| Особняк Берестовського | |
|---|---|
 | |
| 50°27′06″ пн. ш. 30°31′11″ сх. д. / 50.451666666667° пн. ш. 30.519861111111° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Київ |
| Статус спадщини | пам'ятка архітектури місцевого значення України |
| Адреса | Київ, вул. Софіївська, 9 |
  Особняк Берестовського Особняк Берестовського (Україна)  | |
 Особняк Берестовського у Вікісховищі | |
Особня́к Бересто́вського — двоповерховий житловий будинок середини XIX століття на вулиці Софіївській, 9 у Києві. Пам'ятка архітектури місцевого значення.
Історія
1853 року київський купець 2-ї гільдії Олексій Євстафійович Берестовський придбав ділянку землі на вулиці Софіївській. На його замовлення у 1854—1857 роках за проєктом архітектора Павла Спарро звели двоповерхову садибу.
Після смерті Олексія Берестовського в 1862 році його власність перейшла до двох старших синів — Володимира та Герасима. Садиба по вулиці Софіївській, 9 дісталася Володимиру Олексійовичу, а сусідній будинок за № 11, придбаний 1857 року, — Герасиму. 1877 року Володимир Берестовський помер, після чого садиба перейшла до його двадцятирічного сина Олександра, а управління справами — до дружини померлого Марії. Певний час у другій половині XIX століття у будівлі проводили засідання Київського відділення Російського технічного товариства[1].
1919 року радянська влада націоналізувала будівлю. Після цього в ній у різний час містилися різні державні установи. На початку XXI століття у будівлі містилася Київська регіональна організація Партії національно-економічного розвитку України[оновити].
Відповідно до наказу Міністерства культури України № 1198 від 16 грудня 2016 року садиба є пам'яткою архітектури місцевого значення[2].
Архітектура
Споруду зведено в стилі пізнього класицизму.
Загальна площа ділянки — 0,15 га. Позаду житлової будівлі розміщувалися службові споруди та сад з альтанкою та фонтаном. У плані будинок має Г-подібну форму. Передній фасад має сім вікон, оздоблений рустом (на рівні першого поверху), пілястрами, сандриками, фільонками, лиштвами, карнизом, аттиками.
Згідно з планом садиби, складеним 1873 року, на першому поверсі містилися 9 кімнат, на другому — 11; на обох поверхах було по два передпокої. 1877 року на замовлення власника садиби Володимира Берестовського за проєктом і під керівництвом архітектора Володимира Ніколаєва надбудували другий поверх з боку двору й перебудували під'їзд із балконом. 1884 року на замовлення його вдови Марії Андріївни за проєктом Олександра Хойнацького до фасаду здійснено прибудову на одне вікно. Крім того, зверху на фасаді з'явився картуш, який підтримували купідони, із вензелем «МБ» на честь власниці. Такий же вензель був на кованих ґратах на терасі.
За радянської доби внутрішнє розташування приміщень неодноразово змінювалося. Зовні будинок втратив парапети, скультурні оздоблення, ажурні ґрати.
2001 року проведено реставрацію будівлі[2].
Примітки
- ↑ Ферчук А. М. Про витоки науково-технічної творчості на теренах України // Наука та інновації. — 2007. — Т. 3, № 4. — С. 56.
- ↑ а б Наказ Міністерства культури України від 16 грудня 2016 року № 1198 «Про занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та внесення змін до наказів Мінкультури від 15.02.2012 №108, від 04.07.2013 № 604»
Джерела
- Друг О., Малаков Д. Особняки Києва. — К. : Кий, 2004. — С. 437-441.
- Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах. Київ: Кн. 1, ч. 3: С-Я / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2021. — С. 1457. — ISBN 966-95478-2-2.
- Щур М. «Економічний журнал»: Скандал навколо реекспорту натфи; Індустріальний Союз Донбасу вірогідно програв конкурс на приватизацію польського металургійного заводу — Гута Ченстохова; Спроби нового уряду боротися із контрабандою; Внутрішнім туристичним ринком України зацікавився і найбільший у Європі туристичний концерн TUI; «Українські підприємці в історії»: київські купці Берестовські. // Радіо Свобода. — 5 лютого 2005.
