Гідрологія  Гідроло́гія (грец. Yδρoλoγια, від дав.-гр. Yδωρ — вода + λoγoς — слово, вчення) (рос. гидрология, англ. hydrology, нім. hydrologie) — наука, що вивчає природні води в межах гідросфери Землі, явища і процеси, які в них відбуваються. Гідрологія належить до комплексу наук, які вивчають фізичні і географічні властивості Землі, зокрема її гідросфери. Об'єктом вивчення гідрології є водні об'єкти — океани, моря, річки, озера, водосховища, болота і скупчення вологи у вигляді снігового покриву, льодовиків, грунтових і підземних вод.::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття Ганг (гінді गंगा, Gaṅgā IAST, ⓘ, як і в більшості індійських мов; англ. Ganges, МФА: [ˈɡændʒiːz]) — одна з найповноводніших та найдовших (2 510 км) річок Південної Азії. Бере свій початок у Західних Гімалаях із льодовика Ґанґотрі в штаті Уттаракханд, тече на південний схід, перетинаючи Гангську рівнину на півночі Індії, і впадає в Бенгальську затоку, формуючи разом з річками Брахмапутра і Меґхна дельту Гангу-Брахмапутри (переважно на території Бангладеш), частина якої вкрита лісами Сундарбанс. Ґанґа в індуїстській міфології — небесна річка, яка спустилася на землю і стала річкою Ганг. З давніх часів уважається священною для індусів. Індуси здійснюють паломництва до неї, особливо до її витоків та міст Харідвар, Варанасі і Аллахабад (місце впадіння Ямуни). На її берегах проходять кремації, у воді розсіюється попіл померлих індусів та здійснюються обрядові купання..::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічна термінологія  Озеро — природна водойма повільного водообміну, розташована в заглибинах суходолу і не пов'язана протоками з морями чи океанами. Озера — природні водоймища у заглибинах суші (котловинах), заповнені в межах озерної чаші (озерного ложа) різнорідними водними масами. Котловини за походженням поділяють на тектонічні, льодовикові, річкові (стариці), приморські (лагуни та лимани), провальні (карстові, термокарстові), вулканічні (в кратерах згаслих вулканів), завально-загатні (запрудні), штучні (водосховища, ставки). Залежно від умов утворення озерного ложа виділяють такі основні типи: дамбові (річкові, долинні та прибережні, а також штучні — водосховища), котловинні (моренні, карові, карстові, термокарстові, дефляційні, вулканічні та тектонічні), змішаного походження. За водним балансом поділяються на стічні, безстічні та зі змінним стоком. За хім. складом води — на прісні та мінеральні (солонуваті та солоні). Мінеральні озера складають особливу групу. Загальна площа озер земної кулі становить близько 2,1 млн км² (бл. 1,4 % площі суші). Найбільше за площею озеро світу — Каспійське море, найглибше — Байкал. В Україні нараховується понад 7 тисяч озер площею кожне від 0,1 км² і більше. На території озер видобувають різноманітні корисні копалини — нафту, солі, руди тощо. В озерах Землі міститься вчетверо більше води, ніж у річках, проте їхнє життя менш тривале. Якщо озеро не поповнюється водами, воно висихає, міліє або перетворюється на болото.::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Обрані річки та струмки  Гори́нь (біл. Гарынь, давня назва — Горина) — річка в Україні та Білорусі. Права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Назва річки «Горинь» походить від староруського слова «горина» (гориста місцевість). У далекому минулому річка так і називалася Горина (бере свій початок між східними відногами пагористого пасма Вороняки, на висоті 345 м над рівнем моря). Довжина 659 км (у межах України — 577 км), площа водозабору 27700 км². Загальне падіння річки 218 м. Середній похил річки 0,33 ‰.::::::::::::::::читати далі |
Обрані водоспади та пороги  А́нхель (ісп. Ángel) — найвищий у світі водоспад, розташований на річці Чурун, у тропічних лісах Венесуели, в Національному парку «Канайма», за 750 км на південний-схід від Каракаса. Спадає з гори Ауянтепуй. Загальна висота водоспаду — 979 м (за деякими даними — 1034 м), висота вільного падіння — 807 м. Названий на честь льотчика і випробувача Джеймса Ейнджела (англ. James Angel), який у 1933 році під час польоту побачив цей водоспад. Щосекунди водоспад скидає 300 м³ води. 9 жовтня 1937, пілот Ейнджел акуратно спланував свій легкий літак «Ель-Ріо Кароні» для посадки на вершині величезної гори Ауянтепуі (з її вершини падає водоспад) в ізольованому, малодоступному регіоні Венесуели Гран Сабана. За словами Джиммі, його план полягав у тому, щоб залишитися на вершині гори на кілька днів у пошуках золота. Але плани автора зірвало невдале приземлення. Літак клюнув носом вниз під час посадки і пошкодив паливний провід. Аварія не заподіяла шкоди Джиммі, його дружині Марії, і двом колегам Густаво Хені і Мігелю Дельгадо, але тепер вони опинилися на вершині плоскої гори Ауянтепуі відрізаними від зовнішнього світу..::::::::::::::::читати далі |
Обрані озера та лагуни  Сві́тязь (Сви́тязь, Світязьке озеро) — найглибше озеро в Україні. Розташоване в межах Шацького району Волинської області. Належить до групи Шацьких озер, що у межиріччі Прип'яті й Західного Бугу, поблизу смт Шацьк, на території Шацького національного природного парку (Волинське Полісся). Берегова лінія протяжністю понад 30 км заросла комишами, очеретом та осокою. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані штучні водойми  'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 1955–1958 роках. Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 1955–1958 роках. Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі |
Обрані штучні водостоки
Попередник цього каналу був Стекнітц канал, побудований у 1390 — 1398 шляхом випрямлення та розширення річки Стекнітц, є однією з найстаріших штучних водних артерій Європи. Цей канал з'єднав дуже маленькі річки Стекнітц (притока Траве) і Дельвенау (притока Ельби). Він був частиною Старого Соляного шляху. Канал мав :глибину — 85 см, ширину — 7,50 м довжину — 94 км. У 1900 стародавній канал був замінений на новий канал Ельба-Любек. Частково був залишено у річищі старого каналу, довжина скорочена до 67 км. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані частини океану  Фінська затока (фін. Suomenlahti, ест. Soome laht, швед. Finska viken, рос. Финский залив) — затока на сході Балтійського моря... В палеозойську еру 300-400 мільйонів років тому вся територія сучасного басейну Фінської затоки була покрита морем. Осадові відкладення того часу — пісковики, піски, глини, вапняки — покривають потужною товщею (понад 200 м) кристалічний фундамент, що складається з гранітів, гнейсів і діабазів. Сучасний рельєф утворився в результаті діяльності льодовикового покриву (останнє, Валдайське заледеніння було 12 тисяч років тому)..::::::::::::::::читати далі |
Обрані льодовики Льодовик Зему — найбільший льодовик Східних Гімалаїв, розташований на східному схилі хребта Сінґаліла, північно-східніше Канченджанґи, в індійському штаті Сіккім. Довжина льодовика — 25 км, площа — 116,8 км². Льодовик починається безпосередньо на східному схилі масиву Канченджанґа на висоті понад 5000 м і рухається на північний схід, приймаючи зліва притоку — льодовик Трінс. Через кілька кілометрів він повертає на схід, приймаючи ще одну велику ліву притоку, Тент-Пік, що починається у однойменної вершини хребта Сінґаліла. Прийнявши праву притоку Сініолчу, льодовик Зему закінчується на відстані приблизно 15 км на схід від хребта Сінґаліла. З-під нього витікає річка Зему, перша крупна права притока річки Тіста, основної водній артерії Сіккіму. На півдні перевалом Зему (5861 м) льодовик відокремлений від льодовика Тонґшіонґ, що має стік в басейн річки Талунґ, іншої крупної правої притоки Тісти. Верхів'я льодовика Зему розташовані на території національного парку Канченджанґа.::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічні списки |
 Категорії
|
Науково-дослідні гідрологічні експедиції
|
 Корисні шаблони
|
 Гідрологічні сайти |
Гідрологічна періодика
|
Добра стаття Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами. Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:
.::::::::::::::::читати далі |
Вибрані списки в області гідрології Територією України протікає близько 23 тис. річок із загальною довжиною близько 170 тис. км, з них близько 3 тис. понад 10 км завдовжки, 116 — понад 100 км. Характер річок, зокрема густота річкової мережі, величина стоку, водоносність, сезонні й багаторічні зміни тощо, залежать від клімату, рельєфу, геологічної основи, рослинного покриву, культурного освоєння місцевості та інших факторів. Нижче поданий список найдовших річок України. До списку включені річки, довжина яких у межах України становить понад 100 км..::::::::::::::::читати далі |
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис гідрології. Лімнологи Джордж Евелін Хатчинсон {англ. George Evelyn Hutchinson, 30 січня 1903 — 17 травня 1991) — англо-американський зоолог, член Королівського товариства. Відомий своїми дослідженнями прісноводних озер і вважається батьком американської лімнології. Народився в Кембриджі в Англії. Хатчинсон навчався в Школі Грешема, Холті (Норфолк) та Емануель Коледжі (Кембридж), університеті Кембриджа. Після двох років викладання в Університет Вітватерсранда в Південній Африці, він поступив на роботу до Єльського університету в 1928 році, де він викладав протягом наступних 43 років. Хатчинсон став громадянином США в 1941 році. У 1949 році Хатчинсон був обраний до Американської академії мистецтв і наук і в 1950 році до Національної академії наук Сполучених Штатів. У 1984 році він був нагороджений медаллю Даніеля Жиро Елліота від Національної академії наук. Нагороджений Премією Кіото в 1986 році.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Потамологи Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Гідрологи штучних водойм та водостоків Лисогор Сергій Миколайович (27 листопада 1936 року) — український гідролог, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 27 листопада 1936 року у місті Вінниці. Закінчив 1960 року географічний факультет Київського університету зі спеціальності «гідрологія суші», у 1967 аспірантуру. З 1968 року працює у Київському університеті: асистентом, з 1971 року старшим викладачем, з 1974 року доцентом кафедри гідрології і гідрохімії (тепер гідрології та гідроекології), у 1977—1980 роках заступник декана географічного факультету з навчальної роботи. Кандидатська дисертація «Дослідження динаміки берегів Київського водосховища» захищена у 1970 році. Викладає курси: «Загальна гідрологія», «Гідрологія суші», «Гідрофізика». У 1980–1982 роках був у Республіці Куба як радник декана географічного факультету Гаванського університету. Брав участь в експедиційних дослідженнях каскаду Дніпровських водосховищ (зокрема дослідженні динаміки берегів Київського водосховища).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Океанологи Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Геогідрологи та гідрогеологи Закревський Дмитро Васильович (27 жовтня 1929 року — 14 травня 2006 року) — український гідрохімік, гідрогеолог, доктор географічних наук, завідувач науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 27 жовтня 1929 року в селі Гусачівка Обухівського району Київської області. Закінчив 1954 року Київський університет зі спеціальності «геолог-гідрогеолог». У 1954—1964 роках працював в університеті інженером, завідувачем лабораторії спелеології, у 1969—1974 роках старшим науковим співробітником науково-дослідної лабораторії фізико-хімічних досліджень гірських порід геологічного факультету, у 1974—2000 роках завідувачем науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії географічного факультету Київського університету (при кафедрі гідрології та гідрохімії), з 2001 провідний науковий співробітник. Кандидатська дисертація «Подземные воды Причерноморского артезианского бассейна на междуречье Южный Буг — Ингулец и некоторые вопросы их формирования» захищена у 1964 році, докторська дисертація «Гідрохімія осушуваних земель (в умовах північного заходу України)» захищена у 1992 році.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Гляціологи Ге́нрик Арцто́вський (пол. Henryk Arctowski; * 15 липня 1871, Варшава — † 21 лютого 1958, Вашингтон) — польський та український географ, геофізик, геолог, мандрівник, дослідник Антарктики; професор Львівського університету. Син Кароля Арцта (сполонізував своє прізвище в 1890-х рр). Закінчив гімназію в Іновроцлаві. Вивчав хімічні, геологічні та метеорологічні науки в Льєжу (Бельгія), Сорбонні (Париж), Англії та Швейцарії. 1895 — познайомився з бельгійським мандрівником Адрієном де Жерлашем де Ґомрі. 1897—1899 — взяв участь у антарктичній експедиції Адрієна де Жерлаша де Ґомрі на кораблі Belgica як її науковий керівник. Серед учасників експедиції були Роальд Амундсен, Фредерік Кук і Антоній Болеслав Добровольський. Першими перезимували в Антарктиці — на судні, затертому кригою.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Гідробіологи Сергій Миколайович Скадовський (*31 серпня (12 вересня) 1886, Білозерка, нині Херсонської області — 2 травня 1962, Москва) — радянський гідробіолог, творець еколого-фізіологічного напряму в гідробіології, доктор біологічних наук, професор (1935). Походить з Херсонської гілки роду Скадовських. Батько — Скадовський Микола Львович, український художник, ініціатор і співзасновник Товариства періодичних виставок південно-російських художників в Одесі, помер, коли Сергієві не виповнилося ще й шести років. Мати вдруге вийшла заміж за відомого невропатолога і психолога Григорія Россолімо..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Гідрофізики
|
Обраний життєпис гідрології. Інженери-гідрологи Антуа́н Шезі́ (фр. Antoine de Chézy; *1 вересня 1718 року, Шалон-ан-Шампань — †4 жовтня 1798 року, Париж) — французький математик та інженер-гідравлік; автор формули Шезі. Закінчив (1752) Школу мостів і доріг у Парижі. Перебуваючи на службі у відомстві шляхів сполучення займався будівництвом мостів і каналів. Помічник інженера (1861), головний інженер мостів і доріг з 1763. Брав активну участь у будівництві Бургундського каналу . У 1797 був призначений директором Національної школи мостів і доріг. Також, з 1771 до 1790 — головний інспектор зі спорудження мостів і доріг. Тісно співпрацював з інженером-будівельником Жаном-Рудольфом Перроне, з яким склав таблиці для розрахунку товщини арок.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Астрогідрологи та космогідрологи Поль Мелькіор (фр. La baron Paul, Jacques, Léon, Camille Melchior; 30 вересня 1925 - 15 вересня 2004) — бельгійський астроном та астрогідролог. Закінчив Брюссельський університет. З 1949 працював в Бельгійській королівській обсерваторії в Уккле, з 1963 — також професор Лувенського університету. З 1959 — директор Міжнародного центру з вивчення земних припливів у Уккле. Основні наукові праці присвячені геодинаміці, вивченню обертання і припливних деформацій Землі. У монографії «Земні припливи» (1966, рос. пер. 1968) дав повний огляд сучасних теоретичних і експериментальних даних про земні припливи. Встановив зв'язок між коефіцієнтами розкладу припливоутворюючих сил і нутаційними коливаннями земної осі..::::::::::::::::читати далі |
Обрані гідрологічні пам'ятки Сфа́гнове боло́то Синя́к — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Мукачівського району Закарпатської області, на схід від села Синяк (урочище «Синяк»). Площа 1 га. Статус надано згідно з рішенням Закарпатського облвиконкому від 18.11.1969 року, № 414. Перебуває у віданні ДП «Мукачівське ЛГ» (лісництво ім. Морозова, кв. 13). Створена з метою збереження рідкісного для Карпат сфагнового болота, де зростають види рослин, занесені до Червоної книги України. .::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічна література
}} |
 Нові статті
|
Джерела
| Чим Ви можете допомогти | Редагують зараз | ||
|
Автоматично згенерований список статей, пов'язаних з порталом «Гідрологія», які редагуються на даний момент. Список призначений для комфорту патрулювання і не відображає вже відпатрульовані статті. |
| Сестринські проєкти і портали | ||
