Французька республіка[1] фр. République Française (1804–1808) Французька імперія фр. Empire Français лат. Imperium Francicum (1808–1815) ↓ 1804—1814, 1815 ↓ Прапор Франції Герб Франції Девіз Liberté, Ordre Public[2] («Свобода, громадський порядок») Столиця Париж Мова(и) Французька мова (офіційна) Латинська мова (церемоніальна) регіональні Бретонська Баскська Західнороманські Західногерманські Західнослов'янські Південнослов’янські Релігія Римо-католицизм Кальвінізм Лютеранство Юдаїзм Грошова одиниця Франк Наполеондор Площа 2 100 000 (1812) Населення 44 000 000 (1812) Форма правління унітарна бонапартистська абсолютна монархія (1804–1814) унітарна бонапартистська напівконституційна монархія (1815) Династія Бонапарти Імператор Французький  - 1804—1814/1815 Наполеон I Бонапарт  - 1815 Наполеон II Попередник Наступник Перша французька республіка Голландське королівство Лігурійська республіка Андорра Реставрація Бурбонів Мореснет Об'єднане королівство Нідерландів Люксембург Велике герцогство Тосканське Андорра Монако Князівство Ельба Тимчасовий уряд Бельгії (1814–1815) Сьогодні є частиною Список  Андорра  Австрія  Бельгія  Хорватія  Франція  Німеччина  Греція  Італія  Люксембург  Монако  Нідерланди  Словенія  Іспанія  Швейцарія  Ватикан Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Перша французька імперія

Перша французька імперія (фр. Le Premier Empire) — імперія Наполеона Бонапарта у Франції в 1804—1815 роках. Перша імперія заступила Французький консулат 18 травня 1804 року з оголошення довічного консула Наполеона Бонапарта «імператором французів» під іменем «Наполеон Перший». Коронація відбулася 2 грудня 1804 року в Соборі Паризької Богоматері. Імперії був покладений кінець у квітні 1814 року зі зреченням від престолу Наполеона і його засланням на острів Ельба. Після періоду Першої французької імперії відкривається епоха Реставрації Бурбонів, за винятком періоду Ста днів, коли Наполеону вдалося тимчасово повернутися до влади, з 20 березня до 22 червня 1815 року.

В 1799 році Наполеон Бонапарт організовує заколот і стає Першим Консулом. Наполеон здобуває значних успіхів: за короткий час Франція стрімко стає лідером Європи у всіх галузях. Водночас зростає ризик монархічних переворотів. Сенат Франції пропонує Наполеону встановити особисту форму правління з переданням її в спадщину і передає владу в руки Французького Імператора. Плебісцитом 6 листопада 1804 року, французький народ підтверджує рішення Сенату (3 572 000 «за» і тільки 2572 «проти»). Таким чином, Конституція XII року затверджує зміну державного ладу і перехід до Імперії.

Наполеон вважає, що країні потрібні сильні і тверді основи, він відтворює жорсткість суспільства Франції Старого режиму. 25 травня 1804 року, Наполеон Бонапарт засновує місто Ла-Рош-сюр-Іон, щоб покласти кінець Вандейській війні, тривалому контрреволюційному повстанню в провінції Вандея.

Коронація відбулася 2 грудня 1804 року, в соборі Паризької Богоматері, у присутності папи Пія VII, що справив службу.

З 1804 року почалася нова епоха в історії Франції — епоха імперії. Царювання Наполеона було наповнене, з деякими перервами, війнами, спершу надзвичайно вдалими для Франції, хоча і з окремими несприятливими епізодами (Трафальгарська битва); Франція поширила свою владу і вплив майже на всю Європу, залишивши глибокий слід в її внутрішніх порядках. Починаючи з невдач в Іспанії (див. Іспано-португальська війна 1807—1814 рр.) і війни з Росією в 1812 році, удача зрадила імперії. Проте економічний баланс царювання Наполеона не може вважатися безумовно несприятливим для Франції. Воно закріпило багато завоювань революційної епохи і створило надзвичайно сприятливі умови для розвитку землеробства і промисловості.

У цю епоху у Франції (переважно за активного сприяння уряду) сильно поширилася культура деяких рослин, доти невідомих або мало відомих у Франції; найважливішою з них була картопля, введення якої почалося ще до революції, але йшло повільно. Площа оброблюваних земель збільшилася досить значно; виноробство з 1790 по 1810 рр. збільшилося у півтора раза; вивіз худоби з суми 4,5 млн франків в 1790 році піднявся до 9 млн у 1812 році; прядильна, ткацька, шовкова промисловість отримали величезний поштовх і посилилися в декілька разів; фабрична промисловість, вельми слабка до революції, була дуже розвинена до кінця царювання Наполеона. Вивізна торгівля Франції в першу половину царювання Наполеона швидко росла: в 1802—1804 рр. вивезення в середньому дорівнювалося 351 млн франків, в 1805—1807 рр. — 402 млн франків, в 1811—1812 рр. 356 млн франків. Ввезення, ускладнене тарифами й політичними подіями сильно коливалося з року в рік, але загалом падало (у 1802—465 млн франків, в 1812—257 млн франків.

Сама війна не приносила Франції великої шкоди (економічно). Вона велася на чужій території, на контрибуції і реквізиції, і Франція платила за них порівняно мало (хоча податки таки росли); навіть позики для неї не укладалися. Між тим вона звільняла країну від надлишкових робочих рук і давала величезні замовлення власної промисловості (ткацька промисловість значною мірою зобов'язана своїм зростанням військовим підприємствам Наполеона). Армія була установою деспотично-демократичною; в ній панувала воля однієї людини, але не було ні станових, ні інших подібних відмінностей; кожен солдат, незалежно від походження, «носив маршальський жезл у своєму ранці». Конскрипції, введені революцією, були пом'якшені встановленим під час консульства (1800) правом відкуповуватися від військової повинності, що примирило з війнами заможну буржуазію. Армія була селянською і дрібнобуржуазною і була надзвичайно популярною в народній масі. Так було переважно в першу половину царювання Наполеона; в другу, коли війна все ж виснажила народні засоби і, головне, війни стали менш вдалими, країні довелося розплачуватися за свої військові захоплення і крайнощі протекціонізму, що викликали страшну торгово-промислову кризу. Імперія звернулася у військову диктатуру, яка не могла бути міцною.

Деспотизм Наполеона відштовхнув від нього все ще зберігаючу любов до свободи частину інтелігенції (цензура 1810, висилка де Сталь, Констана та ін.); духовенство, що ледь із ним примирилося, знову зробилося найзапеклішим його ворогом. Стара аристократія, якій він дозволив повернутися на батьківщину і яку намагався наблизити до свого двору, не могла примиритися ні з втратою колишніх багатств, ні з новим становищем при дворі гордовитого і постійно ображаючого її імператора. Народні маси відчували себе стомленими і вимагали пом'якшення податного тягаря і припинення воїн. Не стерпівши навколо себе ні найменшої іскри самостійності, Наполеон наповнив усі створені ним установи людьми позбавленими власної волі. У хвилину випробування не можна було розраховувати на їх твердість і стійкість, і дійсно, після вступу союзних армії в Париж (31 березня 1814 року), призначений ним же сенат проголосив 3 квітня 1814 скинення його з престолу, опублікувавши у своєму «Акті скинення» цілий обвинувальний акт проти нього, в якому йому ставилися в провину порушення конституції, вчинені при підтримки сенату.

• Північна Італія
  • Таро (1808—1814, колишнє Пармське герцогство)

• Napoleon, His Armies and Battles
• Bryant, Arthur. Years of Endurance 1793—1802 (1942); and Years of Victory, 1802—1812 (1944)
• Colton, Joel and Palmer, R.R. A History of the Modern World. New York: McGraw-Hill, Inc., 1992. ISBN 0-07-040826-2

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.