Пілотований підводний апарат (ППА) другого покоління "Омар"— головний в серії з двох пілотованих підводних апаратів, які призначались для підводних досліджень і робіт.

"Омар"
Верф	ОКБ СТС м.Москва
Переданий	1986
Проєкт
Класифікація ПЧ	Пілотований підводний апарат
Розробник проєкту	ОКБ СТС м.Москва
Основні характеристики
Швидкість (підводна)	Максимальна- 2 вуз, економічна-1 вуз
Робоча глибина занурення	540 м.
Дальність плавання	6 миль
Автономність плавання	Робоча — 6 год, аварійна — 72 год
Екіпаж	3 особи
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ)	5,6 м.
Ширина корпусу найб.	2,5 м.
Висота	3,5 м.
Водотоннажність підводна	9,6 т.
Силова установка
Свинцево—кислотні акумуляторні батареї: 2 основні енегоємністю по 22,4 кВт*год і 2 автоматики по 11,2 кВт*год
Рухова установка	Електрогідравлічна
Гвинти	Гвинти фіксованого кроку: 2 маршових в поворотних насадках; 2 вертикального переміщення, 2 лагового переміщення
Озброєння

В 1970—х роках Міністерство Рибного Господарства СРСР замовило Міністерству Суднобудівної  Промисловості  СРСР побудову двох підводних лабораторій (ПЛБ) «Бентос-300». Замовлення виконувало Ленінградське Адміралтейське Об’єднання (ЛАО). Конструкція ПЛБ «Бентос-300» включає спостережно—рятувальну рубку, яка має форму сфери. Мінрибгосп замовило 6 таких корпусів^[1], з яких два використали для ПЛБ "Бентос-300" №1 і №2, один використали в якості міцного корпусу ППА "Оса-3-600", два використали в якості міцних корпусів для ППА типу "Омар"^[1].

Розробкою проєкту і будівництвом апарата займалось ОКБ СТС (Опытное Конструкторское Бюро Специальных Технических Средств, м. Москва), яке входило в структуру Міністерства Рибного Господарства СРСР. Ці апарати призначались для:

• біологічних та іхтіологічних досліджень;

• збору гідробіонтів за допомгою маніпулятора;

• огляду підводних об’єктів та морського дна;

• підводних пошукових робіт.

Технічне завдання для побудови цього апарата було складене так, щоб габарити ППА дозволяли  експлуатацію з борту суден—носіїв апаратів типу "Сєвєр-2" і "«ТІНРО-2»: науково—пошукових суден (НПС) проєкту 399Б типу "Одісей"^[2] і рибопошукових суден (РПС) проєкту 1539 типу «Гідронавт»^[3].

В ОКБ СТС створили проєкт пілотованого підводного апарату 2—го покоління з назвою «Омар». В 1986 році ППА «Омар» побудовали і передали на баланс Севастопольському експериментально-конструкторському бюро з підводних досліджень (СЕКБП). 01.01.1987р. назва організації стала База спеціального експериментального флоту і підводних апаратів (База «Гідронавт»).

В 1986 році апарат працював у Південно—Китайському морі^[4] Протягом 1987—1988 років ППА «Омар» працював в експедиціях в Північно—Західній частині Тихого океану: в 1987 році в Охотському морі, а в 1988 році — в Японському морі^[5]. Роботи велись з борту НПС «Одісей»^[6]. В 1989 році комплекс НПС "Одісей"—ППА "Омар" працював в Охотському морі^[7][8]

В 1990 році апарат зняли з НПС "Одісей" і залізницею перевезли з Владивостока в Севастополь. В 1992 році ППА «Омар» працював в Україні на південному березі Криму з борту плавучого крану «Чорноморець—26»  на роботах по установці привантажів на каналізаційну трубу.

В середині 90—х років ППА «Омар» продали приватному власнику. В 2005 році його придбало Приватне Виробничо—Комерційне Підприємство (ПВКП)  “Скайлес" (засновник і директор Ю.Брага)^[1]. На допомогу до колишнього старшого помічника капітана ПЛБ "Бентос-300" Юрія Браги долучились гідронавти Є.Виноградов, О.Древетняк, Є.Стеблянко, О.Донець, І.Аврашов, Г.Бєльніков, які відновили ППА "Омар". Після ремонту апарат працював по екологічній тематиці, займався пошуком ракет на дні моря^[9].

З 2008 року ППА "Омар" задіяв Департамент підводної спадщини Інституту Археології Національної Академій Наук України в підводних роботах за програмою  інституту^[10]. Також підприємство—власник використовувало ППА «Омар» для туристичних екскурсій^[11].

Після окупації Криму в 2014 році ППА «Омар» залишився на окупованій території.

Міцний корпус апарата має форму сфери із внутрішнім діаметром 2,3 м, товщиною корпуса 17 мм^[1]. Легкий корпус зроблений зі склопластику. Це апарат другого покоління, тому всередині міцного корпусу знаходяться тільки прилади контролю і управління апаратом, тумблери ланцюгів контролю, а також радіонавігаційне і гідроакустичне обладнання. Все силове електрообладнання (контактори і силові реле) розміщене всередині герметичного відсіку, розміщеного зовні міцного корпусу. Механізми і приводи також розташовані зовні міцного корпусу і розраховані на тиск максимального занурення ППА.

Акумуляторні батареї розміщені в контейнерах, які можуть пересуватись в каркасі апарата. Контейнери мають розвантажену від тиску конструкцію — заливаються дизельним пальним, яке є діелектриком, і закриваються гумовою прокладкою, встановленою між кришкою і корпусом контейнера. Ця прокладка ізолює дизельне пальне від морської води.. Тиск всередині контейнера дорівнює забортному, а його корпус розвантажений від тиску. Це дозволяє виготовляти контейнер з нержавіючої сталі товщиною 2 — 3 мм. Для видалення водню, що утворюється при роботі кислотних акумуляторів, від контейнерів під легким корпусом прокладені шланги до верхньої частини апарата, де встановлені незворотні клапани.

В носовій нижній частині ППА має контейнер для зібраних зразків матеріалів, зроблений з нержавіючої сталі^[4].

Для визначення курсу ППА використовується гірокомпас. Для керування апаратом установлена система автоматичного управління курсом (автостерновий), який працює від гірокомпаса. Системи управління режимами руху дубльовані. Так, якщо з якоїсь причини автостерновий  відмовляє і апарат «збивається» із заданого курсу, командир може перейти на ручне дистанційне управління. Якщо і цей спосіб виявиться недієвим, можна перейти на аварійний режим. У цьому випадку параметри руху апарата змінюються за допомогою тумблерів, а виконавчі механізми працюють у режимі «увімкнено – вимкнено». Для керування апаратом призначений виносний малогабаритний пульт. На ньому розміщена Єдина Ручка Управління (ЄРУ) і основні тумблери керування рухом апарата.

Для радіозв’язку з судном—носієм установлена радіостанція ультракоротких хвиль.

Аварійний буй подає радіо— і світловий проблисковий сигнал після спливання на поверхню.

Гідроакустичне обладнання апаратів складається із станції звукопідводного зв'язку, гідроакустичного маяка, ехолотів та гідролокаторів^[7]. Гідроакустичний маяк налаштований на частоту, що відповідає частоті гідролокатора судна—носія. Маяк з невеликими паузами випромінює акустичні імпульси. Ехолот “Furuno”використовується як ехолот для визначення відстані до дна і до поверхні моря, а також як гідролокатор для визначення об’єктів в горизонтальній площині.

При знаходженні ППА в підводному положенні звукопідводний зв’язок підтримується з допомогою комплексу МГВ дальністю до 1,5 км.. Періодичність звукопідводного зв'язку щонайдовше 1 раз/год.

На верхній частині легкого корпусу  апарата установлений якірний вогонь. При перебуванні на поверхні моря екіпаж ППА має змогу вмикати проблисковий вогонь.

Ефективно апарат може рухатись біля ґрунту лише в тому випадку, якщо він точно вивішений, тобто він невагомий у воді. Плавучість апарата постійно змінюється внаслідок зміни обтискання міцного корпусу в залежності від глибини занурення, а також зміни щільності, солоності, температури забортної води.

Система занурення—спливання складається з двох цистерн головного баласту (ЦГБ) і однієї вирівнювально—диферентної цистерни^[4].

ЦГБ розміщені по бортам, вони шпігатного типу. Клапани вентиляції установлені всередині апарата. При зануренні цистерни заповнюються водою самопливом через шпігати, коли відкриваються клапани вентиляції і повітря з цистерн через них видаляється в атмосферу. При спливанні здійснюється продування ЦГБ повітрям високого тиску, яке зберігається в балонах поза міцним корпусом.

Вирівнювально—диферентна цистерна призначена для досягнення нульової плавучості апарата. Для прийому та відкачування забортної води служить водяний насос з гідравлічним приводом^[4]. Особливістю ППА "Омар" є його конструкція, яка має каркас, зроблений зі швелера. Коли апарат перебуває на м'якому грунті, порожнини швелера заповнюються грунтом, що зменшує плавучість.

Для горизонтального переміщення установлені 2 маршові гідравлічні двигуни з гвинтами фіксованого кроку. Оберти гвинтів регулюються плавно приводними гідродвигунами. Вони реверсивні: можуть обертатись як в один, так і в інший бік. Гвинти розміщені в поворотних насадках, які обертаються на такий кут, що дозволяє ППА за допомогою маршових двигунів обертатись навкруг. Управління маршовими двигунами здійснюється капітаном ПА за допомогою пульта дистанційного керування^[12].

Для лагового переміщення є 2 гвинти фіксованого кроку з приводом від гідродвигунів. Вони розміщені в носовій і кормовій  частинах ППА. За допомогою цих гвинтів апарат може мати або лагове переміщення (при обертанні гвинтів в один бік), або обертатись навкруг точки (при обертанні гвинтів в різні боки)^[12].

Для вертикального переміщення встановлені 2 гвинти фіксованого кроку з гідроприводом в носовій частині ППА симетрично з лівого і правого бортів.

Складається з балонів високого тиску, які розміщені зовні міцного корпусу і керуються клапанами, якими оперує капітан ППА. Джерелом стисненого повітря високого тиску 20 МПа (200 атм) є балони високого тиску, які наповнюються компресором при перебуванні ППА на судні. Компресор може бути штатним судновим, а може бути пересувним. Він входить до обладнання, що обслуговує апарат.

Все обладнання цієї системи розміщене зовні міцного корпусу: насос гідравліки ГСР, пневмогідроакумулятор, гідроблок, системи трубопроводів, гідродвигуни: маршових гвинтів, гвинтів вертикального переміщення, гвинтів лагового переміщення, а також водяний насос і виконавчі механізми маніпулятора, поворотних насадок маршових гвинтів.

В підводному положенні використовується система контролю повітря. Вона складається з приладів заміру в атмосфері міцного корпусу кількости кисню, вуглекислого газу, окису вуглецю (чадного газу). При зменшенні вмісту кисню до 19%, екіпаж вмикає систему регенерації повітря — спеціальну  установку, в яку вкладаються пластини, що поглинають окис вуглецю і вуглекислий газ, а виділяють кисень^[4]. Вони дозволяють підтримувати всередині міцного корпусу такі параметри атмосфери: вміст кисню 19—21%, вуглекислого газу 0,3——0,5%, окису вуглецю щонайбільше 0,0125мг/л. Ці пластини після відпрацювання замінюються новими. Кількості пластин регенерації достатньо для перебування під водою 3 членів екіпажу протягом 72 годин.

При збільшені температури всередині апарата для комфорту екіпажа використовується обдув з допомогою вентиляторів.

• Ілюмінатори для забортного спостереження: діаметром 200 мм — 9 од, діаметром 100 мм — 6 од^[12];
• Забортні світильники в кількості 10 од^[12];
• Комплекс фотографування: два  імпульсні світильники спалаху «Бірюза» з лампами спалаху ИФК-2000 . Вони вмикаються з одного пульта і мають синхроконтакт для фотографування^[7];
• Маніпулятор:7 ступенів свободи, дозволяє піднімати предмети масою до 25 кг^[1];
• Батометр для набору забортної води для аналізу.

Основним джерелом живлення мережі є кислотні акумуляторні батареї (АБ), які поміщені в 2 контейнери (описані в п. Корпус). Контейнери установлені в каркасі апарата під міцним корпусом. В кожному контейнері розміщені 56 акумуляторів СП-200М (Ємність 200 А*год)  або типу 513 (ємність 180 А*год).  Номінальна напруга кожного елемента 2В, вони зібрані в 4 групи по 14 одиниць, тому загальна напруга складає 28 В. Для Заряду АБ контейнер з акумуляторами зі штатного місця в нижній частині ПА переміщується назовні з допомогою спеціального візка. Далі демонтується кришка контейнера з прокладкою, під'єднуються кабелі і проводиться заряд від зарядного пристрою.

Все силове електрообладнання — контактори, силові реле розміщені зовні міцного корпусу в електричному блоку, корпус якого виготовлений з алюмінієвого сплаву і витримує забортний тиск. Від цієї мережі живиться силове обладнання: насос гідравліки ГСР, забортне освітлення, водяний насос.

Основним джерелом живлення даної мережі є кислотні АБ, які поміщені в 2 контейнери. Вони мають таку ж конструкцію, що і контейнери силової мережі. Різниця в тому, що ці контейнери в 2 рази менші — в них розміщені по 28 акумуляторів, які з’єднані у 2 групи по 14 елементів. Загальна напруга мережі складає 28 В. Від цієї мережі живляться: радіостанція, гідролокатор, звукопідводний зв’язок, внутрішнє освітлення ППА, системи автоматичного керування.

• Аварійний твердий баласт: зроблений з масивних чавунних баластин у кількості 2 одиниць. Вони установлені в нижній частині ППА з обох бортів. Скидається твердий баласт з корпусу ППА за допомогою піропатрону у випадку аварійної ситуації. Підводний апарат після скидання твердого баласту миттєво отримує позитивну плавучість.^[4]
• Аварійний буй: звільняється зсередини корпуса ППА екіпажем, виринає на поверхню, подає радіо- і світловий проблисковий сигнал.

В ППА "Омар" все силове електричне обладнання і механізми розміщені поза міцним корпусом. Всередині корпусу знаходиться радіоелектронне і гідроакустичне обладнання, прилади контролю і управління. Тому для боротьби з пожежею достатньо вогнегасника, який придатний для гасіння пожеж обладнання, що перебуває під напругою.

Для захисту екіпажа від задимлення та токсичних газів біля кожного члена екіпажу встановлений акваланг. Запасу повітря в кожному з них вистачає для дихання при атмосферному тиску протягом 1 години. Цього часу достатньо для організації боротьби з пожежею та спливання апарата на поверхню.

Рятувальні жилети: розміщені біля кожного члена екіпажа.

Екіпаж ППА "Омар" при зануренні складається з 3 осіб — капітана і двох підводних дослідників^[6]. Капітан відповідає за все технічне забезпечення занурення, контролює параметри роботи всіх систем і механізмів і здійснює операції по відходу від судна—носія, зануренню, виходу до місця роботи і поверненню на судно. Підводні дослідники виконують наукову програму, спостерігають, фотографують, займаються кінозйомкою і записують свої спостереження на магнітофон. Капітан сам обирає місце керування, оскільки управління апаратом здійснюється з дистанційного переносного пульту керування .

Згідно правил підготовки, стажування і призначення на посади гідронавтів, кандидатами в гідронавти могли стати особи чоловічої статі віком до 35 років, які мали вищу технічну або середню спеціальну освіту, стаж роботи за спеціальністю щонайменше 2 роки та досвід плавання на морських суднах щонайменше 1 рік. За станом здоров'я вони повинні були відповідати вимогам, що висувались до водолазів. Кожен кандидат проходив медичну комісію.

Підготовка гідронавтів відбувалась відповідно до програми, розробленої і затвердженої міністерством і поділялося на чотири етапи:

1-й етап — теоретичні заняття з предметів програми протягом усього курсу навчання;

2-й етап — практичні заняття з предметів програми, включаючи відпрацювання операцій з управління підводним апаратом біля пірса та в морі;

3-й етап — після завершення курсу навчання іспити та заліки з усіх предметів програми;

4-й етап — стажування слухачів, які успішно склали іспити та заліки, на ППА чи ПЛБ^[13].

Особа могла бути призначена на посаду капітана ППА "Омар" тільки тоді, коли вона мала звання «Гідронавт 1 класу». Отримання цього звання відбувалось в такій послідовності:

1. Зарахування в штат кандидатів в гідронавти.
2. Навчання на Курсах підготовки гідронавтів із складанням успішних іспитів;
3. Стажування протягом занурень: на ППА — 10 годин, на ПЛБ — 100 годин;
4. Проходження атестації і отримання звання «Гідронавт 3 класу»;
5. Праця в штатних екіпажах ППА чи ПЛБ, поки час перебування під водою від моменту отримання звання «Гідронавт 3 класу» не досягне 100 годин для ППА і 1000 годин для ПЛБ;
6. Проходження атестації і отримання звання «Гідронавт 2 класу»;
7. Праця в штатних екіпажах ППА чи ПЛБ, поки час перебування під водою від моменту отримання звання «Гідронавт 2 класу» не досягне 100 годин для ППА і 1000 годин для ПЛБ;
8. Проходження атестації і отримання звання «Гідронавт 1 класу».

На судні—носії ППА під час експедиції перебувають 2 капітани ППА (один з них капітан—наставник), а також група обслуговування підводного апарата: механік, електромеханік, радіонавігатор і акумуляторник. До складу наукової групи експедиції входять підводні дослідники, які пройшли навчання на Курсах підготовки гідронавтів і мають право на занурення в апараті.

На ППА «Омар» протягом 1987—1994 років працювали гідронавти 1 класу: капітанами—наставниками І.Виноградов^[6], В.Дєрябін^[14], М.Сапожніков^[15]; капітанами: В.Пляко, Ю.Брага^[15]. В групі обслуговування працювали: електромеханік Л.Несправа, радіонавігатор О.Хусаїнов.

В якості підводних спостерігачів на ППА працювали гідронавти—дослідники: к.г.н.В.Федоров^[4], В.Петров^[4], А.Помозов^[7], В.Бондарєв^[7], В.Сумерін^[7], О.Карамишев^[16], М.Колєсніков.^[14]

• Документальний фільм "Гидронавты"/Реж. С.Хейфец, ЦСДФ, 1990 р,— https://www.youtube.com/watch?v=zc0BqF7ADuY
• Документальний фільм "Подводные аппараты Базы "Гидронавт"/реж. С.Хейфец, к/ст. "Москва", 1991 р —. https://www.youtube.com/watch?v=RP5_ITtvUmY
• Публікація в газеті https://sevastopol.press/2008/02/07/omar-v-balaklavskoj-buxte/

• Геворкьян В.Х., Головань Г.А. "Подводные обитаемые аппараты Базы "Гидронавт" (Тактико—технические данные, опыт использования для решения научных и практических задач)"—Препринт АН УССР, Институт геологических наук—Киев—1990—42 с
• Жбанов А.В, А.А.Помозов А.А., Жбанова Д.А. "Севастопольские гидронавты" — ЧП Гуляев М.С.—Севастополь —2014—456 с.—300 прим
• Королёв А. Б. "Бентос-300": Пять тысяч часов под водой. — ТОО «Нирей». ВНИРО, 1992. — 204 с. — 2000 прим.

• https://soviet-trawler.narod.ru/pages_r/ussr/503_rift_r.html Гідронавт
• https://soviet-trawler.narod.ru/pages_r/ussr/399b_r.html Одісей
• https://soviet-trawler.narod.ru/pages_r/ussr/langust_r.html
• https://www.deepstorm.ru/DeepStorm.files/45-92/cda/langust/list.htm
• https://document.wikireading.ru/hqBcmkXTAS
• https://sevastopol.su/news/chto-glubokovodnyy-omar-videl-na-dne-chernogo-morya-vozle-sevastopolya
• https://kp.ua/crimea/17276-v-balaklave-poiavylas-podvodnaia-lodka