Олег Блохін
Особисті дані
Повне ім'я	Олег Володимирович Блохін
Народження	5 листопада 1952(1952-11-05) (72 роки)
	Київ, Українська РСР
Зріст	180 см
Вага	75 кг
Громадянство	СРСР →  Україна
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	І (г)
1969–1988 1988–1989 1989–1990	Динамо (Київ) Форвертс (Штайр) Аріс (Лімасол)	432 (211) 41 (9) 22 (5)
Національна збірна
Роки	Збірна	І (г)
1972—1988	СРСР	113 (44)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1990–1993 1993–1994 1994–1997 1997–1998 1998–1999 1999–2002 2003–2007 2008–2009 2011–2012 2012–2014	«Олімпіакос» ПАОК «Іонікос» ПАОК АЕК «Іонікос»  Україна «Москва»  Україна «Динамо» (Київ)
Звання, нагороди
Звання
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Олег Блохін у Вікісховищі

Оле́г Володи́мирович Блохі́н (нар. 5 листопада 1952, Київ) — радянський і український футболіст i футбольний тренер. Найрезультативніший бомбардир радянського футболу — 319 голів у залік клубу Григорія Федотова. Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954—2003).

Один з найкращих футболістів в історії радянського футболу^[1][2][3]. Володар «Золотого м'яча» (1975). Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1972), Заслужений майстер спорту СРСР (1975), Заслужений тренер України (2005)^[4]. Семиразовий чемпіон СРСР, п'ятиразовий володар Кубку СРСР, двічі володар Кубка Кубків УЄФА. Рекордсмен збірної СРСР з футболу за кількістю проведених за неї ігор і забитих голів. Один з трьох радянських футболістів, який здобував «Золотий м'яч».

Екстренер низки грецьких клубів, збірної України, «Москви» та київського «Динамо»^[5][6].

Народний депутат України 3-го (фракція Громада, Батьківщина та КПУ) та 4-го скликання (фракція КПУ та СДПУ(о)). З серпня 2021 року очолив Комітет національних збірних УАФ.^[7]

Народився 5 листопада 1952 в Києві у спортивній сім'ї. Мати, Катерина Адаменко, була відомою легкоатлеткою, батько працював у Київській обласній раді спортивного товариства «Трудові резерви». Матері дуже хотілося, щоб син теж став легкоатлетом, але він з дитинства обрав футбол.

Футбольну кар'єру розпочав у юнацькій команді київського «Динамо». Вихованець школи «Динамо» (Київ) з 1962 року (перший тренер — Олександр Леонідов). Вже в ті роки він умів відмінно тримати м'яч, сміливо йти у прорив, завдавати сильних і точних ударів по воротах. Талант голеадора був помічений, і Блохіна взяли в дубль.

За основну команду «Динамо» Блохін дебютував 25 листопада 1969 року на тбіліському стадіоні «Локомотив», коли Віктор Маслов випустив 17-річного форварда в основі на гру проти місцевого клубу.

З'явився Олег і в юнацькій збірній СРСР, потім в молодіжній і, нарешті, олімпійській. У 1972 році, на Олімпіаді в Мюнхені, олімпійська збірна СРСР розділила 3-4 місця з командою НДР. На тому турнірі Олег забив шість м'ячів, один з них у матчі за 3-є місце з командою НДР, який закінчився внічию 2:2.

Ледь тільки закріпившись в основному складі свого клубу, Блохін вже в 1973 році був визнаний найкращим футболістом СРСР. Це повторилося і наступного, а потім і 1975 року. У той час у радянському футболі панувало київське «Динамо», яке очолював тренерський «тандем» Валерій Лобановський — Олег Базилевич. Олег Блохін швидко став одним із лідерів команди. Його фірмовим стилем були індивідуальні проходи на величезній швидкості, найчастіше по лівому краю, які залишали не у справ спочатку захисників та воротарів суперника. Але разом з тим Блохін був універсальним гравцем, часто грав не тільки на лівому краю, але і в центрі атаки. Однак, при всій своїй любові до індивідуальних проходів, Олег був командним гравцем і чітко взаємодіяв з партнерами. З іншого боку, і вони, знаючи швидкісні якості Блохіна, завжди намагалися знайти його на полі і гострим пасом дати йому можливість для стрімкого проходу до чужих воріт^[8].

Класичним став гол, забитий Олегом Блохіним у ворота мюнхенської «Баварії» у першому матчі за європейський Суперкубок 1975 року. У той рік київське «Динамо» вперше у своїй історії виграло Кубок володарів кубків, перемігши у фінальному матчі угорський «Ференцварош» — 3:0 (один з голів був на рахунку Блохіна). Мюнхенська «Баварія» другий рік поспіль володіла Кубком європейських чемпіонів. Перед матчами за європейський Суперкубок мало хто сумнівався, що перемога буде на боці іменитої «Баварії». Однак у Мюнхені Олег Блохін, вибравши момент, чудово виконав свій фірмовий номер — отримавши гострий пас, на спринтерській швидкості втік від захисників, серед яких був сам Франц Бекенбауер, і точно та сильно пробив у дальній кут воріт Зеппа Маєра. Цей гол виявився єдиним, а приголомшливий сольний прохід Блохіна журналісти і телекоментатори називали фантастичним.

У матчі-відповіді В Києві Блохін забив у ворота «Баварії» вже два голи — один в кінці першого тайму, другий на початку другого. Успіх київського «Динамо», який виграв європейський Суперкубок, був сенсаційним — вперше перемогу святкувала команда з Радянського Союзу. І вперше у тому ж таки 1975 році приз паризького тижневика France Football «Золотий м'яч» отримав радянський футболіст — киянин Олег Блохін, визнаний найкращим футболістом Європи.

У наступному році на іграх XXI Олімпіади, що проходили в Монреалі, радянська олімпійська збірна практично повністю складалася з футболістів київського «Динамо». Тоді були завойовані бронзові медалі — у матчі за третє місце олімпійська збірна СРСР обіграла збірну Бразилії — 2:0. Щоправда, Олег, не до кінця вилікувавши травму, на олімпійському футбольному турнірі забив всього лише один м'яч у ворота збірної КНДР.

Найкрасивіший гол у кар'єрі, на його погляд, був забитий московському «Динамо» в падінні через себе — у кубковому матчі 1973 року. Через п'ять років він забив «Чорноморцю» п'ятою, а ще через рік кишинівському «Ністру» прямим ударом з кутового^[9].

Незважаючи на чудову гру Блохіна, лише в тридцятирічному віці він вперше взяв участь у чемпіонаті світу, що проходив в Іспанії. Збірна СРСР не дійшла до півфіналу лише тому, що поступилася збірній Польщі за різницею забитих і пропущених м'ячів. Блохін зіграв на чемпіонаті всі п'ять матчів і забив один гол у ворота збірної Нової Зеландії. В тому ж таки 1982 році його запросили у збірну Європи, що проводила матч зі збірною світу. А ще раніше він грав у збірній ФІФА в матчах з дортмундською «Боруссією» і іспанською «Барселоною».

Через чотири роки форвард вдруге поспіль бере участь у чемпіонаті світу. У двох проведених ним матчах Олег забив один гол у ворота збірної Канади. А напередодні чемпіонату разом з київським «Динамо» Блохін святкував перемогу у фінальному матчі Кубка володарів кубків проти мадридського «Атлетіко», обіграного з рахунком 3:0. Один гол у ворота іспанців забив Блохін, а ще три м'ячі він провів у півфінальних та чвертьфінальних матчах цього турніру.

В підсумку в рідному київському «Динамо» він грав до 1987 року, віддавши клубу вісімнадцять років. Останній свій гол за київське «Динамо» Олег Блохін забив 20 листопада 1987 року в матчі на Кубок СРСР проти волгоградського «Ротора». Це був його 314-й гол у всіх проведених ним матчах. У чемпіонаті СРСР він забив 211 м'ячів — це досягнення так ніхто не зміг перевершити.

Йому належать всі особисті рекорди в радянському футболі. Так, наприклад, за збірну СРСР він провів 112 матчів (більше, ніж хто-небудь) і забив 47 м'ячів. Зіграв у чемпіонатах СРСР 432 рази і забив 211 м'ячів (обидві цифри також всесоюзні рекорди). У п'яти випадках (частіше інших) очолював список бомбардирів першості СРСР. 15 разів (більше за усіх) називався в числі найкращих гравців сезону, причому в 13 випадках під першим номером. Тричі в результаті референдуму радянських спортивних журналістів, організованого тижневиком «Футбол-Хокей», визнаний найкращим футболістом СРСР (1973, 1974, 1975 роках). Крім того, Блохін двічі входив у збірну команду Міжнародної федерації футболу (ФІФА) — у 1979 році проти західнонімецької команди «Боруссія» з Дортмунда, а в наступному сезоні — проти іспанської «Барселони», грав за збірну команду Європейського футбольного союзу (УЄФА) проти збірної ЧССР (у 1981 році) і за збірну Європи (у 1982 році) проти збірної решти світу^[10].

1987 року нападника за 115 тисяч доларів^[11] придбала австрійська команда Форвертс (Штайр), де він виступав протягом року, а 28 червня 1989 року в Києві відбувся прощальний матч на честь Блохіна, де збірна СРСР зустрічалася зі збірною футбольних зірок світу. Олег прощався зі збірною, граючи за яку він забив 42 м'ячі. На концерті у Палаці спорту, що відбувся напередодні прощального матчу Олега Блохіна, Тамарою Гвердцителі була виконана пісня «Віват, король!», спеціально написана Юрієм Рибчинським (слова) і Геннадієм Татарченком (музика) для Блохіна.^[12][13].

Попрощавшись з київськими вболівальниками, Блохін поїхав на Кіпр, де наступний сезон грав за Аріс (Лімасол), після чого завершив ігрову кар'єру.

Закінчивши кар'єру гравця в складі «Аріса», Олег Блохін у 1990 році став тренером в грецькому «Олімпіакосі». Приступаючи до першого для себе досвіду роботи головним тренером, він дав собі на це два роки. Вирішив, що якщо за цей час у нього нічого не вийде, то кине це заняття. Проте, молодому тренеру вдалося: У 1990 році його «Олімпіакос» був за крок від чемпіонства. В ключовому матчі другого кола Олег Протасов забив переможний м'яч основному конкурентові АЕКу, зробивши рахунок 2:1. Проте за 7 хвилин до закінчення зустрічі на полі стадіону «Філадельфія» почали вибухати димові шашки. Дисциплінарний комітет призначив перегравання, яке відбулося на Родосі. АЕК переміг 1:0 і майже гарантував собі золоті медалі. Незважаючи на невдачу пірейський клуб на чолі з українським тренером продовжив вдало виступати — 1992 року ведений ним клуб з передмістя Афін завоював Кубок та Суперкубок Греції, а в національному чемпіонаті двічі (у 1991 і 1992 роках) фінішував другим. Наступного сезону, взимку 1993-го Олег Блохін пішов з посади головного тренера. Восени у єврокубках грецький суперклуб, який переживав фінансову кризу і посадку до в'язниці свого власника та місцевого олігарха Аргіріса Сальяреліса, під керівництвом Блохіна дійшов до чвертьфіналу Кубка володарів Кубків, здолавши по дорозі до цієї стадії французьке «Монако», на чолі з Арсеном Венгером^[14]. Від вдалих результатів вдячні вболівальники одного разу навіть вирушили до Києва на зустріч з місцевими динамівцями у зв'язку з 50-річчям улюбленого їм тренера^[15].

Після закінчення контракту, Блохін на рік пішов працювати в інший грецький клуб — ПАОК (Салоніки). На момент його приходу клуб посідав 5-те місце першості Греції. У сезоні 1993/94 клуб із Блохіним на чолі знову став лише 5-м. А чемпіонство зберіг АЕК.

Після цього протягом трохи більше двох років український спеціаліст тренував афінський «Іонікос», який ніколи не піднімався вище 5-го підсумкового місця в чемпіонаті Греції. На той момент «Іонікос» повернувся у вищий дивізіон чемпіонату Греції, і разом із Блохіним посів у сезоні 1994/95 лише 15-ту сходинку. Останню, яка дозволила клубу залишитися у еліті. Наступні два сезони «Іонікос» Блохіна незмінно посідав 8-ме місце чемпіонату Греції, повернувши собі статус середняка ліги^[16].

Потім Блохін провів іще декілька сезонів на чолі «ПАОКа», «АЕКа» та «Іонікоса», але гучних результатів не здобув.

У вересні 2003 року Блохін став головним тренером національної збірної України. Під його керівництвом збірна вперше в своїй історії успішно пройшла відбірковий етап великого міжнародного турніру — чемпіонату світу з футболу 2006 року в Німеччині, причому путівку до Німеччини завоювала раніше всіх інших європейських команд. На турнірі збірна України, яка вперше брала участь у фінальних стадіях ЧС, дійшла до чвертьфіналу — це найвище досягнення українців.

6 грудня 2007 року Блохін подав на звільнення з поста тренера збірної, після того як не зміг пробитися зі збірною на Євро-2008^[17]. Заяву було прийнято на засіданні виконкому Федерації футболу України.

Через кілька днів після звільнення з поста головного тренера збірної України Блохін став головним тренером російського клубу «Москва». У чемпіонаті Росії 2008 року «Москва» посіла 9-е місце. 26 листопада 2008 року договір Блохіна з «Москвою» був розірваний за обопільною згодою сторін.

У сезоні 2009/2010 був спортивним директором одеського «Чорноморця». Головним тренером став партнер Блохіна Андрій Баль. В підсумку під їх керуванням «Чорноморець» здобув лише 5 перемог за сезон і посів у чемпіонаті України передостаннє 15-те місце та вилетів до першої ліги, після чого обидва тренери були звільнені.

21 квітня 2011 року був знову призначений на пост головного тренера національної збірної України^[18]. У програмі «ТСН» на українському телеканалі «1+1» з посиланням на неназвані «власні джерела» повідомили, що заробітна плата Блохіна склала 50 тисяч доларів у місяць^[19]. Під керівництвом Блохіна збірна взяла участь у домашньому Євро-2012, де не змогла вийти з групи.

25 вересня 2012 року, після відставки Юрія Сьоміна був призначений на пост головного тренера київського «Динамо»^[20]. 28 вересня 2012 року дебютував як тренер «Динамо» в десятому турі Чемпіонату України проти луганської «Зорі». Дебют виявився успішним: «кияни» перемогли 1:0, єдиний м'яч провів Раффаел.

Невдовзі після приходу у «Динамо» Блохіна госпіталізували з гіпертонічним кризом — причиною виявився тромб, який майже повністю перекрив сонну артерію. На другий день госпіталізації видалили тромб за допомогою малоінвазивної хірургії. У період лікарняного Блохіна обов'язки головного тренера збірної виконував Андрій Баль, під керівництвом якого вона втратила 5 очок з 6 у двох матчах: нічия з Молдовою і програш Чорногорії. У «Динамо» головного тренера підмінив Олексій Михайличенко, і результати теж не радували: «Динамо» втратило багато очок у чемпіонаті та Лізі чемпіонів.

3 листопада Блохін вперше після операції дивився матч на стадіоні. Це була гра «Динамо» — «Таврія», проте сидіти на тренерській лавці лікарі йому ще не дозволили, і він дивився його з ложі стадіону. В перерві, до якої «Динамо» вело в рахунку 1:0, Блохін спустився в роздягальню, поговорив з гравцями. На тренерській лавці Блохіна як і раніше заміняв Олексій Михайличенко, він же і давав післяматчеву прес-конференцію.

До матчу 21 листопада з ПСЖ у Лізи чемпіонів (поразка 0:2), який проходив у Києві, лікарі дозволили Блохіну бути на тренерській лавці, чим він і скористався. Він же провів передматчеву і післяматчеву прес-конференції.

16 квітня 2014 року, відразу після матчу чемпіонату України проти «Шахтаря», програного в Києві з рахунком 0:2, Олег Блохін був звільнений президентом клубу Ігорем Суркісом з поста головного тренера «Динамо» за незадовільні результати, показані командою під його керівництвом^[21].

Перебував у КПРС^[22]. У пострадянський період Олег Блохін поєднував тренерську роботу з громадсько-політичною діяльністю.

У 1998 році був депутатом Верховної Ради України за списком Всеукраїнського об'єднання «Громада» (№ 16), яке на початку 1997 року створив тогочасний прем'єр-міністр України Павло Лазаренко. Членом фракції ВО «Громада» пробув лише рік, після чого два роки був у фракції «Батьківщина».

Влітку 2001 року перейшов у Комуністичну партію України, а у 2002 році був обраний депутатом Верховної Ради четвертого скликання за списками цієї партії (№ 10). За п'ять місяців перейшов у фракцію Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), а у 2003 році був членом її політради^[23].

У Раді IV скликання був членом комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму, головою підкомітету з питань олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень.

На виборах 2006 року Блохін балотувався у Верховну Раду під № 10 списку Опозиційного блоку «Не так!», сформованого на базі СДПУ(о). Блок не зміг подолати 3-відсотковий прохідний бар'єр, набравши лише 1,01 % голосів виборців^[24].

• Статистика в Кубках СРСР та єврокубках подана за схемою «осінь-весна» та зарахована в рік початку турніру

 Статистика матчів і голів за збірну —  СРСР

Дата	Місто	Господарі	Результат	Гості	Турнір	Голи	Примітки
16/07/1972	Вааса	Фінляндія	1 – 1	СРСР	товариський матч	1
6/08/1972	Стокгольм	Швеція	4 – 4	СРСР	товариський матч	1
28/08/1972	Регенсбург	М'янма	0 – 1	СРСР	ОІ 1972 - 1-й етап	-
1/09/1972	Регенсбург	Мексика	1 – 4	СРСР	ОІ 1972 - 1-й етап	3
3/09/1972	Мюнхен	Марокко	0 – 3	СРСР	ОІ 1972 - 2-й етап	-
5/09/1972	Аугсбург	СРСР	1 – 2	Польща	ОІ 1972 - 2-й етап	1
8/09/1972	Аугсбург	СРСР	4 – 0	Данія	ОІ 1972 - 2-й етап	1
10/09/1972	Мюнхен	НДР	2 – 2	СРСР	ОІ 1972 - матч за 3-тє місце	1
13/10/1972	Париж	Франція	1 – 0	СРСР	Відбір до ЧС 1974	-
28/03/1973	Пловдив	Болгарія	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
18/04/1973	Київ	СРСР	2 – 0	Румунія	товариський матч	-
13/05/1973	Москва	СРСР	1 – 0	Ірландія	Відбір до ЧС 1974	-
26/05/1973	Москва	СРСР	2 – 0	Франція	Відбір до ЧС 1974	1
10/06/1973	Москва	СРСР	1 – 2	Англія	товариський матч	-
21/06/1973	Москва	СРСР	0 – 1	Бразилія	товариський матч	-
5/08/1973	Москва	СРСР	0 – 0	Швеція	товариський матч	-
5/09/1973	Москва	СРСР	0 – 1	ФРН	товариський матч	-
26/09/1973	Москва	СРСР	0 – 0	Чилі	Відбір до ЧС 1974	-
17/10/1973	Лейпциг	НДР	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
17/04/1974	Зениця	Югославія	0 – 1	СРСР	товариський матч	-
20/05/1974	Одеса	СРСР	0 – 1	Чехословаччина	товариський матч	-
20/10/1974	Дублін	Ірландія	3 – 0	СРСР	Відбір до ЧЄ 1976	-
2/04/1975	Київ	СРСР	3 – 0	Туреччина	Відбір до ЧЄ 1976	1
18/05/1975	Київ	СРСР	2 – 1	Ірландія	Відбір до ЧЄ 1976	1
8/06/1975	Москва	СРСР	1 – 0	Італія	товариський матч	-
12/10/1975	Цюрих	Швейцарія	0 – 1	СРСР	Відбір до ЧЄ 1976	-
12/11/1975	Київ	СРСР	4 – 1	Швейцарія	Відбір до ЧЄ 1976	-
23/11/1975	Ізмір	Туреччина	1 – 0	СРСР	Відбір до ЧЄ 1976	-
29/11/1975	Бухарест	Румунія	2 – 2	СРСР	товариський матч	-
10/03/1976	Кошиці	Чехословаччина	2 – 2	СРСР	товариський матч	1
20/03/1976	Київ	СРСР	0 – 1	Аргентина	товариський матч	-
24/03/1976	Софія	Болгарія	0 – 3	СРСР	товариський матч	1
24/04/1976	Братислава	Чехословаччина	2 – 0	СРСР	Відбір до ЧЄ 1976	-
22/05/1976	Київ	СРСР	2 – 2	Чехословаччина	Відбір до ЧЄ 1976	1
26/05/1976	Будапешт	Угорщина	1 – 1	СРСР	товариський матч	-
23/06/1976	Відень	Австрія	2 – 1	СРСР	товариський матч	-
19/07/1976	Монреаль	СРСР	2 – 1	Канада	ОІ 1976 - 1-й етап	-
23/07/1976	Оттава	СРСР	3 – 0	Північна Корея	ОІ 1976 - 1-й етап	1
25/07/1976	Шербрук	Іран	1 – 2	СРСР	ОІ 1976 - 1-й етап	-
27/07/1976	Монреаль	НДР	2 – 1	СРСР	ОІ 1976 - півфінал	-
29/07/1976	Монреаль	СРСР	2 – 0	Бразилія	ОІ 1976 - матч за 3-тє місце	-
20/03/1977	Туніс	Туніс	0 – 3	СРСР	товариський матч	-
23/03/1977	Белград	Югославія	2 – 4	СРСР	товариський матч	2
24/04/1977	Москва	СРСР	2 – 0	Греція	Відбір до ЧС 1978	-
30/04/1977	Будапешт	Угорщина	2 – 1	СРСР	Відбір до ЧС 1978	-
10/05/1977	Салоніки	Греція	1 – 0	СРСР	Відбір до ЧС 1978	-
18/05/1977	Тбілісі	СРСР	2 – 0	Угорщина	Відбір до ЧС 1978	-
28/07/1977	Лейпциг	НДР	2 – 1	СРСР	товариський матч	-
7/09/1977	Волгоград	СРСР	4 – 1	Польща	товариський матч	2
5/10/1977	Роттердам	Нідерланди	0 – 0	СРСР	товариський матч	-
8/10/1977	Сен-Дені	Франція	0 – 0	СРСР	товариський матч	-
26/02/1978	Марракеш	Марокко	2 – 3	СРСР	товариський матч	1
8/03/1978	Франкфурт-на-Майні	ФРН	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
5/04/1978	Єреван	СРСР	10 – 2	Фінляндія	товариський матч	3
14/05/1978	Бухарест	Румунія	0 – 1	СРСР	товариський матч	1
6/09/1978	Тегеран	Іран	0 – 1	СРСР	товариський матч	-
20/09/1978	Єреван	СРСР	2 – 0	Греція	Відбір до ЧЄ 1980	-
5/10/1978	Анкара	Туреччина	0 – 2	СРСР	товариський матч	1
11/10/1978	Будапешт	Угорщина	2 – 0	СРСР	Відбір до ЧЄ 1980	-
23/11/1978	Токіо	Японія	1 – 4	СРСР	товариський матч	-
26/11/1978	Осака	Японія	0 – 3	СРСР	товариський матч	-
28/03/1979	Сімферополь	СРСР	3 – 1	Болгарія	товариський матч	1
19/04/1979	Тбілісі	СРСР	2 – 0	Швеція	товариський матч	-
5/05/1979	Москва	СРСР	3 – 0	Чехословаччина	товариський матч	-
19/05/1979	Тбілісі	СРСР	2 – 2	Угорщина	Відбір до ЧЄ 1980	-
27/06/1979	Копенгаген	Данія	1 – 2	СРСР	товариський матч	-
27/08/1980	Будапешт	Угорщина	1 – 4	СРСР	товариський матч	1
3/09/1980	Рейк'явік	Ісландія	1 – 2	СРСР	Відбір до ЧС 1982	-
30/05/1981	Рексем	Уельс	0 – 0	СРСР	Відбір до ЧС 1982	-
23/09/1981	Москва	СРСР	4 – 0	Туреччина	Відбір до ЧС 1982	1
7/10/1981	Стамбул	Туреччина	0 – 3	СРСР	Відбір до ЧС 1982	2
28/10/1981	Тбілісі	СРСР	2 – 0	Чехословаччина	Відбір до ЧС 1982	-
18/11/1981	Москва	СРСР	3 – 0	Уельс	Відбір до ЧС 1982	1
29/11/1981	Братислава	Чехословаччина	1 – 1	СРСР	Відбір до ЧС 1982	1
10/03/1982	Афіни	Греція	0 – 2	СРСР	товариський матч	-
14/04/1982	Буенос-Айрес	Аргентина	1 – 1	СРСР	товариський матч	-
5/05/1982	Москва	НДР	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
3/06/1982	Стокгольм	Швеція	0 – 1	СРСР	товариський матч	1
14/06/1982	Севілья	Бразилія	2 – 1	СРСР	ЧС 1982 - 1-й етап	-
19/06/1982	Малага	СРСР	3 – 0	Нова Зеландія	ЧС 1982 - 1-й етап	1
22/06/1982	Малага	Шотландія	2 – 2	СРСР	ЧС 1982 - 1-й етап	-
1/07/1982	Барселона	Бельгія	0 – 1	СРСР	ЧС 1982 - 2-й етап	-
4/07/1982	Барселона	СРСР	0 – 0	Польща	ЧС 1982 - 2-й етап	-
23/03/1983	Париж	Франція	1 – 1	СРСР	товариський матч	-
13/04/1983	Лозанна	Швейцарія	0 – 1	СРСР	товариський матч	1
27/04/1983	Москва	СРСР	5 – 0	Португалія	Відбір до ЧЄ 1984	-
17/05/1983	Відень	Австрія	2 – 2	СРСР	товариський матч	1
22/05/1983	Хожув	Польща	1 – 1	СРСР	Відбір до ЧЄ 1984	-
1/06/1983	Гельсінкі	Фінляндія	0 – 1	СРСР	Відбір до ЧЄ 1984	1
26/07/1983	Лейпциг	НДР	1 – 3	СРСР	товариський матч	1
9/10/1983	Москва	СРСР	2 – 0	Польща	Відбір до ЧЄ 1984	1
13/11/1983	Лісабон	Португалія	1 – 0	СРСР	Відбір до ЧЄ 1984	-
2/06/1984	Лондон	Англія	0 – 2	СРСР	товариський матч	-
19/08/1984	Ленінград	СРСР	3 – 0	Мексика	товариський матч	1
12/09/1984	Дублін	Ірландія	1 – 0	СРСР	Відбір до ЧС 1986	-
7/08/1985	Москва	СРСР	2 – 0	Румунія	товариський матч	-
28/08/1985	Москва	СРСР	1 – 0	ФРН	товариський матч	-
25/09/1985	Москва	СРСР	1 – 0	Данія	Відбір до ЧС 1986	-
16/10/1985	Москва	СРСР	2 – 0	Ірландія	Відбір до ЧС 1986	-
22/01/1986	Лас-Пальмас	Іспанія	2 – 0	СРСР	товариський матч	-
19/02/1986	Мехіко	Мексика	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
26/03/1986	Тбілісі	СРСР	0 – 1	Англія	товариський матч	-
23/04/1986	Тімішоара	Румунія	2 – 1	СРСР	товариський матч	-
7/05/1986	Москва	СРСР	0 – 0	Фінляндія	товариський матч	-
5/06/1986	Леон	СРСР	1 – 1	Франція	ЧС 1986 - 1-й етап	-
9/06/1986	Ірапуато	СРСР	2 – 0	Канада	ЧС 1986 - 1-й етап	1
20/08/1986	Гетеборг	Швеція	0 – 0	СРСР	товариський матч	-
24/09/1986	Рейк'явік	Ісландія	1 – 1	СРСР	Відбір до ЧЄ 1988	-
11/10/1986	Париж	Франція	0 – 2	СРСР	Відбір до ЧЄ 1988	-
29/10/1986	Сімферополь	СРСР	4 – 0	Норвегія	Відбір до ЧЄ 1988	1
28/10/1987	Сімферополь	СРСР	2 – 0	Ісландія	Відбір до ЧЄ 1988	-
21/09/1988	Дюссельдорф	ФРН	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
Усього		Матчів (1 місце)	112		Голів (1 місце)	42

Єврокубки

[ред. | ред. код]

Олег Блохін провів усі свої 15 сезонів у клубних турнірах УЄФА у складі київського «Динамо», зігравши загалом 79 ігор, забивши 25 голів (середня результативність — 0,32 голи за гру). По всім цим показникам він абсолютний рекордсмен серед футболістів часів СРСР. Найвищі досягнення — перемога у Кубку кубків 1974—1975, Кубку кубків 1985—1986 та Суперкубку 1975.

Перша гра відбулася 13 вересня 1972 року в Інсбруці в першому матчі 1/16 фіналу Кубка чемпіонів 1972—1973 проти місцевого клубу «Сваровскі-Ваккер». Олег провів в дебютній і переможній (1:0) грі усі 90 хвилин. А 8 листопада 1972 року в Хожуві у цьому ж розіграші Кубка чемпіонів забив перший гол в єврокубках, відкривши рахунок в повторному двоборстві 1/8 фіналу з «Гурником» із Забже. Кияни поступилися тоді полякам — 1:2, але враховуючи першу гру в Києві — 2:0, пройшли до чвертьфіналу.

18 березня 1987 року Олег забив останній гол в турнірах УЄФА. В присутності 100 000 глядачів він відкрив рахунок у повторній грі чвертьфіналу Кубка чемпіонів 1986—1987 проти турецького «Бешікташу» — 2:0. Останній виступ відбувся в Глазго 30 вересня 1987 року у матчі-відповіді 1/16 фіналу Кубка чемпіонів 1987—1988 проти «Глазго Рейнджерс». Майже 35-річний ветеран провів на полі весь матч, на жаль, програний «Динамо» — 0:2.

Варто відмітити сезони в яких Блохін забивав по 5 м'ячів: Кубок кубків 1974—1975, Кубок кубків 1985—1986 — один з квартету найкращих бомбардирів цього розіграшу та Кубок чемпіонів 1986—1987. Тричі відзначився дублями: у повторному матчі за Суперкубок УЄФА проти «Баварії» 6 жовтня 1975 року в Києві, у першій грі півфіналу Кубок кубків 1985—1986 проти празької «Дукли» 2 квітня 1986 року в Києві та у першому чвертьфіналі Кубка чемпіонів 1986-87 у ворота «Бешікташу» 4 березня 1987 року в Ізмірі.

Всі голи забиті з гри. 16 березня 1977 року в другому, домашньому матчі 1/4 фіналу Кубка чемпіонів 1976-77 проти «Баварії» на 39 хвилині не забив пенальті у ворота Зеппа Маєра.

Пам'ятними є голи забиті зі штрафних. Наприклад, у тому ж київському матчі з «Баварією» за Суперкубок. Також 5 листопада 1986 року у повторній грі 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1986-87 у ворота «Селтіка», які захищав Пет Боннер. Ці два голи були забиті на Республіканському стадіоні в Києві у присутності 100 000 глядачів.

До речі, 5 листопада, день народження Олега. І за 15 років виступів на стадіонах Європи йому довелося тричі зіграти саме цього дня. Крім вищезгаданого матчу з шотландцями (перемога — 3:1) це було також у 1974 році у повторній грі 1/8 фіналу Кубка кубків 1974-75 у Києві з німецьким «Айнтрахтом» (перемога — 2:1), та у 1975 році у матчі-відповіді 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1975-76 в ісландському місті Акранес проти однойменного клубу (перемога 2:0). Як бачимо, у всіх цих іграх Олег перемагав разом з «Динамо».

Статистика виступів у єврокубках

[ред. | ред. код]

Сезон	Клуб	Турнір	Досягнення	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки	Голи
1972-73	«Динамо» (Київ)	Кубок чемпіонів	1/4 фіналу	6	3	1	2	1
1973-74		Кубок УЄФА	1/8 фіналу	5	4	0	1	1
1974-75		Кубок кубків		9	8	0	1	5
1975		Суперкубок УЄФА		2	2	0	0	3
1975-76		Кубок чемпіонів	1/4 фіналу	6	4	1	1	1
1976-77		Кубок чемпіонів	1/2 фіналу	8	6	0	2	2
1977-78		Кубок УЄФА	1/32 фіналу	2	0	1	1	0
1978-79		Кубок чемпіонів	1/8 фіналу	4	2	1	1	0
1979-80		Кубок УЄФА	1/8 фіналу	4	2	0	2	1
1980-81		Кубок УЄФА	1/32 фіналу	2	0	2	0	0
1981-82		Кубок чемпіонів	1/4 фіналу	6	2	3	1	1
1982-83*		Кубок чемпіонів	1/4 фіналу	4	3	0	1	0
1983-84		Кубок УЄФА	1/32 фіналу	2	0	1	1	0
1985-86		Кубок кубків		9	6	2	1	5
1986		Суперкубок УЄФА		1	0	0	1	0
1986-87		Кубок чемпіонів	1/2 фіналу	7	4	1	2	5
1987-88		Кубок чемпіонів	1/16 фіналу	2	1	0	1	0
ВСЬОГО за кар'єру		15 євросезонів		79	47	13	19	25

 * — у 1/8 фіналу жереб звів киян з клубом «17 Ненторі». Через відмову албанців в 1/4 пройшло «Динамо».

Статистика по турнірам

[ред. | ред. код]

Турнір	Сезони	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки	Голи
Кубок чемпіонів	8	43	25	7	11	10
Кубок кубків	2	18	14	2	2	10
Кубок УЄФА	5	15	6	4	5	2
Суперкубок УЄФА	2	3	2	0	1	3

Усі матчі та голи Олега Блохіна у єврокубках

[ред. | ред. код]

Усі матчі та голи Олега Блохіна у єврокубках
№	Сезон	Турнір	Раунд	Господарі	Рахунок	Гості	Голи	Інше
1	1972-73	Кубок чемпіонів	1/16	«Динамо» (Київ)	0:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Сваровскі-Ваккер»	—
2				«Сваровскі-Ваккер»	2:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» (Київ)	—	79'
3			1/8	«Динамо» (Київ)	2:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Гурник»	—
4				«Гурник»	2:1 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» (Київ)	25' (0:1)	86'
5			1/4	«Динамо» (Київ)	2:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Реал»	—	81'
6				«Реал»	3:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» (Київ)	—
7	1973-74	Кубок УЄФА	1/32 (2)	«Динамо» К	4:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Фредрікстад»	90' (4:0)
8			1/16	«Динамо» К	1:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Б-1903»	—
9				«Б-1903»	1:2 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
10			1/8	«Динамо» К	2:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Штутгарт»	—
11				«Штутгарт»	3:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
12	1974-75	Кубок кубків	1/16	«Динамо» К	1:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	ЦСКА «Септемврийско знаме»	57'
13				ЦСКА «Септемврийско знаме»	0:1 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	81'
14			1/8	«Айнтрахт» Ф	2:3 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	83' (2:2)
15				«Динамо» К	2:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Айнтрахт» Ф	—
16			1/4	«Бурсаспор»	0:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
17				«Динамо» К	2:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Бурсаспор»	—	66'
18			1/2	«Динамо» К	3:0 [Архівовано 28 грудня 2015 у Wayback Machine.]	«ПСВ»	56' (3:0)
19				«ПСВ»	2:1 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
20			Фінал	«Динамо» К	3:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Ференцварош»	67' (3:0)
21	1975	Суперкубок	—	«Баварія»	0:1 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	66'
22	1975-76	Кубок чемпіонів	1/16	«Олімпіакос»	2:2 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
23				«Динамо» К	1:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Олімпіакос»	—
24	1975	Суперкубок	—	«Динамо» К	2:0 [Архівовано 12 лютого 2016 у Wayback Machine.]	«Баварія»	40'  53'
25	1975-76	Кубок чемпіонів	1/8	«Динамо» К	3:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Акранес»	—
26				«Акранес»	0:2 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
27			1/4	«Динамо» К	2:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Сент-Етьєн»	54' (2:0)
28				«Сент-Етьєн»	0:3 д.ч. [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
29	1976-77	Кубок чемпіонів	1/16	«Динамо» К	3:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Партизан»	(3:0)	28'
30				«Партизан»	0:2 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
31			1/8	«Динамо» К	4:0 [Архівовано 3 лютого 2016 у Wayback Machine.]	ПАОК	—
32				ПАОК	0:2 [Архівовано 3 лютого 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	82' (0:2)
33			1/4	«Баварія»	1:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
34				«Динамо» К	2:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Баварія»	39'
35			1/2	«Динамо» К	1:0 [Архівовано 27 грудня 2015 у Wayback Machine.]	«Боруссія» М	—
36				«Боруссія» М	2:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
37	1977-78	Кубок УЄФА	1/32	«Динамо» К	1:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Айнтрахт» Б	—
38				«Айнтрахт» Б	0:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
39	1978-79	Кубок чемпіонів	1/16	«Хака»	0:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
40				«Динамо» К	3:1 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Хака»	—
41			1/8	«Динамо» К	0:0 [Архівовано 3 лютого 2016 у Wayback Machine.]	«Мальме»	—
42				«Мальме»	2:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
43	1979-80	Кубок УЄФА	1/16	«Банік»	1:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—	75'
44				«Динамо» К	2:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Банік»	—
45			1/8	«Локомотив» С	1:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—	65'
46				«Динамо» К	2:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Локомотив» С	40' (1:0)
47	1980-81	Кубок УЄФА	1/16	«Динамо» К	1:1 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Левскі-Спартак»	—
48				«Левскі-Спартак»	0:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
49	1981-82	Кубок чемпіонів	1/16	«Динамо» К	1:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Трабзонспор»	74'
50				«Трабзонспор»	1:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
51			1/8	«Аустрія»	0:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
52				«Динамо» К	1:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Аустрія»	—
53			1/4	«Динамо» К	0:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Астон Вілла»	—
54				«Астон Вілла»	2:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
55	1982-83	Кубок чемпіонів	1/16	«Грассхопперс»	0:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
56				«Динамо» К	3:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Грассхопперс»	—	80'
57			1/4	«Динамо» К	0:3 [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.]	«Гамбург»	—
58				«Гамбург»	1:2 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—	46'
59	1983-84	Кубок УЄФА	1/32	«Динамо» К	0:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Лаваль»	—
60				«Лаваль»	1:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
61	1985-86	Кубок кубків	1/16	«Утрехт»	2:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—	73'
62				«Динамо» К	4:1 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Утрехт»	10' (1:1)	71'
63			1/8	«Університатя»	2:2 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
64				«Динамо» К	3:0 [Архівовано 12 лютого 2016 у Wayback Machine.]	«Університатя»	—	71'
65			1/4	«Рапід»	1:4 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
66				«Динамо» К	5:1 [Архівовано 11 лютого 2016 у Wayback Machine.]	«Рапід»	43' (4:1)	74'
67			1/2	«Динамо» К	3:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Дукла»	7' (1:0)   37' (3:0)	73'
68				«Дукла»	1:1 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
69			Фінал	«Атлетіко»	0:3 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	84' (2:0)
70	1986-87	Кубок чемпіонів	1/16	«Бероє»	1:1 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
71				«Динамо» К	2:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Бероє»	7' (1:0)
72			1/8 (2)	«Динамо» К	3:1 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Селтік»	12' (1:0)
73	1986	Суперкубок	—	«Стяуа»	1:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—
74	1986-87	Кубок чемпіонів	1/4	«Бешікташ»	0:5 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	40' (0:2)  53' (0:4)	63'
75				«Динамо» К	2:0 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Бешікташ»	50' (1:0)
76			1/2	«Порту»	2:1 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—	73'
77				«Динамо» К	1:2 [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Порту»	—
78	1987-88	Кубок чемпіонів	1/16	«Динамо» К	1:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Глазго Рейнджерс»	—
79				«Глазго Рейнджерс»	2:0 [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Динамо» К	—

 (2) — матч-відповідь.

Досягнення

[ред. | ред. код]

Як гравець

[ред. | ред. код]

• Найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954—2003).
• Найкращий бомбардир збірної Радянського Союзу (42 м'ячі)
• Рекордсмен за кількістю матчів за збірну Радянського Союзу — 112.
• Найкращий бомбардир в історії чемпіонатів СРСР
• Рекордсмен за кількістю матчів в чемпіонатах СРСР
• Найкращий бомбардир в історії Кубка СРСР (30 м'ячів)^[25]
• 7-разовий чемпіон СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986).
• 5-разовий володар Кубка СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987).
• Володар Кубка кубків (1975, 1986).
• Володар Суперкубка УЄФА 1975.
• Бронзовий олімпійський призер: 1972, 1976
• 3-разовий найкращий футболіст СРСР 1973, 1974, 1975.
• 9-разовий найкращий футболіст України 1972, 1973, 1974, 1975, 1976, 1977, 1978, 1980, 1981.
• Найкращий футболіст Європи 1975. («Золотий м'яч»-1975)
• 5-разовий найкращий бомбардир чемпіонату СРСР 1972, 1973, 1974, 1975, 1977.
• У списку «33» найкращих 15 разів поспіль (13 разів під № 1).
• Член № 1 українського Клубу бомбардирів Олега Блохіна — 336 голів.
• Очолює символічний Клуб радянських бомбардирів імені Григорія Федотова — 319 м'ячів (враховувалися голи у складі головної та олімпійської збірних країни, іграх на кубок країни, у чемпіонатах країни та єврокубках).
• Виступав за символічні збірні ФІФА, УЄФА і Європи.

Як тренер

[ред. | ред. код]

• Чвертьфіналіст Чемпіонату Світу: 2006 — зі збірною України.
• Друге місце в Чемпіонаті Греції: 1991, 1992 — з «Олімпіакосом».

  1999 — з АЕК.

• Третє місце в Чемпіонаті Греції: 1993 — з «Олімпіакосом».
• Кубок Греції. Володар : 1992 — з «Олімпіакосом».

Фіналіст : 2000 — з «Іонікосом».

• Суперкубок Греції з футболу: 1992 — з «Олімпіакосом».
• Найкращі тренери національних збірних за підсумками року (версія IFFHS):
  • 2005 — 10-е місце^[26]
  • 2006 — 8-е місце^[27]
  • 2012 — 15-е місце^[28]

Нагороди

[ред. | ред. код]

• Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (14 жовтня 2020) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 45-річчя перемог у фінальних матчах Кубка володарів кубків і Суперкубка УЄФА, здобутих під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича^[29]
• Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (29 травня 2015) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 40-річчя перемог у фінальних матчах Кубка володарів кубків і Суперкубка УЄФА, здобутих під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича^[30]
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (5 липня 2012) — за значний особистий внесок у підготовку і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, успішну реалізацію інфраструктурних проектів, забезпечення правопорядку і громадської безпеки під час турніру, піднесення міжнародного авторитету Української держави, високий професіоналізм^[31]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (19 серпня 2006) — за досягнення високих спортивних результатів на чемпіонаті світу з футболу 2006 року (Федеративна Республіка Німеччина), виявлені мужність, самовідданість і волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України^[32]
• Орден «За заслуги» І ст. (1 грудня 2011) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 20-річчя Всеукраїнської спортивної громадської організації «Федерація футболу України»^[33]
• Орден «За заслуги» ІІ ст. (14 липня 2004) — за вагомий особистий внесок у розвиток та популяризацію вітчизняного футболу, підготовку молодих футболістів, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 110-річчя українського футболу^[34]
• Орден «За заслуги» III ст. (4 листопада 2002) — за вагомий особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в Україні, піднесення міжнародного престижу вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів^[35]
• Відзнака Президента України «Національна легенда України» (20 серпня 2021) — за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність^[36]
• Орден преподобного Нестора Літописця (1992).
• Почесний громадянин Києва (2006).

Особисте життя

[ред. | ред. код]

5 жовтня 2012 року Олег Блохін був госпіталізований до лікарні з діагнозом гіпертонічний криз^[37], його було прооперовано через тромбоз лівої сонної артерії^[38].

Родина

[ред. | ред. код]

• Батько — Володимир Іванович Блохін (1922—2013), заступник голови Київської обласної ради товариства «Трудові резерви», у минулому офіцер МВС.
• Мати — Катерина Захарівна Адаменко (1918—2012), заступник декана факультету промислового цивільного будівництва Київського будівельного інституту.

• Брат — Микола Володимирович Блохін (1939—2011)^[39].

• Перша дружина Олега Блохіна — Ірина Дерюгіна, чемпіонка світу з художньої гімнастики. Від цього шлюбу у нього є дочка — Ірина Блохіна (нар. 1983).

• Друга дружина — Анжела. Від цього шлюбу дві дочки — Ганна (нар. 2001) і Катерина (нар. 2002)^[40][41].

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Твори Олега Блохіна

[ред. | ред. код]

• «Гол, который я не забил» (Серия «Знаменосцы спорта»). — К. : Молодь, 1981. — 160 с.
• «Право на гол» (в соавторстве с Аркадьевым Д. А.) (Серия «Сердца, отданные спорту»). — М. : ФиС, 1984. — 224 с.
• «Экзаменует футбол» (Серия «Знаменосцы спорта»). — К. : Молодь, 1986. — 208 с.
• «Футбол на всю жизнь» (в соавторстве с Аркадьевым Д. А.). — К. : Веселка, 1989. — 391 с. — ISBN 5-301-00781-5^[42]

Див. також

[ред. | ред. код]

• Клуб Олега Блохіна
• Українські рекордсмени чемпіонатів СРСР з футболу

Примітки

[ред. | ред. код]

1. ↑ ВИДАТНИЙ ФУТБОЛІСТ ОЛЕГ БЛОХІН НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ ПРЕПОДОБНОГО НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
2. ↑ Спорт-експрес. «Зірка Олег Блохин». Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 17 квітня 2014.
3. ↑ Football.ua. «50 найкращих. Динамо». Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
4. ↑ ФФУ. Тренерський штаб. БЛОХІН Олег Володимирович. Архів оригіналу за 17 квітня 2011. Процитовано 13 травня 2012.
5. ↑ Офіційно: Олег Блохін — новий наставник київського «Динамо». Архів оригіналу за 27 вересня 2012. Процитовано 25 вересня 2012.
6. ↑ Олег Блохін — головний тренер київського «Динамо»!. Архів оригіналу за 28 вересня 2012. Процитовано 25 вересня 2012.
7. ↑ https://sport.unian.ua/football/legendi-dinamo-blohin-ta-mihaylichenko-otrimali-novi-posadi-v-uaf-novini-futbolu-11511808.html [Архівовано 23 серпня 2021 у Wayback Machine.] Легенди Динамо Блохін та Михайличенко отримали нові посади в УАФ, Уніан
8. ↑ Біографія Олега Блохина. (рос.). Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
9. ↑ 20 малоизвестных фактов из жизни Олега Блохина. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 17 квітня 2014.
10. ↑ 20 фактов из жизни Блохина. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
11. ↑ Ювентус давав за Заварова 3 мільйони, Лобановський просив 6. Перші трансфери українців і погана аура Блохіна. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022.
12. ↑ Юрій Рибчинський: «за два роки до того, як Євтушенко прочитав свої вірші в будинку офіцерів, вони мені Наснилися!». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 17 квітня 2014.
13. ↑ Олег Блохін: «Якою людиною був Лобановський? Про небіжчика-або добре, або ніяк, тому не хочу ворушити минуле. Я не учень Лобановського і не його послідовник. Я Блохін. У мене свій шлях!». Архів оригіналу за 24 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
14. ↑ Олег БЛОХІН — бути лише першим!. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
15. ↑ Олег Блохин. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
16. ↑ ТРЕНЕР ІЗ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ «О». ОЛЕГ БЛОХІН. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
17. ↑ http://ua.korrespondent.net/main/90698/ [Архівовано 13 грудня 2007 у Wayback Machine.] Відставка з поста головного тренера Збірної України
18. ↑ Олег Блохін очолив збірну України (укр.). Офіційний сайт Федерації футболу України. 21.04.2011. Архів оригіналу за 08.02.2012. Процитовано 21 квітня 2011.
19. ↑ На Україні повідомили, що зарплата Блохіна — $ 50 тис. на місяць^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
20. ↑ Офіційно. Олег Блохін — головний тренер київського «Динамо»!. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
21. ↑ Динамо підтвердило звільнення Блохіна - football.ua. football.ua. Архів оригіналу за 17 квітня 2014. Процитовано 2014-4-17. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= (довідка)
22. ↑ Озерова виручала розвідка. А він і не знав [Архівовано 24 лютого 2014 у Wayback Machine.] Інтерв'ю з Ігорем Черкасовим в газеті «Спорт-Експрес» від 16 січня 2004 року
23. ↑ Олег Блохін — ЛІГА: Досьє // Біографія та фото Олег Блохін. Архів оригіналу за 26 вересня 2011. Процитовано 17 квітня 2014.
24. ↑ Блохин Олег Владимирович. Архів оригіналу за 24 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
25. ↑ Олегу БЛОХІНУ — 66! Вітаємо великого форварда!. Архів оригіналу за 7 листопада 2018. Процитовано 6 листопада 2018.
26. ↑ The World's best National Coach 2005. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
27. ↑ The World's best National Coach 2006. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
28. ↑ Олег Блохин — в списке лучших наставников национальных сборных за 2012 год. Архів оригіналу за 6 січня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
29. ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2020 року № 446/2020 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів команди товариства „Футбольний клуб «Динамо» Київ“»»
30. ↑ Указ Президента України від 29 травня 2015 року № 299/2015 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів команди товариства "Футбольний клуб "Динамо" Київ"»
31. ↑ Указ Президента України від 5 липня 2012 року № 435/2012 «Про відзначення державними нагородами України»
32. ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2006 року № 697/2006 «Про відзначення державними нагородами України»
33. ↑ Указ Президента України від 1 грудня 2011 року № 1096/2011 «Про відзначення державними нагородами України»
34. ↑ Указ Президента України від 14 липня 2004 року № 795/2004 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів та активістів українського футболу»
35. ↑ Указ Президента України від 4 листопада 2002 року № 976/2002 «Про нагородження орденом "За заслуги"»
36. ↑ Указ Президента України від 20 серпня 2021 року № 374/2021 «Про нагородження відзнакою Президента України "Національна легенда України"»
37. ↑ Через 10 днів роботи в «Динамо» Блохін потрапив до лікарні з гіпертонічним кризом. Дзеркало тижня. 05.10.2012.
38. ↑ Блохін переніс малоінвазивну операцію. [Архівовано 8 жовтня 2012 у Wayback Machine.] Українська правда. Champion. 06.10.2012.
39. ↑ Батько Блохіна: «Швидка на виклик їхала годину» [Архівовано 19 квітня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
40. ↑ Зірка. Олег Блохін. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 17 квітня 2014.
41. ↑ Ні слова про футбол. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
42. ↑ Биография Олега Блохина. Архів оригіналу за 18 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.

Джерела

[ред. | ред. код]

• Олег Блохін / Олексій Сільвестров. — Х. : Фоліо, 2012. — 119, [2] с. : портр. ; 18 см. — (Знамениті українці, ISBN 978-966-03-5098-4). — На паліт. авт. не зазначено. — Випущено на замовлення Держ. ком. телебачення і радіомовлення України «Укр. книга» 2012 р. — 3 000 пр. — ISBN 978-966-97231-1-6
• Віктор Хохлюк «Статистика. Славетні традиції українських голеадорів. Клуб Олега Блохіна» (Лютий 2011 р., № 11/2483). «Український футбол». — С. 11.
• Віктор Хохлюк: «Бомбардири України». — Ровеньки, 2011 рік. — С. 6—7. — ISBN 978-966-534-344-8. (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Блохін Олег Володимирович

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олег Блохін

• Профіль та єврокубкова статистика на сайті klisf.net [Архівовано 30 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Дані про футболіста на сторінці збірної СРСР/Росії з футболу [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
• Статистика на офіційному сайті ФІФА [Архівовано 10 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
• Олег Блохін (тренер) на сайті transfermarkt.com (англ.)
• Олег Блохін (гравець) на сайті transfermarkt.com (англ.)
• Олег Блохін: досі недосяжний [Архівовано 15 грудня 2018 у Wayback Machine.]
• Блохін Олег Володимирович на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)

Київ   Футбол   Біографії