Пауль Маркграф
нім. Paul Markgraf
Народився	17 липня 1910(1910-07-17)[1] Берлін, Німецький Райх
Помер	7 квітня 1993(1993-04-07)[1] (82 роки) Берлін, Німеччина
Країна	Німеччина  НДР
Діяльність	пекар, офіцер, дільничний інспектор міліції
Знання мов	німецька
Членство	National Committee for a Free Germanyd
Партія	Соціалістична єдина партія Німеччини
Нагороди

Пауль Маркграф (нім. Paul Markgraf; 17 липня 1910, Берлін — 7 квітня 1993, Берлін) — німецький офіцер, оберлейтенант вермахту, оберст штазі і національної народної армії. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

З сім'ї службовців, після закінчення народної школи навчався на пекаря. З 1931 року перебував на військовій службі в піхоті. Учасник Німецько-радянської війни, командир 40-го протитанкового дивізіону 24-ї танкової дивізії. У 1943 році потрапив у радянський полон під час Сталінградської битви. Член національного комітету «Вільна Німеччина», один із засновників Союзу німецьких офіцерів.

30 квітня 1945 року Маркграф разом з групою Вальтера Ульбріхта прибув до Німеччини. 20 травня був призначений радянським комендантом Берліна М. Е. Берзаріна на посаду начальника поліції Берліна. У 1946 році вступив в СЄПН.

26 липня 1948 року під час блокади Берліна бургомістр Фердинанд Фріденсбург відсторонив Маркграфа з посади за «тривалі антиконституційні незаконні дії, невиконання своїх встановлених законом завдань і за відмову від виконання вказівок Берлінського магістрату». У радянському секторі Берліна Маркграф звільнив всіх «некомуністичних» співробітників поліції і був відповідальним за бездіяльність поліції під час розгрому будівлі Міських зборів Берліна в районі Мітте. Як наслідок, депутати міських зборів переїхали в британський сектор, що послужило початком розділу Берліна. Маркграф відмовився вийти у відставку і за згодою радянської окупаційної влади продовжував працювати в радянському секторі Берліна. Начальником управління поліції в західних секторах Берліна став Йоганнес Штумм.

У 1949-1950 роках Маркграф навчався у військовій академії в СРСР, потім служив в казарменній народній поліції і національній народній армії.

• Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу (4 роки)
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Лицарський хрест Залізного хреста (3 січня 1943)
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» (НДР)
  • в сріблі (1955)
  • в золоті (1970)
• Орден «Прапор праці» (1960)
• Медаль «40 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (СРСР; 1985)

• Gabriele Baumgartner, Dieter Hebig (Hrsg.): Biographisches Handbuch der SBZ/DDR. Band 1. K. G. Saur, München 1996, S. 512.
• Stefan Winckler: Ein Markgraf als williger Vollstrecker des Totalitarismus. Die Biographie des deutschen Berufssoldaten Paul H. Markgraf (SED) unter besonderer Berücksichtigung seiner Amtszeit als Berliner Polizeipräsident 1945—1948/49. In: Heiner Timmermann (Hrsg.): Die DDR — Analysen eines aufgegebenen Staates. Duncker & Humblot, Berlin 2001, S. 343—353.
• Gerhard Keiderling: Der «Fall Markgraf». In: ders.: Um Deutschlands Einheit. Ferdinand Friedensburg und der Kalte Krieg in Berlin 1945—1952. Böhlau, Köln/Weimar/Wien 2009, S. 279—285.
• Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
• Senger und Etterlin, F.M.v., Die 24. Panzer-Division 1939 - 1945: vormals 1. Kavallerie-Division, Ed. Dörfler im Nebel- Verlag, Eggolsheim, Germany, 2004

1. ↑ ^{а б в} Munzinger Personen
   d:Track:Q107343683