Нільсен Віктор Олександрович
Водонапірна вежа, Маріуполь
Народження	1871(1871)
Смерть	1949(1949)
Країна	Російська імперія, СРСР
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Рибінськ, Маріуполь
Найважливіші споруди	Водонапірна вежа, Рибінськ, Карякинське училище, Рибінськ, Водонагнітна вежа, Маріуполь, церква Костянтина та Єлени, Маріуполь, школа при заводі «Нікополь», Маріуполь, Власний будинок, Маріуполь, Старий корпус ПДТУ, Маріуполь

Ні́льсен Ві́ктор Олекса́ндрович (нар. 1871 — пом. 1949) — архітектор доби сецесії.

Народився в родині пастора. Родина мала данське і німецьке походження.

Навчався в Санкт-Петербурзі, де закінчив Інститут громадянських інженерів. Як архітектор і інженер почав працювати в місті Рибінськ на Волзі (тоді Ярославська губернія), де спроектував та вибудував міський водогін. Успіхи інженера були помічні, і він був запрошений маріупольською управою на посаду міського архітектора. Прибув у місто в 1900 чи в 1901 році. (Міське самоврядування було дозволене в Російській імперії ще 1870 року за наказом імператора).

Попередніми міськими архітекторами були Бер Самуїл Йосипович та Емерік Адольф Густавович. Маріуполь потерпав від нестачі чистої, питної води, особливо в спекотне літо. Новому архітекторові доручили створити проект міського водогону, що мав на той час значний кошторис. Для затвердження проект відіслали в міністерство і дозвіл на будівництво дав Столипін Петро Аркадійович.

Архітектор В. А. Нільсен добре опанував справу і виконав важке завдання. Завдяки новому міському водогону, водопостачання отримали дві третини мешканців міста (одна третина використовувала колодязі). До міського архітектора зросла довіра і прийшов матеріальний успіх, він мав майна на 600 рублів. Це надало підстави обрати міського архітектора депутатом в маріупольську думу.

Проживав архітектор Нільсен у будинку, який розташований навпроти Міського саду за адресою: вулиця Семенишина, 49. У народі садибу називають “будинком німф, які плачуть ^[1]”.

Стан архітектора кардинально змінився після 1917—1918 років. За радянської влади ставлення до архітектора погіршилося, як до успішного представника царського періоду. З 1935 року почалася чистка кадрів, що мали дворянське чи неробітниче походження. Архітектор був позбавлений права працювати архітектором-практиком і працював у технічному відділі нового заводу «Азовсталь». В 1936 році також була зруйнована церква Костянтина та Єлени в місті, створена і вибудувана архітектором.

Помер 1949 року.

Серед знищених в 1943 році опинився і альбом замальовок архітектора, куди той вносив малюнки фасадів запроектованих споруд та їх тогочасного оточення. Будинок архітектора та його приватний архів постраждали від пожеж, які вчинили німецькі загарбники в часи відступу з міста. Втрата малюнків архітектора — значно погіршила вивчення періоду пожвавлення забудови міста доби капіталізму і історичної забудови міста через відсутність копій зниклих малюнків.

• Водонапірна вежа, Рибинськ, вул.Куйбышева, 1А
• Водонапірна вежа у Проскурові
• Рибинське друге вище навчальне училище ім. В.А.Карякина, Рибинськ, вул.Луначарского, 61
• Водонагнітна вежа, Маріуполь
• Церква Костянтина та Єлени, Маріуполь
• Школа при заводі «Нікополь», Маріуполь
• Власний будинок, Маріуполь
• Старий корпус ПДТУ, Маріуполь

• Нильсен В. А. «Описание и расчёт устройства водопровода в городе Рібинске с приложением атласа чертежей». Составлено гражданским инженером В. А. Нильсеном, 1901, лито-типография О. А. Фалька, Мариуполь.

• Архітектура Маріуполя

• Корбка В.Н. Архитектор Нильсен и его водонапорная башня, ставшая символом Мариуполя // Приазовский рабочий, 15 октября 2008 г.
• «Храм — от рождения до распятия»

Це незавершена стаття про архітектора чи архітекторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.