В елліністичний період Стародавньої Греції, важливою складовою розвитку грецької культури вважалося навчання в гімназії. Також, важливе історичне значення для стародавніх греків та римлян мало і фізичне виховання. Відтак, у Стародавній Греції існували дві форми навчання: формальна та неформальна. Формальна (офіційна) освіта надавалася у державній школі або приватним репетитором, а неформальна (не офіційна) освіта надавалася безкоштовним вчителем в непублічних місцях. Освіта була важливою складовою особистості людини.
Офіційна грецька освіта була насамперед для чоловіків та вільних людей.[1]
Ісократ (436–338 рр. до н. е.)
Ісократ був впливовим класичним афінським оратором.[2] Вирісши в Афінах, Ісократ мав таких педагогів, як Сократ і Горгій, які у молодому віці допомогли йому розвинути виняткову риторику.[3] Коли він подорослішав і його розуміння освіти розвинулося, Ісократ ігнорував важливість мистецтва та інших наук, вважаючи, що риторика - це ключ до чесноти.[4] Він вважав, що метою освіти є вироблення громадянської ефективності та політичного лідерства, а отже, здатність добре говорити та переконувати, що стало наріжним каменем його освітньої теорії.[5] Однак на той час не існувало чіткої навчальної програми вищої освіти, існували лише софісти, які постійно подорожували.[3] Відтак, Ісократ заснував свою школу риторики близько 393 р. до н.е. Школа була створена не противагу Академії Платона (близько 387 р. до н. е.), яка в значній мірі базувалася на науці, філософії та діалектиці.[6]
Платон (428–348 рр. до н. е.)
Платон був філософом в класичних Афінах, який навчався у Сократа, зрештою став одним з його найвідоміших студентів. Після страти Сократа Платон у гніві покинув Афіни, відкинувши політичну кар’єру та відправившись до Італії та Сицилії.[7] Через десять років він повернувся, щоб заснувати свою школу - Академію (бл. 387 р. до н. е.), яку назвав на честь грецького героя Академоса.[7] Платон сприймав освіту як метод розвитку громадян, які могли б діяти як члени громадянської спільноти в Афінах.[8] Відтак, Платон вважав, що афіняни можуть здобути освіту через досвід участі у спільноті, але він також розумів важливість особистого навчання або вищої освіти для розвитку громадянської чесноти.[9] Отже, такі його міркування стали основою для заснування Академії Платона, що часто вважається першим університетом.[10]
Саме в цій школі Платон часто презентував і обговорював свою освітню програму, яку він виклав у своїй найвідомішій праці - Республіка. У цьому творі Платон описує суворий процес, який потрібно пройти, щоб досягти справжньої чесноти і зрозуміти реальність такою, якою вона є насправді.[11] На думку Платона, освіта, необхідна для таких досягнень має включати початкову освіту в галузі музики, поезії та фізичної підготовки, два -три роки обов'язкової військової підготовки, десять років математичних наук, п'ять років діалектичної підготовки та п'ятнадцять років практичної роботи в сфері політики.[12] Кілька осіб, здатних досягти такого рівня, стануть королями-філософами, лідерами ідеального міста Платона.[13]
Арістотель (384–322 рр. до н. е.)
Арістотель — класичний грецький філософ. Народився у Стагірі, Халкідіце. Ще у підлітковому віці приєднався до Академії Платона в Афінах і залишився там до тридцяти семи років. Однак, після смерті Платона Аристотель покинув Академію.[14] Його відхід з Академії також ознаменував його від'їзд з Афін. Після від'їзду з Афін Аристотель приєднався до Гермея, колишнього студента Академії Платона, який став правителем Атарнея та Ассоса на північно-західному узбережжі Анатолії (нинішня Туреччина).[14] Отримавши в 342 р. до н.е. запрошення від короля Македонського Філіпа, стати вихователем його тринадцятирічного сина Олександра Аристотель залишає Анатолію і переїжджає до Пелли, щоб розпочати свою роботу з хлопчиком, який незабаром стане відомим як Олександр Македонський.[15] Коли Арістотель повернувся до Афін у 352 р. до н. д., Олександр допоміг йому профінансувати школу Арістотеля — Ліцей.[16] В значній мірі в ліцеї займалися дослідженнями та систематичним збором інформації. Арістотель вважав, що діалектичні стосунки між студентами, які проводять дослідження, можуть перешкодити пошукам істини. Таким чином, значна частина роботи в школі була зосереджена на дослідах, проведених емпірично.[17]
Першоджерела (давньогрецька мова)
- Дивіться оригінальний текст у програмі Персей.
- Лікург, Контра Леократем.
- Aristophanes (2002). Lysistrata and Other Plays. New York: Penguin Classics.
- Plutarch. The Training of Children, c. 110 CE.. Дивіться оригінальний текст у [1].
- Plutarch (1960). The Rise and Fall of Athens: Nine Greek Lives. New York: Penguin Classics.
- Xenophon (28 січня 2010). Xenophon on the Spartans. Ancient History Sourcebook.. Дивіться оригінальний текст у [2].
Вторинні джерела
- Marrou, Henri-Irénée (1956). A History of Education in Antiquity. University of Wisconsin Press.
- Adkins, Lesley and Roy A. (2005). Handbook to Life in Ancient Greece. New York: Facts On File, Inc.
- Downey, Glanville (May 1957). Ancient Education. The Classical Journal. 52 (8): 337—345.
- Ed. Sienkewicz, Thomas J (2007). Ancient Greece: Daily Life and Customs. Т. 1. Hackensack, NJ: Salem Press, Inc.
- Ed. Sienkewicz, Thomas J (2007). Ancient Greece: Education and Training. Т. 2. Hackensack, NJ: Salem Press, Inc.
- Mavrogenes, Nancy A (May 1980). Reading in Ancient Greece. Journal of Reading. 23 (8): 691—697.
- Pomeroy, Sarah B. (2002). Spartan Women. Oxford: Oxford University Press.
Примітки
- ↑ Downey, "Ancient Education," The classical Journal52, no.8 (May 1957): 339.
- ↑ Beck. Greek Education. с. 253.
- ↑ а б Matsen, Patricia; Rollinson, Philip; Sousa, Marion (1990). Readings from Classical Rhetoric. Edwardsville: Southern Illinois University Press. с. 43.
- ↑ Beck. Greek Education. с. 255.
- ↑ Beck. Greek Education. с. 257.
- ↑ Beck. Greek Education. с. 293.
- ↑ а б Beck. Greek Education. с. 227.
- ↑ Beck, Frederick A.G. (1964). Greek Education, 450–350 B.C. London: Methuen & CO LTD. с. 201–202.
- ↑ Beck. Greek Education. с. 200.
- ↑ Beck. Greek Education. с. 240.
- ↑ Lodge. Plato's Theory of Education. с. 303.
- ↑ Plato (2013). Republic. Cambridge: Harvard University Press. с. 186.
- ↑ Plato. Republic. с. 188.
- ↑ а б Anagnostopoulos, Georgios, ред. (2013). First Athenian Period. A Companion to Aristotle. Wiley-Blackwell. с. 5.
- ↑ Anagnostopoulos (ред.). Companion to Aristotle. с. 8.
- ↑ Anagnostopoulos (ред.). Companion to Aristotle. с. 9.
- ↑ Lynch. Aristotle's School. с. 87.