю постконструктивізму європейських зразків адміністративної (муніципальної) архітектури, що поєднав у цілому утилітарно-спрощені форми з деякими елементами ар-деко^[3].

За визначенням дослідника С. Хан-Магомедова, перехідний архітектурний стиль тривав упродовж 1932-1936 років, а подекуди до 1941 року^[4].

Панівна у період конструктивізму тенденція в творчості архітекторів — прагнення до помірного збагачення зовнішнього вигляду будівель, подолання аскетизму архітектури авангарду. В постконструктивістських будівлях зберігають деякі елементи конструктивістського стилю: прямокутні парапети на дахах, вертикальні скляні сходові клітки.

Постконструктивізм, поряд із неокласицизмом та ар-деко, став одним із джерел сталінської архітектури. Його вплив на пластичне рішення об'ємів будівель прослідковується у низці будівель аж до 1950-х років.

• 
  Будинок на вулиці Пирогова 2

• 
  Москва. Шосе Ентузіастів (1935–1936), арх. Гур'єв-Гуревич, Зальцман
• 
  Москва. Шосе Ентузіастів (1935–1936), арх. Гурьев-Гуревич, Зальцман
• 
  Москва. Яузский пер., 2 (1936-1941), арх. І. А. Голосов
• 
  Ленінград. Будинок спеціалістів (1934–1937), арх. Г. А. Симонов та ніші
• 
  Куйбишев. Житловий будинок (1936), арх. Матвєєв, Босін
• 
  Свердловськ. Шпиталь, арх. Югов
• 
  Свердловськ. Будинок-вежа (1932)
• 
  Свердловськ. Будинок (1932), арх. Оранський

• Иконников А. В. Архитектура Москвы. XX век. М., 1984.(рос.)
• Хан-Магомедов С. Постконструктивизм // Архитектура советского авангарда. — Москва, 1996.
• Селиванова А. Н. Особенности «постконструктивизма» (1932-1937) на примере жилых ведомственных домов / Ю. Л. Косенкова. — Сборник «Архитектура „сталинской эпохи“. Опыт исторического осмысления». — М. : КомКнига, 2010. — С. 109—116. — ISBN 978-5-484-01138-4.(рос.)

• А. Селиванова (2011 год). «Право на монументальность»: постконструктивизм в советской архитектуре. Архів оригіналу за 15 травня 2012. Процитовано 11 квітня 2012.(рос.)