| Іван Полтавець-Остряниця | |
|---|---|
 | |
| Народився | 26 вересня 1890 с. Балаклея, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер це Смілянський район, Черкаська область (за іншими даними с.Суботів, Чигиринський район, Черкаська область) |
| Помер | 17 січня 1957 (66 років) Мюнхен, Баварія, ФРН |
| Країна |  Російська імперія  |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик, офіцер |
| Галузь | політика[1] і військова служба[1] |
| Alma mater | Єлисаветградське кавалерійське училище |
| Знання мов | українська[1] |
| Учасник | Перша світова війна |
| Військове звання | полковник Армії Української держави |
| Партія | консерватор, гетьманець |
| Конфесія | православний |
 | |
| |
Іва́н Васи́льович Полтавéць-Остряни́ця (* 26 вересня 1890, с. Балаклея, Смілянський район, Черкащина (за іншими даними с. Суботів, Чигиринський район, Черкащина) — † 17 січня 1957, Мюнхен, ФРН) — український військовик та політичний діяч, консерватор, монархіст-гетьманець, нащадок козацького роду гетьмана Якова Остряниці, офіцер російської царської армії в роки Першої світової війни, наказний отаман Вільного Козацтва України (1917—1920). Ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського. Генеральний писар Української Держави (1918), отаман Українського національного козацького товариства (1920—1936), у 1926 р. обраний Гетьманом Самостійної Соборної України, отаман Українського Вільного Козацтва (1936—1942), (Українського Національного Козацького Руху (1942—1945), отаман Запорізької бригади УВК Української Національної Армії.
Життєпис
Дитинство. Юність
Народився 26 вересня 1890 року в Балаклеї під Смілою (за іншими даними у Суботові біля Чигирина). Сім'я походила з давнього кубанського козацького роду. В ранньому віці втратив батька. Вихованням та освітою сина займалась мати — сільська учителька.
.jpg)
Військова кар'єра
Закінчив Чугуївське військове училище. Служив офіцером у пішому полку на Кубані. Учасник Першої світової війни. «Був видатним офіцером, мав всі ордени, включаючи Георгієвську зброю»[2]. Мав звання підполковника царської армії.
Революція
Один з організаторів української військової маніфестації у Петрограді у березні 1917 року. У жовтні 1917 року обраний наказним отаманом Вільного козацтва. Навесні 1918 року — близький соратник генерала П. Скоропадського, член створеної ним Української народної громади. Учасник гетьманського перевороту. За Гетьманату 1918 року — генеральний писар П. Скоропадського. З 1919 року — на еміграції.
Холодний Яр
|
… Десь на Канівщині, незабаром після відходу з Холодного Яру, знайшов свій кінець отаман Полтавець. При спробі переходу через Дніпро його і його поріділу банду було цілком знищено…[3] | 
|
Еміграція
Всупереч заяві чекіста Пташинського, Іван Полтавець-Остряниця залишився живим. Наприкінці 1920 р. він знайшов притулок у Мюнхені. Незабаром — поруч з Павлом Скоропадським та Василем Вишиваним — він став одним із лідерів української монархічної еміграції.
У жовтні 1920 року створено філію Козачої ради Українського вільного козацтва в Берліні. До її складу увійшли Гнат Зеленевський, Крига та Полтавець-Остряниця (всього 9 осіб). «Філія постановила знов ушанувати Скоропадського гетьманським титулом, додержуючись при цім старої програми… Скоропадський відмовився, одначе, від всеукраїнського гетьманства, згодившись лише прийняти отаманство над вільним козацтвом[4]».
У 1920-х роках Полтавець-Остряниця познайомився з Альфредом Розенбергом. Підтримував з ним дружні стосунки. За неперевіреними даними, на Розенбергову пропозицію Полтавець-Остряниця вступив до нацистської партії.[5]
Полтавець-Остряниця намагався вплинути на керівництво Німеччини — лобіював українську самостійність, але у ході війни навіть обіцяна спочатку автономія України німцями підтверджена не була.
З 1942 р. Полтавець-Остряниця відійшов від політичної діяльності. Помер в Мюнхені у 1957 році.
Вшанування пам'яті
У місті Черкаси провулок Філатова перейменували на провулок Івана Полтавця-Остряниці.[6]
У місті Первомайськ Миколаївської області вулицю Черняховського перейменували на вулицю Івана Полтавця-Остряниці.[7]
Видання
- Полтавець-Остряниця І. Бог і єдина козацька нація. — Б.м. (Скитальщина) : Українське Козацтво — УНАКОР, 1933. — 92 с.
Див. також
Примітки
- ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 — грудень 1918 рр. / НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ін-т східноєвроп. дослід.; Ін-т ім. В. К. Липинського; Редкол.: Пеленський Я. (гол. ред.) та ін. — Київ; Філадельфія, 1995. — 490 с. (ст. 83)
- ↑ Спогади чекіста Пташинського[недоступне посилання]
- ↑ Інформація українського посольства у Німеччині від 28 жовтня 1920
- ↑ Опис європейських ультраконсервативних рухів, зокрема й УНКТ[недоступне посилання]
- ↑ Швед, Оксана (8 січня 2024). Проїзд Налісенський і вулиця Короля Данила — у Черкасах розглянули нові топоніми. Суспільне Черкаси. Архів оригіналу за 8 січня 2024. Процитовано 19 лютого 2025.
- ↑ У Первомайську без Патріотів: Достоєвського і Жуковського та ще деякі вулиці знову перейменували. Гард.City (укр.). Процитовано 10 грудня 2024.
Джерела та література
- Іван Полтавець-Остряниця: отаман, якого й досі бояться українофоби / Програма "Ген українців" • 53 студія // ВІДЕО
- Коваль Роман. Іван Полтавець-Остряниця, наказний отаман Вільного козацтва // "Козацький край", 26.09.2012
- Осташко Т. С. Полтавець-Остряниця Іван Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 362. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Іван Полтавець-Остряниця, наказний отаман Вільного козацтва. З книги Р. Коваля «Коли кулі співали», 2006
- Сайт Чорношличник
- Документальний фільм про Вільне козацтво.
