 |
Опри́чник (рос. опричник, від опричь — «опріч», «осторонь», пор. «опришки») — воїн, що перебував у лавах опричного війська, тобто репресивної гвардії, створеної московським царем Іваном Грозним у середині XVI століття.
За становим складом опричне військо було різношерстним — дрібне дворянство, бояри і навіть князі. Ознаками служіння у опричниках були собача голова і мітла, що симолізували рішучість «вигризти й вимести зраду», і справді опричники були «вірними псами» московського царя. На практиці це означало участь у репресивних заходах, які позначені великою жорстокістю, звичайною за Середньовіччя, за будь-якою підставою (достатньою підставою вважався щонайменший привід, навіть підозра, часто за навмисним наклепом) — і все заради зміцнення царської влади, боротьби з проявами опозиції, залишками удільного сепаратизму у підкорених окраїнах.
Опричники зрекалися своїх родин й приносили цареві клятву на довічну службу. Їх зовнішніми відзнаками були темний одяг, на зразок чернечих клобуків.
Найвідоміші опричники — дворянин Малюта Скуратов, боярин Олексій Басманов, князь Афанасій Вяземський.
Історик В. Б. Кобрин звертає увагу на вдалий каламбур князя А. М. Курбського, який назвав опричників «кромішниками» (рос. кромешники, кромѣшники): «пітьмою кромішньою» традиційно називали пекло, отже, слово «кромішники» можна розуміти не тільки як переклад «опричники», але й як «пекельники»[1].
Див. також
Примітки
- ↑ В. Б. Кобрин, «Иван Грозный» — Глава II. Архів оригіналу за 28 листопада 2012. Процитовано 5 грудня 2017.
Джерела
- Опричнина // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- І. Б. Усенко, О. В. Тимощук. Опричнина // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — С. номери сторінок. — ISBN 966-749-200-1.