Паризька вища національна консерваторія музики й танцю
CNSMDP
48°53′20″ пн. ш. 2°23′27″ сх. д. / 48.888888888889° пн. ш. 2.3908333333333° сх. д. / 48.888888888889; 2.3908333333333
Тип	Grande école і консерваторія
Країна	Франція
Засновано	3 серпня 1795
Засновник	Сарретт Бернар
Президент	Stéphane Pallezd[1]
Директор	Émilie Delormed
Студентів	1339[2]
Співробітників	388 осіб (2020)[2]
Членство у	PSL Universityd і Association européenne des conservatoires, académies de musique et Musikhochschulend
Складається з	Médiathèque-Hector Berliozd
Мова викладання	французька
Випускники	Категорія:Випускники Паризької консерваторії
Штаб-квартира	XIX округ Парижа
Сайт	conservatoiredeparis.fr​(фр.)​(англ.)
Conservatoire national supérieur de musique et de danse de Paris у Вікісховищі

Паризька вища національна консерваторія музики й танцю (фр. Conservatoire national supérieur de musique et de danse de Paris) — вищий навчальний заклад Парижа, найстарша консерваторія Франції, одна із двох вищих національних консерваторій цієї країни (інша — в Ліоні).

Основа майбутньої консерваторії була закладена 1784 року установою в Парижі Королівської школи співу й декламації (фр. L’École Royale de chant et de déclamation) під керівництвом композитора Франсуа Жозефа Госсека. 1793 року її об'єднали зі школою музикантів Національної гвардії в Національний інститут музики (фр. Institut Nationale de Musique), і Національний конвент знову затвердив Госсека керівником. 1795 року інститут перетворили на Музичну консерваторію (фр. Conservatoire de musique) зі співдиректорами Госсеком, Етьєном Меюлем і Луїджи Керубіні. 1800 року в консерваторії відкрили відділення танцю й драматичного мистецтва, 1806 року її перейменували на Консерваторію музики й декламації (фр. Conservatoire de musique et de déclamation).

Після Реставрації Бурбонів у житті консерваторії настав період труднощів (у роялістської влади вона асоціювалася з республіканським і бонапартистським періодом в історії країни), які вдалося подолати Л. Керубіні, який очолив консерваторію у 1822 році. Під його навчальний курс консерваторії набув рис, що стали характерними у консерваторській освіті в усьому світі. Структура консерваторії не мінялася аж до 1946 року, коли її театральна частина виділилася в самостійну вищу національну консерваторію драматичного мистецтва.

Професійний престиж Паризької консерваторії завжди був дуже високий, хоча в XX столітті заклад зіткнувся з труднощами — починаючи з 1905 року, коли на хвилі суспільного обурення, викликаного відмовою керівництва консерваторії присудити Римську премію в галузі музики Морісу Равелю, державним декретом був замінений голова консерваторії й установлений новий регламент її діяльності. Окрім того, в першій половині XX століття у Парижі виникла ціла низка альтернативних вищих музичних навчальних закладів — насамперед, Школа музики Альфреда Корто (1919).

• Сарретт Бернар (1796—1814, 1815)
• Франсуа Луї Перн (1816 — 1822)
• Луїджі Керубіні (1822 — 1842)
• Даніель Франсуа Еспрі Обер (1842 — 1871)
• Амбруаз Тома (1871 — 1896)
• Теодор Дюбуа (1896 — 1905)
• Габрієль Форе (1905 — 1920)
• Анрі Рабо (1920 — 1922)
• Сергій Чернявський (1922-1938)
• Клод Дельвенкур (1938 — 1954)
• Марсель Дюпре (1954 — 1956)
• Раймон Лушер (1956 — 1962)
• Раймон Галлуа-Монбрен (1962 — 1983)
• Марк Блез (1984 — 1986)
• Ален Лувьєр (1986 — 1991)
• Ксавьє Дарасс (1991 — 1992)
• Марк Олів'є Дюпен (1993 — 2000)
• Ален Пуар'є (2000-січень 2009)
• Паскаль Дюме (січень 2009-2010)
• Бруно Мантовані з (2010)

• Жорж Бізе
• Надя Буланже
• П'єр Булез
• Жерар Грізе
• Шарль Гуно
• Клод Дебюссі
• Марсель Дюпре
• Анрі Дютійо
• Нарсіс Жирар
• Альфредо Казелла
• Каміль Сен-Санс
• Едуар Колонн
• Альфред Корто
• Едуар Лало
• Маргеріт Лонґ
• Даріус Мійо
• Жорж Малкін
• Моріс Жозеф Равель
• Хоакін Відре Родріго
• Жермен Тайфер
• Сезар Франк
• Шарль Ніколя Бодіо — французький віолончеліст і педагог.

• Офіційний сайт (фр.)(англ.)
• Категорія:Випускники Паризької консерваторії

Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.